Помилка

— Перепрошую, Містер?

— Вількон. Дрейк Вількон.

— Тож містере Вількон, я тут вже сім років і бачу вас у перше, чому ви до мене прийшли?

— Ми з моєю дружиною три роки разом два з яких одружені.

— У вас проблеми у стосунках?

— Ні, звичайно ні я кохаю свою дружину. Але у мене є одна так би мовити таємниця.

— Дружина не знає, що ви найманець? — Припустив лікар Вайт.

— Що, ні я не найманець, я: не грабую, не катую і не шантажую.

— Загинав пальці Вількон. — Я — кіллер. Але так вона не знає.
— Вас турбує сумління?

— Не зовсім. Я не можу зізнатись Елізі, що через двадцять три години мене приберусь. — Посміхнувся Дрейк.

Психолога ледь не схопив інфаркт.
— Двадцять три години?

— Саме так. — Чоловік глянув на годинник. — Перепрошую потрібно поспішати мені ще до нотаріуса потрібно встигнути.

Два дні до того.

Дрейк вийшов із ліфту з м’якою усмішкою на устах.

— У вас сталося щось хороше, містере Вількон, якесь свято? — Запитала дівчина на рецепції передаючи папку зі справою.

— Так завтра у мене річниця. — Взяв папку чоловік. — Два роки шлюбу, проте це не все, я стану батьком.

— Вітаю вас. Що на рахунок справи?

— А хто ціль?

— Позашлюбна донька якогось депутата.

— Беру.

***

Дрейк прибув на місце по координатам і здивовано озирався на знайомий храм.

“Вбити людину в церкві, та пекло плаче по мені.” — Посміхнувся він.

Та посмішка швидко впала з його обличчя коли він почав читати опис жертви, і перетворилась в гримасу коли прочитав ім’я.

Елізабет Вількон.

Рука чоловіка автоматично потягнулася до навушника.

— Я відмовляюсь від завдання. — Дрейк промовив це вперше за всю семирічну кар’єру.

— Сер, ви впевнені? — Перепитав оператор на тій стороні тремтячим голосом.

— Так, я закриваю цю справу.

— Закриваєте? — Юнак був приголомшений. Він вперше почув це за три роки роботи в компанії. Пошукавши в паперах він все ж знайшов пункт кодексу.
Найманець може врятувати людину через яку його приберуть.

— Мені щось передати керівництву ?

— Нічого.

***

— Кохана? Ти тут? — Вількон ввійшов до будинку.

З ванної почувся голос Елізи:

— Я приймаю ванну коханий.

— Як що-що я в дитячій. — Підняв коробку, що приніс з собою Дрейк.

***

Вечір проходила спокійно Дрейк вже зібрав ліжечко і манеж, тому допомагав накривати на стіл.

— Що ти думаєш про те щоб поїхати на пляж в ці вихідні?

— Я тільки за, якщо хочеш можемо прямо зараз

Еліза розсміялась і помахала головою.

— Давай краще в суботу.

— Як забажаєш.

***

Френк відчував себе дивно, він знав Дрейка з середньої школи і зараз той на повному серйозні каже що хоче підлаштувати зраду.

— Нащо це тобі?

— Я хочу щоб Еліза думала, що я їй зрадив.

— Це зрозуміло, але навіщо?

— В мене залишилося двадцять шість годин.

— Ти?

— Так я відмовився від прийнятого завдання.

— Тоді, тобі блондинку.

***

Місіс Вількон замерла знеможучи повірити, що її коханий зрадив їй. Вона проводила його холодним поглядом і відправила документи на розлучення.

Перед тим як піти він промовив лише:

— Пощавай.