Покарання

Холодна вода лунко хлюпала під ногами, просочившись крізь дороге взуття і промочивши шкарпетки наскрізь. Тоні матюкався на Плаксиву Мірту усіма словами, що знав. Звісно, істерична дівчина допомагала йому, надаючи криївку, але у будь-який час це стерво могло влаштувати потоп і зірвати дослідження Тоні. На щастя, наразі Старк крався до туалету на другому поверсі не для того, щоб погратися зі своїми іграшками. Вперед його уперто гнало бажання покурити.

Хто б міг подумати – Тоні Старк, син великого Говарда Старка, раптом виявився чарівником. Так, його родина завжди відрізнялась винятковістю, але повністю складалась із маґлів. Говард ніяк не давав згоди на Гоґвортс, лише довга розмова і великий список наслідків від Дамблдора переконали його. Тоні теж не жадав кудись їхати. Він планував рік у новій школі з нахилом в інженерію, а отримав старовинний замок, у якому будь-яка техніка втрачала ґлузд.

Спочатку більшість вважала, що Капелюх пожартував, відправивши Тоні Старка у Ґрифіндор, тому що грубий і саркастичний хлопець здавався зразковим слизеринцем. Ніхто навіть не здогадувався, як такі зміни вплинули на юного Тоні.

Хлопець витратив багато часу, щоб змиритись із магією, яка поселилася в ньому. Він був постійним гостем у кабінеті директора через сварки і бійки. Під час одного із візитів Дамблдор назвав Тоні перспективним чаклуном, що може досягнути багато чого. А потім, трохи помовчавши, додав, що справді геніальна людина знайде можливість, якщо захоче.

З того часу Тоні жив у оточенні підручників (маґлівських і магічних), вдень він заповнював сувої, а вночі змушував механізми працювати, змішуючи магію і фізику. Звичайні помахи паличкою він вважав не вартими уваги, і коли годинник, зроблений на канікулах, не перегорів на перший день у Гоґвортсі , Старк ледь не втратив розум від радості. Він розумів, що таке життя не для нього, що він повернеться із дев’ятнадцятого сторіччя в двадцять перше, але прихопить із собою весь можливий досвід, який може подарувати магія.

Також Старк не був довбнем, магія була крутезною, і коштувала кожного дня без електрики.

Відчинялася Таємна кімната, Золоте тріо влипало в неприємності знову і знову, пройшов Тричаклунський турнір, навіть могутній темний чаклун постав із мертвих – Тоні не помічав нічого, бо його поглинуло навчання.

Єдиним, хто перервав звичний розклад, став Пітер Паркер. Але його не хотілося пригадувати.

Хлопчина, молодший на рік, знайшов Тоні однієї ночі, увірвавшись у його криївку. Провівши дитинство із дядьком і тіткою, Пітер знався на маґлівському світі, а ще він був генієм у хімії – дисципліні, у якій Тоні іноді губився. Спочатку вони співпрацювали – обмінювалися книгами, проводили разом досліди і винаходили, – потім стали друзями, коли Тоні оглушив Мелфоя і отримав покарання, яке Пітер розділив з ним.

А потім, після того як Тоні намагався обдурити Келих вогню (дурнуваті близнюки, які стали найближчими друзями Старка, вмовили), їхні з Пітером стосунки змінилися. На щастя, Старк не отримав огидної білої бороди, а ось сивина не обійшла його голову. Тоді Пітер влаштував скандал, носився по криївці, вимагав пояснень, а потім притиснув Тоні до стіни і поцілував.

Увесь четвертий курс вони зустрічалися, половину канікул Тоні гостював у будиночку тітки Мей. А ось п’ятий курс пустив усе шкереберть. Але це, знову ж таки, не хотілося пригадувати.

– Мірта, щоб тебе підняло та гепнуло, я перекрию бісову воду! – крикнув Тоні, коли опинився у приміщенні.

Хлопець озирнувся – факели не горіли, бо маленьке стерво гасило їх за першої нагоди. Від холодної води зводило кінцівки, але Тоні вирішив, що це краще, ніж ще один день без нікотину.

– У мене був такий гарний настрій, Тоні, – згорьовано завила дівчина-привид, звісивши ноги з підвіконня під самою стелею, – а потім прийшов Пітер і все зіпсував.

– Пітер, – недовірливо протягнув хлопець, шукаючи цигарки у розтягнутих кишенях мантії. – Ти постійно про нього говориш, але я ніколи його не бачу. Брехуха.

– Що? – обурилася Мірта. – Я брехуха? Тоді хто тут ридає майже годину? Хіба я?– ображено прокричала вона і вказала на крайню кабінку. Старк завмер з пачкою цигарок у руці. Він подивився на причинені двері, потім знову на Мірту і повів бровою, намагаючись безмовно спитати, чи не бреше вона. Пітера він бачив похапцем, бо після сварки хлопчина більше не приходив до їхньої криївки. Да і навіщо, якщо він мав Гаррі Поттера і ще цілу «Дамблдорову армію», про яку Пітер цілодобово співав дифірамби. І на яку врешті проміняв Тоні.

Мірта відмахнулася і, меланхолічно завиваючи, вилетіла крізь стіну, мабуть, шукати Майже-Безголового-Ніка. Тоні глибоко зітхнув і запхав сигарети глибоко в кишеню. Хлюпання супроводжувало кожний його крок, і раптом подібний звук долинув із кабінки.

– Піт? –обережно спитав він, постукавши по старим дверцятам. Зсередини почувся задушений видих, який змусив серце Тоні стиснутись від болю.

Він розчахнув двері без запрошення. Пітер зіщулися в кутку тісної кабінки і здивовано роздивлявся колишнього великими заплаканими очима. Він ніби не очікував, що Старка зацікавить його поява. Це дивувало Тоні, але більше дивували заплакані очі.

– Привіт, – м’яко посміхнувся хлопець і підступив на крок. – Щось сталося?

Пітер досі дивився на нього, наче на ввічливого Мелфоя, і не поспішав відповідати. Він безперестанку трусився і дивився спідлоба. Тоні теж дрижаки пробігли по спині, бо давно вже Паркер не був так близько.

– Нічого, – тихо відповів Пітер, але його голос зірвався, – мені вже час, забий.

Він не дав Тоні і рота розтулити – зірвався з місця, намагаючись вислизнути з кабінки. Тільки Старк уже звик до його втеч, тому мимоволі схопив хлопця за руку, не дав втекти.

Пітерів зойк змусив Тоні здивовано відсахнутися. Паркер вирвав руку, залишивши на долоні хлопця кілька крапель крові.

Вони завмерли. Пітер дивився злякано, поки Тоні роздивлявся сліди крові. Коли він підвів погляд, Паркер зміг побачити, як його колишній хлопець складає факти в купу, роблячи висновки. За кілька хвилин його обличчя почорніло від гніву.

– Покажи руку, – попросив він оманливо спокійним тоном і потягнувся до дрижачої долоні. Пітер відступив на крок, намагаючись уникнути пронизливого погляду і ласкавих рук.

– Це не… усе добре, Тоні, – прошепотів хлопець, досі сподіваючись утекти.

– Це справа рук Амбридж? – вимогливо спитав Старк, підступаючи ближче. Про покарання мегери не говорив тільки німий. Він теж ледь не потрапив під гарячу руку в гидкому рожевому светрику, проте його прізвище стало порятунком – навіть чарівники не могли ігнорувати авторитетних маґлів. Але Тоні навіть на думку не спадало, що Пітера покарають після розкриття і розформування «Дамблдорової армії».

– Вона… не… – намагався заперечити хлопець, але витримки не стало на те, щоб не розплакатися посеред фрази.

Пітер ображено схлипнув, визнаючи, що програв боротьбу із власними сльозами, і сховав погляд за неушкодженою рукою, сильно притискаючи її до червоних очей. Власна нікчемність змушувала нестримно плакати і стискати зуби, щоб стримати звуки слабкості. Тоні не мав бачити його таким, не мав няньчитися, бо їхні стосунки, на превеликий жаль Пітера, закінчились ще два місяці тому.

Від тиску на повіки перед очами розквітли різнокольорові кола, але сліз це однаково не зупинило. Тоні затих, і Пітеру на секунду здалося, що він пішов. Хлопець встиг подумати, що заслужив залишитися один на один зі своєю слабкістю.

Допоки щось між ними не зламалося: Старк не зміг більше стримуватися (хоча він і не надто намагався) і підступив ближче, обійняв Пітера з усіх своїх сил.

– Тихше, – прошепотів Тоні, легка ніжна посмішка сковзнула на лице, коли Пітер притисся до його плеча, покинувши спроби зупинити гіркі сльози. – Все буде добре. Я тут. Поряд.

Пітеру знадобився деякий час, щоб послухатися. Він ще плакав, коли Старк обережно торкнувся його ушкодженої руки, ніби питаючи дозволу. Хлопець зробив спробу завадити, але Тоні наполегливо зазирнув йому в очі і обережно поцілував у мокру щоку. У обох перехватило дихання від ніжності і близькості.

– Прошу, – під впливом наполегливого голосу Паркер відступив, сховавши заплакане лице у хлопця на плечі, поки Старк читав надряпане кривуватим почерком:

Мене ніхто не захистить

Тоні захлинувся злістю і стиснув щелепи, стримуючи лють. Він ніжно обвів криваві літери і поцілував тильний бік долоні, намагаючись заспокоїти. Бо ці слова для Пітера – удар нижче поясу. Хоча він і не маґлородець, але через смерть батьків Пітер був змушений рости серед маґлів. Спочатку він втратив батьків, потім Бена, а Мей не володіла магією і не розумілася на житті магічного світу. І не став би Пітер розпитувати, щоб не хвилювати жінку.

– Це нісенітниці, Піт, – майже прошепотів Тоні. Пітер трохи заспокоївся і дивився на Тоні одночасно ніжно і здивовано. Наче не йняв віри, що Старк був так близько і знову його цілував.

Пітер мовчав, коли Тоні знову обійняв, загортаючи їх обох у теплу мантію. Вони сперлися на хлипкі двері кабінки і тихо дихали, слухаючи дихання один одного.

Коли Пітер нарешті заспокоївся і почав вовтузитись у обіймах, Тоні відвів його до підвіконня і допоміг сісти, щоб просушити і відігріти змоклі у холодній воді ноги.

– Краще? – спитав Тоні, дбайливо натягаючи на Пітера сухі шкарпетки.

– Так, – відповів він, хоча голос жалюгідно хрипів.

– Тоді ходімо, маємо багато справ, – аж занадто бадьоро покликав Тоні, простягаючи руку. – У близнюків знайдеться щось цікавеньке, щоб навчити цю каргу хорошим манерам.

– Ми? Разом? Тоні, ми ж…

– Не треба, – перервав Старк, фальшиво посміхаючись. – Давай просто забудемо і знайдемо тобі ліки.

– Ні, – гарячково перервав Пітер і схилив голову, сховавши погляд. Тоні замовк і трохи відступив, шоковано роздивляючись хлопця. Йому не вірилося, що після такої теплої зустрічі Пітер хоче відкараскатися від нього.

– Ти не хочеш зустрічатися зі мною знову? – якомога спокійніше спитав Старк.

– Ні! Тобто… Хочу, але… – Пітер ледь не скочив на ноги, але Тоні втримав його на підвіконні, чим перервав схвильоване бурмотіння хлопця.

– Не треба стрибати в холодну воду знову, – спокійно сказав Старк, так і не прибравши руки з теплих стегон. – Заспокойся, Піте, і скажи, що ти про це думаєш. Я нікуди не зникну і вислухаю тебе до кінця.

– Добре, – серйозно кивнув хлопець і перевів дихання. Тоні тепло йому посміхнувся, запрошуючи до слова. – Я просто… хотів вибачитися. Через мене ми посварилися. Я не хотів поривати стосунки, і зараз не хочу. Я хочу, щоб ти знав, що мені шкода. Я кинувся вчитися новому разом з Гаррі і зовсім не подумав, що забуваю про тебе. Пробач.

– Я теж погарячкував, – кивнув Тоні і раптом додав зовсім тихо: – Тут стало занадто тихо без тебе.

 Пітер кивнув на несподіване зізнання і полегшено зітхнув.

– Тож знайдемо близнюків? – знічено спитав він, коли мовчанка затягнулася.

– Так, – кивнув Тоні і на противагу своїм словам підступив ближче.

Вони витратили на поцілунки певний час. Губи Пітера були солоні на смак, але Тоні не зважав, бо міг знову обійняти свого хлопця. Пітеру довелося двічі нагадати, що вони поспішають, доки Старк не спромігся нарешті відірватися від його губ.

Паркер зовсім розчервонівся, коли Тоні підхопив його і виніс із затопленого приміщення.

Вони майже не полишали сховку близнюків декілька днів, перериваючи інтенсивну роботу лише задля вбиральні, занять і сну. Пітер відчував вдячність, спостерігаючи, як завзято Тоні планував помсту Амбрідж. Паркер же піклувався про бунтарів, лікував Тоні, який примудрився застудитися у холодній воді, і отримував у відповідь поцілунки зі смаком лікувальної настійки.