Попалася

/Це мій перший фанфік який я викладаю на загал, тому вибачте за помилки, сподіваюсь початок вас зацікавив та не виглядає крінжово. Приємного вам читання;-)/

Почну напевного розповідь з невеличкого уточнення. А саме, Крипіпаста, тих часів коли пан Слендермен тільки створював свій маєток, збираючи різних вбивць, чудовиськ, канібалів та інше. Тому в їх склад входило ще не багато таких особистостей, їх можна було порахувати буквально на пальцях, але не будемо це робити зараз. Протягом історії ви з ними пересічетесь все одно. А ми звернемо увагу на тих хто завжди стояв поряд із Слендерменом весь час, його проксі, а саме Тім Маскі та Худі. Тоді вони тримали усю владу серед вбивць, все проходило через них, будь які проблеми вони могли як донести Слендеру так і залагодити. Також у них відповідно було і більше дозволеного, чим вони звісно ж користувались. Запитаєте, що це? Ну наприклад завести собі жертву в якості домашнього улюбленця, це пізніше вже всі почали нагліть і брати у полон для розваги жертв, а на той момент міг таке дозволити собі не кожен. Але, було одне але, хоч і ці двоє змогли зберегти який не який здоровий глузд, то заборона одна була. Проксі ніколи не мав права проявляти почуттів. Та чи таке можливо? Ось це ми і дізнаємось.

Отож, була осінь, перший місяць, сонце ще гріло, кажуть, що восени ліс найкрасивіший, але не потрібно забувати, що ховає в собі найбільше таємниць. Вечоріло, по шосе, яке простяглося вздовж лісу, їхала автівка але знайшовши більш менш привабливу ділянку з’їхала туди припаркувавшись. Авто було марки Cadillac Escalade, у такому бандити дуже часто любили вивозити людей у ліс, проте з нього вийшла дівчина на вигляд років 20, довге вогняне волосся було зібране у високий хвіст, одягнена була в звичайнісінькі штани популярного бренду «Nike», чорна водолазка, шкіряна куртка та на ногах були кросівки. Поглянувши в різні боки вона дістала з куртки пістолета перевіривши набої та вирушила в середину лісу. З якою метою? Що керувало нею? Дівчина лише йшла все далі й далі в обійми лісу, при цьому з кожним кроком у неї наверталися сльози.

– Чому?.. Чому він мене не розуміє?.. Він ніколи мене не розумів! – Будучи під впливом істерики дівчина схопила якусь гілку та з усієї сили кинула її кудись вперед. Проте прийшовши до тями продовжила свою подорож.

Так продовжувалось до самої пізньої ночі, дівчина цього навіть не помічала, здавалось, що у всьому світі є зараз тільки вона, та місяць який крізь гілки дерев показував дорогу, але… так здавалось лише їй. В один момент із, можна сказати, трансу її вивела тріснувша поза спиною гілка. Рефлекторно майже кожна людина в цей момент обернеться і наша героїня була не вийнятком. Але до чого вона була не готова так це до того що побачить, хоч і в темряві, але завдяки тому що її очі вже звикли до неї, дуже добре можна було роздивитись два чоловічих силуети. Подих затамувався, серце наче здуріло прискорюючи з кожною секундою ритм. Крок назад, ще, ще і ще, наступний уже перетворювався на біг в надії врятуватись. В голові лише лунало «Біжи! Біжи! Біжи!».

Переслідувачі теж не відставали і коштувало дівчині хоч на секунду зачепитись за якийсь корінь дерева як один з чоловіків миттєво опинився поряд з нею.

– Спіймалась. – холодний чоловічий голос прозвучав настільки дзвінко у голові дівчини, що на мить вона завмерла.

– Ні! – вернувшись із заціпеніння дівчина схопила пістолет та вистрілила як їй здалось в голову нападнику, але той встиг вчасно зреагувати та пуля полетіла в пустоту. На щастя цього вистачило, щоб вирватись з лап незнайомця. Проблема лише була в тому, що не тільки у неї був пістолет тому, в наступну мить лунає вистріл і куля прилітає дівчині прямо в ногу. Крик, падіння, земля, ось з чим зустрілась дівчина у той момент.

– Ти ба, яке маленьке лисенятко, прудке, та ще й кусюче – схопивши за волосся дівчину, чоловік підняв її поглянувши прямо в обличчя, шкода що вона не могла зробити те саме, адже маска перекривала обличчя нападника. – Манюня, звідки така зброя?

– Т…тобі яка різниця? Що вам від мене треба? Я нічого нікому не зробила…

– Ти ступила на нашу територію, лисичко, без запрошення, а ми, ой як це не любимо.

– То відпустіть мене, я піду і більше не повернусь.

Обоє чоловіків дзвінко розсміялись. Після чого один з них відповів.

– А це дорога в один бік. І з відси ти підеш, якщо ми забажаємо, а на даний момент такого бажання у нас немає.

– …ААААААА, відпустіть мене! Ви не знаєте з ким зв’язуєтесь! Якщо ви цього не зробите…

– То що? Що ти зробиш нам? Ти напевне й гадки не маєш з ким зараз розмовляєш, бідненьке, дурненьке лисенятко.

– То просвітіть мене, Геловінські клоуни!

– Обов’язково, але зараз ти підеш з нами. – піднявши її на ноги чоловіки не даючи навіть можливості зробити зайвих рухів.

– Аааргх, відпустіть мене, негайно! Придурки! – дівчина почала намагатись вирватись і це явно не подобалось чоловікам, тому в один момент її було грубо та міцно притиснуто до дерева. – Кха!..

– Крихітко, не грайся з моїм терпінням. Якщо хочеш жити, то стули пельку, інакше мій друг це зробить за тебе.

– Дивлячись про якого саме друга ти говориш, бо, ви, чоловіки часто буваєте досить незрозумілими. – поглянувши на того зверху вниз вона перевела погляд на поряд стоячого чоловіка, він був дещо вищим, в жовтому худі, звичайних джинсах, буцах, та обличчя також закривала своєрідна маска у вигляді сумного смайлика, проте на ньому погляд довго не затримався і повернувся на першого.

– Як тебе звати? – запитав чоловік продовжуючи її тримати за горло.

– Хааа, маленькие лисенятко, наче так ти мене нарік, а що, гарне ім’я, навіть ще краще ніж моє, тому називай мене саме так, а як тебе звати?

Невідомий витримав паузу з хвилину, хмикнув та врешті відповів.

– Зви мене Тім Маскі.

Подих затамувався, все навкруги зупинилось.

– Хто!?

Кінець першого розділу.