Полювання на безсмертного

Пролог

28 квітня 2289

Франц Шмідт, генерал військ Анклаву і голова ПВК «Кіготь»,  дивився на болотного мешканця, який опинився в перехресті прицілу його великокаліберної гвинтівки, усміхнувся і натиснув на спуск. Потворне перекошене обличчя перетворилось на хмарку кривавого туману, а генерал відчув подвійне задоволення — від хорошого полювання і від знищення ще одного інцестного виродка. Думки про це перервали голосні кроки, які лунали по металевих сходах маяка Пойнт-Лукаута. Шмідт відразу впізнав їх: так швидко бігає лише його ад’ютант, лейтенант Юстас ван дер Бергер-третій.

— Війська готові до вторгнення в Співдружність, Юстасе?

— Готові і чекають наказу, генерале, але я прийшов, щоб повідомити погані новини.

— Якщо ці новини гарантують нам хорошу битву, вони в жодному разі не погані. Кажи!

— Наші інформатори помітили загін солдатів НКР і десяток рейнджерів. Як вони опинилися на іншому боці Америки?

— Це очевидно, — усміхнувся генерал Шмідт. — Вони прийшли по мою голову.

Обличчя лейтенанта виражало таку розгубленість, що Шмідт розсміявся.

— О, це дуже давня історія. Ще за часів президенства Танді я увірвався в Шейді-Сендс з вогнеметом, щоб спровокувати рейнджерів на бій. Ну, ти розумієш — інстинкт війни прокинувся і його треба було задовольнити. Так от: в процесі перестрілки під перхресний вогонь потрапили декілька цивільних. Звичайно, я не винен, що тодішні рейнджери не вміли стріляти, але всю провину повісили на мене, курва Танді особисто засудила мене до страти! Яка іронія: я пережив і її, і кількох її наступників… І цілу купу бовдурів, які думали, що можуть мене здолати!

— Схоже, після перемоги над Легіоном в республіканців більше немає жодних серйозних проблем, якщо вони згадали про такі давні події…

Бергер задумався.

— Вони вбачають в Анклаві серйозну загрозу, якщо здолали такий шлях, щоб добити нас.

— Ще й яку! — погодився Шмідт. — Якщо вони дізнаються, що якийсь фермер раніше був нашим солдатом, на нього спустять цілу армію рейнджерів. А ще ці придурки з Братства Сталі… Про мисливців за головоми я взагалі мовчу! Але тут справа в мені. Республіканці не знають, що я очолив рештки Анклаву і, більше того, готую війну в зовсім іншому місці. Вони знають: якщо я захочу, то, подібно до Чингізхана, прикрашу всю Каліфорнію пірамідами з відрубаних голів цивільних!

Генерал встав.

— А тепер, Юстасе, розкажи все, що знаєш про наших гостей. Абсолютно все! Будь-яка деталь може бути використана проти них.

Лейтенант задумався, пригадуючи все, що розповідали інформатори.

— Ну, судячи зі зброї, всі солдати — снайпери…

— І носять червоні берети, чи не так?

— Так… Звідки ви дізнались?

— Бо за мною вони послали б лише найкращих. 1-й розвідувальний батальйон. 4 місяці тому вони покинули Мохаве і вирушили на схід. Я думав, що вони мають добити рештки Легіону, а виявилося, що їх послали вбити мене.

На обличчі Бергера виступив переляк.

— Тепер пригадую. Я читав звіти про їхні досягнення. Вони вкрай небезпечні…

— Звичайні фермерські діти, які вміють стріляти. Не більше і не менше! — перебив Шмідт. — А от рейнджери забезпечать мені хорошу битву… Повертаємось в маєток Блекхолл, Юстасе. Потрібно підготуватись до прийому гостей!

1. Точка прибуття

— Оце так діра! А ще кажуть, що у нас «дикий Захід»! — сказала колишня кур’єрка «Мохаве Експрес» Дженні Мейсон, дивлячись на безкрайнє болото Пойнт-Лукаута.

— Так, це не рідна пустеля. — відповіла її найкраща подруга Кесс. — З іншого боку, це підходяще місце для відбитого психа, за яким ми прийшли. Шкода, що доведедеться лізти в це смердюче болото!

— Воно того варте, Кессі. Судячи з того, що Бун розповів про цього Шмідта, він — справжнє чудовисько.

— Не те слово! В Каліфорнії досі ходять легенди про те, як «кігті» палили села. А знаєш, що Шмідт сказав у відповідь на очевидне питання?

— «Просто тому, що захотів.» — сказав снайпер Бун, який щойно підійшов до дівчат. — Майор хоче тебе бачити, Кур’єрко.

Майор Віктор Горобець, командир 1-го розвідвувального батальйону, вже чекав біля входу в намет снайперів.

— Отже, план настуний, — сказав майор, коли Дженні і Кес зайшли в намет. — Ви двоє і Рауль йдете на болота і намагаєтесь розвідати, де ховається цей маньяк Шмідт. Ми з рейнджерами займемо позиції на краях болота. В жодному разі не намагайтесь самостійно атакувати Шмідта. Він надто небезпечний.

— Так, ми чули легенди. — відмахнулась Кесс. — Кажуть, що він може скрутити супермутанта голими руками…

— Боюся, що це не чутки. Цю «легенду» розповів рейнджер-гуль з відмінною репутацією.

— А якщо Шмідт сам нас знайде? — спитала Дженні.

— Бун піде слідом за вами. Він майстер ховатись і прикриє вас в разі чого.

— Не хвилюйся. — усміхнулась Кесс. — Республіка може на нас розраховувати!

— Вся Пустка на нас розраховує. Не можна допустити, щоб цей псих влаштував нову бійню!

***

— Вау! А кажуть, що за 200 років розівчишся дивуватися! Республіканці налаштовані серйозно, якщо прийшли аж сюди! — сказав полковник Альберт Штрассер, права рука Шмідта. — Ну, тим краще. Мені вже набридло відстрілювати місцевих опудал.

— О, так. — усміхнувся генерал. — Нас чекає хороша битва.

— Стандартний план?

— Так. Тихо виріжемо снайперів, голосно поб’ємо рейнджерів — і на вечерю! Скажи Амалії, щоб стейки з яо-гая були готові до нашого повернення, і одягай камуфляж.

— А може, краще одягти китайську стелс-броню?

Вони не помітили, як в бібліотеку маєтку Блекхолл зайшла Амалія Шмідт, дружина Франца і сестра Альберта.

— Люба, ти ж знаєш, що ми любимо класику! — усміхнувся Шмідт.

— Знаю, але ці республіканці дуже круті. Вони ж переламали хід битви за дамбу Гувера!

— Сестричко, тим веселіше буде полювання! — втрутився Штрассер.

— Ну, тоді нехай щастить. О, і принесіть мені один з цих красивих червонийх беретів!

2. Полювання

— Всі на позиціях. Доповідай, Джонсоне?

— Доповідаю з царства мертвих, майоре: генерал Шмідт знайшов мене і перерізав горло! — відповів хрипкий гульський голос.

— Як?…

— Це ти мені скажи, майоре: як зачухані фермери з гвинтівками можуть думати, що здолають спадкового воїна?

— Ти за це заплатиш!

— Як передбачувано! Думаєш, зможеш налякати того, хто в 2077 році одним своїм виглядом довів генерала Ціньвея до самогубства?

Шмідт засміявся, вимкнув рацію і ще раз поглянув на мертвого хлопчиська, який стікав кров’ю біля його ніг.

— Якщо це кращі, кого НКР змогла прислати, то я глибоко розчарований. Навіть ображений!

— Ще кілька десятків залишилося, братику. — усміхнувся Штрассер. — Продовжуємо полювання!

***

П’ятий снайпер, на відміну від попередників, помітив, як до нього підкрадається тінь. Він підняв гвинтівку, але відразу отримав метальний ніж в горло. Полковник Штрассер повільно підійшов до шокованого снайпера, який схопився за горло, і різким рухом ноги загнав ніж повністю в шию. Республіканець смикнувся і обм’як.

***

— Ну що, майоре? Вже десятий труп. Наче давити радтарганів, тільки значно веселіше!

Горобець вимкнув рацію і задумався. «Так, це відстрілювати легіонерів, які йдуть напролом… Точно! Напролом — це те, чого Шмідт не чекає!» Майор увімкнув рацію і наказав всім снайперам повернутися в табір, а рейнджерам — згрупуватись і знайти Шмідта за координатами останнього вбитого снайпера.

— Кур’єрко, рейнджери вийшли на полювання. Продовжуйте поводитись, як звичайні мандрівники, а коли почуєте стрілянину — постарайтесь непомітно зайти Шмідту за спину і вбити його! Ми прикриємо вас!

Через декілька хвилин з болота пролунали постріли…

— Доповідає рейнджер Томпсон! Ми вступили в бій з Шмідтом!

— Зрозуміло! Ми вас прикриємо! Де ви?

— В іншому світі, майоре. — сказав генерал Шмідт. — Я розчарований. І це найкращі, кого…

Шмідт і Штрассер стрибнули за найближче дерево, в яке відразу ж вдарились кулі. Генерал встиг помітити двох дівчат — брюнетку з револьвером і руду з дробовиком. Першу він відразу ж впізнав…

3. Дуель

— Невже це знаменита Кур’єрка?! Слава про твої досягнення досягла і східного узбережжя! Все-таки НКР послала найкращу!

— Виходь і станеш наступним подвигом, виродку!

— Кидаєш мені виклик? Чудово! Старий добрий двобій — воїн проти воїна! Якщо я виграю, республіканці заберуться геть і рознесуть по Пустці, що чекає на кожного, хто перейде дорогу Францу Шмідту!

— А якщо переможу я — ти і твій друг здохнете!

— Згоден. Проте я, як викликаний, я ставлю умову — бій насмерть. Якщо я переможу, твої друзі зможуть втекти, але ти здохнеш.

— Навіщо тобі це?

— Лише б’ючись насмерть, воїн показує всю свою майстерність. Право обрати зброю я надаю тобі.

— Добре. Пістолети і західний формат.

Генерал Шмідт вийшов з-за укриття і поглянув в очі Кур’єрки.

— Чудово. Почнемо!

— Вимагаю заміни! — пролунав голос позаду дівчат.

Між Дженні і генералом став гуль в ковбойському костюмі.

— Гаразд. — сказав Шмідт. — Маєш повне право. Він буде битись замість тебе, Кур’єрко?

— Раулю, ти впевнений? — прошепотіла Дженні.

— Звичайно. Я майстер швидкісного вихоплювання револьвера з кобури. Та й в нього на поясі висить Пустельний Орел. Він не зможе точно і швидко стрельнути з нього.

— Я згодна! Але якщо з Раулем щось трапиться…

— Називай речі своїми іменами — він помре!

— … ми будемо битися!

— Я тільки за!

Рауль зайняв косбойську стійку, а його долоня зависла над рукояткою Кольта. Поза Шмідта не змінилась. Раптом з блискавичною швидкістю генерал вихопив Пустельного Орла і, перш ніж Рауль втиг вихопити револьвер, всадив йому кулю в живіт.

— Думав, лише ковбої вміють швидко вихопити ствол? За 200 років я навчився багато чому…

Рауль з перекошеним обличчм вихопив Кольт, проте Шмідт влучним пострілом вибив револьвер з його рук.

— Моя черга! — вигукнула Дженні і вихопила свій револьвер.

Шмідт направив пістолет в її живіт і вистрілив, проте Кур’єрка встигла натиснути на спуск. Куля влучила в шию і перебила сонну артерію. Фонтаном бризнула кров, проте генерал встиг вільною рукою закрити рану і всадив в Кур’єрку решту 4 кулі з Пустельного Орла, але металева броня витримала влучання. Тим часом Штрассер спалахнув зеленим сяйвом — і рана Шмідта затягнулась за лічені секунди. Генерал блискавично перезарядив пістолета.

— Хтось ще хоче кинути мені виклик?!

Бун, стоячи за деревом, миттєво прицілився в голову Шмідту, проте відразу ж отримав кулю в живіт.

— Тікайте! — вигукнула Кур’єрка. — Я його затримаю!

Долаючи біль, Дженні встала на ноги, проте Шмідт ударом ноги вибив з її рук револьвера, приставив Пустельного Орла до живота двічини і всадив кулю між пластинами броні.

— Це було значно простіше, ніж я думав. А тепер — удар милосердя!

Генерал навів пістолет на голову Кур’єрки…

— Припини це! — вигукнула Кесс.

— Ми так домовлялись — бій насмерть! Але ти можеш йти, як і обіцяв!

— Ти отримав те, що хотів — насолодився двобоєм. Відпусти її! Вона одужає, повернеться і принесе тобі новий бій!

— Хочеш, щоб я змінив умови? Гаразд. Я відпускаю ковбоя, але Кур’єка залишиться зі мною!

— Так не піде… — почала Кесс, проте відразу замовкла, коли Шмідт направив Пустельного Орла в її голову.

— Або так, або нова умова — я повбиваю вас усіх!

Кесс опустила голову.

— Гаразд! Але де гарантії, що ти її не вб’єш?

— Якщо мого слова тобі недостатньо, то їх немає. А тепер — забирайтесь з мого болота!

Епілог

— Рауль і Бун скоро одружають. — сказав майор Горобець, вийшовши з медичного намету. — Що ж це за чудовисько?..

— Не знаю, але відпускати його не можна! — відповіла Кесс. — Скількох ще Шмідт вб’є, щоб задовольнити свою войовничість?

— Але ми не зможемо впоратися з ним.  Якщо вони вдвох накоїли такого лиха, то я боюся уявити, що буде, якщо він підключить своїх найманців! Хіба що…

— Хіба що ми звернемося за допомогою до Братства Сталі.

Горобець засміявся, але відразу ж замовк, побачивши вираз обличчя Кесс.

— Ти серйозно?!

— Тут не те братство, що в Каліфорнії. Артур Мексон значно адекватніший, ніж західні старійшини, і давно хоче викорінити «Кігтів». Все-таки Шмідт кошмарить не лише Республіку, але і Столичну Пустку.

— Ну, в будь-якому разі виходу в нас немає… Я сам піду в Цитадель і поговорю з Мексоном…

— Так він вирушив у Співдружність, щоб боротися з механічними людьми або чимось подібним!

— …або з його заступником. Ми врятуємо Кур’єрку, а Шмідта і його скажених друзів змусимо заплатити за все, що вони накоїли!

***

— Тепер, коли ми їх відпустили, вони точно звернуться за допомогою до Братства Сталі! — сказав Штрассер. — Ти впевнений, що їх варто відпустити? Столичне Братство зараз на піку своєї могутності, а об’єднавшись з професійними снайперами…

— …вони подарують нам значно веселішу битву, коли ми нападемо на Співдружність.

Шмідт поглянув на непритомну Кур’єрку, яку вони з Штрассером несли на плечах.

— А навіщо було залишати її живою? — спитав Штрассер.

— Щоб вивідати секрети НКР, звичайно.

— Вона нічого не скаже!

— Тоді я її зламаю. Всі рано чи пізно ламаються в умілих руках.

Шмідт відпустив плече Кур’єрки і підійшов до дверей маєтку Блекхолл.

— Ми чудово повеселилися, братику. А тепер нас чекає обід!

— І нова велика війна!