Пообіцяйте, що наші герої в кінці залишуться щасливими

Сцены ревности, сцены разлуки.

Мы готовы, мы с текстом сверились.

Мы как будто не знали друг друга.

Мы как будто случайно встретились.

“Будь-які стосунки з часом сходять на ні. Так, це можна виправити, але лише за умови, що працюватимуть обидва”

Дощ, жовтень і чергова сварка з Джисоном—найіронічніше, що могло статися в житті Мінхо. Знову дрібниця, котра переросла в справжню катастрофу. Старший завжди намагався зрозуміти та прийняти особливий характер Джисона та його любов до драм, які зазвичай створювались на рівному місці. Довгий час це якось і не заважало. Ну посварились, ну помирились, чого бубоніти то. Чорт із ним, вони все так само кохали один одного. Наступного дня й весь потомний тиждень вони так само ходитимуть за ручки в парку, дивитись сльозняві фільми, доки на вулиці відбувається справжній апокаліпсис. Ніби й не було нічого, ніякої сварки.

Це тяжко, правда. Тяжко вживатися з тим, що все життя презирав. Тримати стосунки лише на одному коханні та самопожертві. Навіть якщо кохання сильніше за гордість . Із часом ти просто втомлюєшся, стосунки здаються односторонніми. Саме тому зараз, коли дощить ніби під водоспадом знаходишся, в одній тонюсенькій кофтинці, Мінхо йде, випалюючи останню цигарку.

–Ти сам винен у своєму розчаруванні. Сам побудував якісь надії, чи мої то проблеми? Абсолютно ні.

Він і правий. Джисон зовсім не винен у тому, що не виправдив очікувань Мінхо. Старший сам винен у тому, що чекав якихось змін і якоїсь роботи над їхніми стосунками. Сам винен у тому, що весь час жив початком.

Їх не цікавлять оточуючі. Вони молоді та глупі. Їм дозволені дуркувата поведінка, імпульсивні вчинки, романтика на людях. Вони щасливі. Вони кохають. Здається, все життя попереду, але в той самий час, кожна секунда разом—золото. Ніби бачать одне одного вони востаннє. Здавалось би, в чому проблема так жити завжди?

Мінхо все ще в деталях пам’ятає початок їхньої історії. Пам’ятає як безглуздо “робив пропозицію” на мостику в парку. Кожне їхнє побачення. Абсолютно. І прогулянки по пляжу, котрі завжди закінчувались тим, що обидва опинялися у воді. І кожен фільм, переглянутий з обійнятим Джисоном поруч, на старій канапці у вітальні. І кожну кінцівку цих фільмів. Це теплотою відгукується в його душі. Змушує будувати далі, не дивлячись на скандали та сварки.

А що Джисон? Невже, він не кохає Мінхо так само, як він його? Йому не потрібні ці стосунки? Ні, це неправда, хоча уявити Джисона ми встигли саме таким.

Кохав Мінхо він не менше. Він також пам’ятав пропозицію на містку. Також пам’ятав їх перший поцілунок на цьому ж місточку. Джисон назавжди запам’ятає ці безуспішні спроби зробити ту пропозицію 4 рази. Запам’ятає той погляд, котрим Мінхо обдаровував його кожного разу, кожну їхню прогулянку. Запам’ятає смак губ старшого.

Чому ж тоді починав ці сварки? Який мотив цих драм?

Хлопець сам не знає. І, напевно, ніколи не дізнається. Не те, щоб його щось не влаштовувало саме в стосунках. Скоріше, у ньому самому. Клята невпевненість у собі, котра несе з собою ревнощі на пустому місці. Клятий перфекціонизм і вимоги до інших. Йому завжди потрібен доказ того, що його кохають, що партнер потребує його.

Джисон ніколи не виправдовував їхні сварки, але й ніколи не вибачався. Він розумів, що такою поведінкою лише відзеркалює свої почуття. Йому дійсно менше за все хотілося, щоб Мінхо почувався некомфортно, почувався покинутим. Але, на відміну від самого Мінхо, свою гордість Джисонові переступити було вкрай важко. Він не вибачався навіть у відповідь.

Джисон часто корив себе за гарячі слова. Але, чи має сенс це? Нікому від того не легше.

Заспокоївшись, Мінхо побрів назад додому. Сваритися далі не було аніякого бажання, тому в планах у нього було мовчки зайти в спальню та заснути. Тільки його необдуманих слів у цій ситуації не вистачає.

Дощ стих, але повітря й досі зоставалося неприємно холодним, змушуючи тіло зжиматися. Хлопець прискорив ходу. Лягти з температурою зараз він точно не хотів. Усю дорогу в голові крутився діалог впереміш з клубом нав’язливих думок.

Їм обов’язково потрібно буде поговорити.

–Ти повернувся, –з полегшенням сказав Джисон, як тільки Мінхо відкрив двері.

–Куди я подінусь.

–Мені варто вибачитись. За всі ті рази, що ми сварились, що я кричав на тебе. Мінхо, я правда…

–Усе нормально, чесно, –Мінхо легко посміхнувся, затиснувши молодшого в обіймах.

–Мені шкода, що все так відбувається. Я правда кохаю тебе, Мінхо.

Їх дійсно чекає багато роботи над собою, над стосунками. Але на цій ноті я б хотів опустити занавісу та залишити цю роботу без свідків.

Честно плачут лишь те, кто ломает и строит.

Я прошу, ведь сценарий писали вы.

Пообещайте, что наши герои

В конце останутся счастливы.

Лі. 27.05.22 (ор 07.02.22) Одеса.