Полювання

«Дівчисько з траси на виїзд з Атланти, що випадково попадає до людей, які змінять її життя назавжди, ставши їй некровною родиною. Але одне «але» завжди буде, і в цьому випадку – мова. Або незнання її.»

Персонажи спілкуються українською – Персонажи спілкуються англійською

Шурхіт листя над головою, спів пташок та звук їх польоту. Деріл ступає обережно, щоб сухі гілки під ногами своїм хрустом не спугнули здобич. Мотоцикл залишився на околицях – його гуркіт теж міг налякати диких тварин, яких і без того стало занадто мало в лісах.

Взагалі, після апокаліпсису, на Землі стало дуже тихо. Ні машин, ні тріску електрики, ні сповіщень – абсолютна тиша. Тільки блукачі своїм ричанням та клацанням зубів розряджали цю мертву тишу. Саме мертву – бо все вмерло. Особливо це відчувалось на полюванні. Коли ти абсолютно один в лісі, де нема нікого та нічого.

Пригнувшись за кущем, Деріл направив арбалет на вистрибнувшого на галявину зайця. С першого погляду можна було подумати, що тваринка дивиться своїми очима прямо на хлопця. Насправді ж, Діксон перебував у «сліпій зоні», через дивне розташування очей зайця. Палець опустився на гачок, мисливець видихнув, ловлячи момент.

Жіночий крик пронісся по лісу, заєць підскочив, тікаючи. Цикнувши, Деріл понісся на голос, перестрибуючи через стовбури впавших дерев. Блукач автоматично потрапив на мушку, він навіть не задумуючись натиснув на гачок. Стріла пробила череп мерця, той, с булькающими звуками впав на свою жертву. Дівчина, скинувши тіло, відповзла від трупа, здивовано подивившись на Діксона. Деріл поморщився, оглядаючи Соло з ніг до голови.

Що він про неї знав? Ну, дівчисько не кумекає англійську, їй треба все пантомімою показувати. З дітьми грає, поки дорослі зайняти виживанням. Зранку ходить по гриби, ягоди, або якісь корінчики. Деріл, чесно кажучи, точно не очікував побачити Соло з китайцем в таборі після того, як Мерл застрелив її машину. Та вона якось вижила, на диво, мабуть, везіння. Та воно не вічне – ось воно до чого привело.

– Дякую, Діксон, що врятував мені життя? Дякую, що витратив на мене стрілу? – роздратовано проговорив хлопець.

Соло перевела погляд на блукача, сковтнувши, та знов подивилась на Деріла.

– Дякую.

Діксон фиркнув, закотивши очі. Перехопив арбалет по-зручніше, він оглянув галявину. Де один блукач, там і другий має бути.

Соло піднялась на ноги, збираючи розсипавші плоди свого збору у пластикове відерце, яке випало з її рук до цього. Вбогість, справжня вбогість, та настільки мерзенна, що Деріл аж поморщився.

– Якого хуя ти взагалі тут ходиш одна? – пробурчав більше собі під ніс хлопець.

Дівчина, у якої, як виявляється, був тільки маленький старий мультитул зі зброї, подивилась на Деріла, мов чогось чекаючи. Той, цикнувши, розвернувся та пішов у сторону останній мисливських угідь, які він ще не встиг перевірити. І, чесно кажучи, Діксон не знав, на що надіявся – напевно, що ця мовчазна ідіотка просто розвіється в повітрі і зникне – та на жаль, Соло все одно ув’язалась, мов п’явка. І не прогониш же – ні чорта не зрозуміє. Добре хоч дівчина одразу второпала, що треба йти навпочіпки та мовчати, не відволікаючи Деріла. Останнього разу він так виводив загублену Емі, так та тринділа без зупину, всіх тварин розлякала!

Соло різко потягнула Деріла за рукав, пригинаючись. Той вже хотів обуритись, та дівчина приставила палець до вуст, показуючи на щось з-за кущів. Там стояла оленіха, жуючи залишки трави. Діксон направив арбалет на тварину, прицілюючись.

Через велику тушу тварини Деріл вирішив пішки дійти до табору, залишивши мотоцикл на деякий час в лісі – все одно людей нема навколо. Зібравши улов з мисливський угідь з допомогою Соло, яка, на диво, вміла розбиратись з пастками, дует дійшов до табору без перешкод. І, на свій подив, Діксон виявив, що його не дратує компанія цієї дівчини. Під руку не лізе, не набридає балачками, не шумить, явно раніше була на полюваннях. Тільки б могла захищатись, і ціни б не було.

Вже сонце спускалось за горизонт, коли вони вийшли до їх табору. Лорі та Керол тут же стали пихтіти над олениною, Соло, з посмішкою кивнувши Дерілу, приєдналась до них. Діксон, мовчки закотивши очі, збирався пригнати свій мотоцикл назад, та його гукнув Мерл, позвавши на перекур.

– Офіцер дав добро поїхати до Атланти, – з посмішкою промовив старший Діксон.

– Коли рушаймо?

– Я рушаю з китайцем, блондою, неграми та москалькою, і декільками придурками, – проговорив Мерл. – А ти залишаєшся, така умова офіцера.

– Та ти що, гониш?! – вигукнув Деріл, стишивши свій голос. – Чому я залишаюсь?

– Це не обговорюється, – просмоктавшись до цигарки, Мерл додав. – Наш шериф боїться, що я вкраду всі знайдені припаси, переб’ю всіх і зваллю в захід сонця. А якщо ти тут залишишся, у мене не буде іншого виходу, як повернутись. Геніальна логіка, чи не так?

Деріл кивнув, подивившись на Шейна. Той як раз розмовляв з Соло, мабуть, намагався пояснити, що дівчина їде в місто. Насправді, думки шерифа були не без підґрунтя – у Мерла в перші дні справді були ідеї, перебити всіх людей та поїхати геть, та молодший Діксон втримав брата від поножовщини.

Та залишатись тут одному, Діксону теж не дуже хотілось. Хоча, схоже, вибору, як завжди, йому ніхто не дав.