Фанфіки українською мовою
    Жанр: Драма
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    ✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨
    На щоках Енджі спалахнув рум’янець. Ніхто на занятті не заступився за неї, усі побоювалися покарання і штрафних очок. Учні, впевнені в тому, що бідолаха занадто засмучена тим, що сталося, і навіть дівчатка, які ділили з нею кімнату, вирішили залишити її на самоті на кілька годин. І щойно Енджі залишилася сама у своїй кімнаті, усмішка розповзлася по її обличчю. Пуффендуйка лягла і з шаленою радістю каталася по ліжку, міцно обіймаючи подушку. Її очі блищали, і почуття задоволення, що накопичувалося, не давало спокійно й рівно дихати.
    “Він розмовляв зі мною, особисто зі мною. Обрав мене, не Ханну, не когось іще, а мене! – ці радісні думки наповнювали голову Енджі. – Він стояв за крок від мене і дивився прямо в очі, обговорював моє обличчя, а я розглянула кожну його вію, кожну зморшку”.
    Усі ці очки, кубок квідичу та кубок школи були відверто байдужі дівчинці, а рум’янець, який інші сприйняли як обурення та сором, мав зовсім іншу природу.
    Провівши менше тижня серед пуффендуйців, Енджі була вражена. Ці діти дуже відрізнялися від тих, про кого вона читала. Наприклад, на деяких факультетах наполегливо вірили в те, що студенти Пуффендуя не вирізняються розумом, і насміхалися над цим. Може, пуффендуйці й справді не володіли талантами та покликанням до більшості предметів, але всі вони були працьовиті та старанні. Енджі помітила, що з перших же днів учні стали засиджуватися в бібліотеках і допомагати один одному. На факультеті борсуків навчалися дуже згуртовані, чуйні діти, які спів переживали один одному. Після того інциденту на уроці зільєваріння пуффендуйці почувалися винними, що не заступилися, але Енджі іншого й не очікувала – хіба захоче дитина ризикувати власною шкурою? Вона вважала, що про це вже всі забули, коли Ганна зайшла до кімнати.
    – Енджі, допоможи мені з чимось, – загадково посміхаючись, промовила дівчинка, схопила Енджі за руку і мало не потягла її у вітальню. Щойно вони спустилися, галас сколихнув борсукову нору, звідусіль сипалися конфетті й оплески. У загальній кімнаті стояли її однокурсники, в їхній натовп вклинилася навіть парочка старшокурсників. Вони підвели Енджі, яка нічого не розуміла, до столу і посадили її перед величезним тортом і безліччю кубків з гарбузовим соком, які в одну мить розійшлися по руках. Ханна так само вклала кубок із соком у руку Енджі, і черговий крик підірвав вітальню:
    – За відважну Енджі Браун!
    А потім усі оточили її, і десятки голосів висловлювали жаль, що не змогли допомогти або заступитися за неї.
    – Як ти взагалі не побоялася йому щось сказати? – з цікавістю запитав один високий першокурсник. – У мене коліна затряслися, коли він зайшов у підземелля.

    Енджі настільки здивувалася, що не змогла вимовити жодного слова, а запитання все сипалися – чи напівкровка вона, як у неї все так добре виходить на заклинаннях, чи любить вона квідич, і навіть чи справжній колір її волосся. Атмосфера стояла така дружня й весела, що учні навіть не помітили, що Енджі все ще не сказала жодного слова.
    – С-спасибі, – коротко вимовила Енджі, трохи запинаючись від хвилювання. – А звідки торт?
    – Це ми принесли! – гордо сказав один зі старшокурсників. Він мав вигляд дуже худорлявого й тендітного юнака, але зараз, відчуваючи власну важливість, нібито роздувся від гордості в кілька разів.
    – Я – Стів Мелоун, з четвертого курсу, мій молодший братик, Кріс, навчається з тобою, розповів, що сталося, ось і виникла ідея все це організувати.
    – А торт-то звідки? – стримуючи сміх, продовжувала вона.
    – З кухні ж! – простодушно відповів Стів, наче це було в порядку речей – приносити вечорами торти з кухні.
    – І вам просто так його віддали на прохання? – недовірливо запитала Енджі, насупивши брови. – Ви ж не поцупили його?
    Старшокурсник зробив невинне обличчя.
    – Якщо дивитися в корінь, то ми його не забирали, ми попросили, і Тінко нам віддав його, – Мелоуну здавалося, що він усе зрозуміло пояснив, але на обличчі Енджі все ще читалося здивування. І тут спалах прозріння осяяв обличчя Стіва.
    – Ти ж ще жодного разу не була на кухні! Швидше доїдай свій шматочок торта, і я покажу тобі вхід до кухні.
    Слово “шматочок” вочевидь не підходило тому, що відрізали від торта й поклали Енджі – вона просто не бачила дна тарілки під рівнями бісквіта й крему, і що довше їла торт, то більше сумнівалася в його існуванні. Зрештою, Енджі, охоплена цікавістю, залишила ідею доїсти бісквітну споруду і попросила Стіва показати їй кухню. Коли вони вийшли з вітальні, то Стів вказав на велику картину, що висить за два-три метри від них зі словами: “Це і є кухня”. Потім без пояснень він підійшов до картини і полоскотав намальовану на ній грушу, яка почала сміятися невідомо звідки взятим ротом і перетворилася на ручку. Стів смикнув цю ручку на себе, і картина відкрилася. Щось подібне Енджі читала в книжках, але навіть подумати не могла, що це і є та сама картина.

    Коли вони зайшли всередину, дівчинку майже засліпило. Тільки за кілька секунд, коли очі звикли до яскравого світла, вона зрозуміла, що це блиск каструль і сковорідок – вони висіли на стінах тисячами. Незважаючи на пізню годину, це місце було дуже жвавим, домашні ельфи, вдягнені в наволочки й ганчірки, снували величезною кухнею.
    – Тінко! – крикнув Стівен, склавши руки рупором.
    – Тінко!
    Енджі помітила, як крізь натовп до них поспішає домашній ельф, примудряючись не зачепити інших. Це був домовик, одягнений у потерту, але чисту наволочку, з величезними блакитними очима і великими вухами, що вийшов на зріст ледве вище пояса першокурсника. Але найприкметнішим у ньому була щира посмішка, з якою він біг до двох чарівників.
    – Тінко тут, – весело сказав ельф і спробував зробити реверанс, але незграбно плюхнувся на підлогу.
    – Знайомся, це Тінко – домашній ельф Гоґвортсу. Тінко, це Енджі Гордон – першокурсниця з Пуффендуя, для якої ми просили солодке.
    – Тінко дуже приємно познайомитися з вами, міс Енджі, – задоволено сказав ельф. – Міс Гордон сподобався торт? Тінко сам його готував.
    – Дуже смачно, Тінко, – з усмішкою відповіла Енджі. – Особливо крем, він вийшов дуже ніжним і пах ваніллю, я обожнюю такі солодощі.
    Після таких слів домашній ельф зачервонів від задоволення.
    ✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨
    ✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨

     

    0 Коментарів