Покарання за помсту.(розділ 7)

Сонце вже торкалося небокраю, ніжно огортаючі тонку смугу ліса своїми променями. Титани, які весь день намагались прорватись скрізь стіну, нарешті непритомніли і притулившись до стіни відпочивали. Люди у місті запалювали вуличні вогники, гул тисяч голосів змінювався на одинокі п’янючі пісні з генделей. А солдати спостерігали за цим з височенних стін.

Потягнувшись руками вверх Шая солодко позіхнула і глянувши на Рейнара який досі здається, не втомився усміхнулася.

– Ти сьогодні якась щастлива… Щось трапилось? – в сотий раз питає хлопець і посміхається у відповідь.

– Просто виспалась – Знизує плечима Сміт Молодша, ховаючи справжню причину гарного настрою.

– Дивно, якщо взяти у розрахунок те, що ти прийшла спати о другі ночі. Де ти була?

– Спостерігала за зірками, вони вчора були дуже блискучі!

Рейнар хмурить брови, та далі не розпитує. Вони перевіряють гармати і наявність боеприпасів перед тим як здати пост черговим.

Шая, яка терпіти не могла змащувати механізми маслом, сама взялась за це і Рейнар не міг зрозуміти в чому справа. Та змірившись з тим, що нічого не витягне з дівчини він вже й не питав.

Одна маленька, засохша кістка і голий чоловік запеспечили гарний настрій на весь день. Спочатку Шая не зрозуміла що випало з кишені куртки Леві, коли вона шукала ключи від кабінету, та придивившись, зрозуміла. Не може бути збігом, це кістка з персика, яким Сміт жбурнула у капітана. Було символичним її залишити на місці злочину, але питання чому він її зберіг не дало заснути до ранку. Люди зазвичай не зберігають сміття просто так, тоді чому Леві її не викинув?

У любому випадку сьогодні вона дізнається, адже після її геніального плану Леві точно захоче помститися.

Насправді сказати Шая чекала капітана ще з ранку, з якоюсь безглуздою ідеєю, накшталт, пробігти п’ятдесят раз навколо бази, але ні Ервіна, ні Леві не було.

До них підійшли двоє розвідників повністю озброєнні як і Шая з Рейнером. В знак привітання стукнули себе по грудям, а після не зважаючи на нових рекрутів почали спілкуватись.

Нові розвідники попрямували на вечерю. Залишалося не так багато часу що б вспіти отримати горячий суп. Гарний настрій хоч і зберігався, та десь в глибині, дівчину бентежило що її чекає за покарання.

Вже біля самих дверей їдальні, розвідниця замітила Ервіна, вона не зводила з нього очей, до поки той не глянув на неї. Серьйозне обличчя зі зведеними бровами, на мить змінилось. Командир закліпав очима і приоткрив рот, та тут же його закрив. Шая переможно посміхнулася, задерши носа вверх.

Коли той проходив повз, Сміт Молодша намагаючись зпародірувати Капітана Леві прибрала посмішку, та дивлячись з полу-прикритих вік віддала честь. Рейнар на автоматі зробив те саме, але коли Ервін зайшов за кут, очима запитав що це було. Та вона лише гучно розсміялася і махнула рукою. Повернувшись, що б йти далі Шая раптом перестала сміятися, як і дихати. На неї дивився своїми беземоційними, темними очима Капітан Леві. Схрестивши руки, та підперши стіну біля дверей, він чекав на неї. Рейнар нічого не підозрюючи просто пройшов у середину, тоді як Шаї розвернулася на п’ятках, що б піти геть. Тим самим влаштував маленьки доганялки.

– Не вже злякалась? – Мимо Леві пройшли ще троє солдатів, не звернувши увагу на слова чоловіка, а дівчину вони заділи.

Прикусивши нижню губу, Сміт повернулась обратно і на “ласкаве” запрошення чоловіка зайшла у їдальню.

Літня жінка, обережно подала миску з вже теплим курячим бульоном і Шая лише на секунду зупинилась, роздумуючи де сісти, як Леві штовхнув її у спину грудьми.

– Сьогодні вечеряєш за капітанським столиком. – Глянувши через плече на не змінне обличчя чоловіка, стало моторошно, та дівчина слухняно попрямувала куди її вказав капітан.

Ханджі, Закаріус і Гюнтер, разом замовкають коли поруч з ними сіли Леві і Шая. Дивлячись у тарілку, та в повні тиші зовсім пропав смак. Добре що, він не такий злий, як собі уявляла дівчина, але не ясно до чого все йде. Може потім прийдеться зубною щіткою мити його чоботи?

Розуміючи що квапитись нема куди, ажде поки Леві не захоче, він не відпустить її, Сміт все ж таки взялась за ложку.

– Як Вам вчорашня прогулянка, капітане? – Питає дівчина коли трійка покидає їх. Вона приклала всі зусилля, що б сховати посмішку і сказати це буденним тоном, та коли Леві зиркнув на неї з-під лоба, суп ледве не полився через ніс.

– Не роби собі гірше ніж є. – спокійно відповідає капітан, і Шаю дратує що він не дає волю почуттям. Що його можно вивести з себе лише голим тілом, або ставши, раптово, титаном. Від Ерена він, явно більше у захваті, ніж від дівчат.

– І що Ви придумали в покарання? – Підперши кулаком голову запитує дівчина, яка морально підготувалась до самого жахливого і тепер ліниво чогось чекала, сама не знала чого.

– Прибирання. їдальні.

З хвилину не клипаючи очима Сміт п’ялиться на капітана, а потім закочує їх. Роботи на години дві, преміщення велике, але нічого цікавого в цьому немає. З фантазією у нього погано.

Коли остання людина покидає зал, Шая важко підводиться і потягнувшись обертається до капітана, який так і залишився сидіти розвалившись на скам’ї.

– Ви будете спостерігати?

– Так, що б в тебе не було бажання нікого просити допомогти, або втекти.

-Як знаєте.

Знизивши плечима дівчина скидає з себе куртку, а потім бере ганчірку і починає струшувати зі столів крихти.

– Руки, приберіть, будь ласка. – Просить Сміт, коли доходить до стола, де сидів капітан і той слухняно це робить. – Підводьтеся! Мені треба протерти скам’ю.

– Чомусь інші ти ще не протирала – Зауважує хлопець, та все одно повільно, але встає. Далеко не відходить, чекає поки Шая закінчить, а після сідає. Проводить пальцем внизу стола і показує пилюку, яка на ньому залишилась. – погано протерла.

І саме дратуюче що він не міняється в обличчі. А Сміт так, вона стискає губи, і ганчіркою грубо витирає палець капітана, та сідає навколішки що б стерти пилюку під столешницею.

– Достатньо чисто, пане? Чи може Вам, ще щось натерти?! – Руки в боки, зведені брови, і чоловік наче не помічав.

– Тепер так. – Ігноруючи випад, та все так же пильно спостерігаючи відповідає Леві.
Дратувати він вмів. Вона глибоко вдихнула, та продовжила.

– Вміння прибирати тобі знадобиться. – Закинувши ногу на ногу і підперши рукою підборіддя через деякий час сказав Леві.

– Для чого це? – Дійсно не розуміючи, питає дівчина і береться за віник, припускаючи, що це якесь очередне підтрунювання над нею.

– Що б не бути черговою все життя у моєму загіні.

І тут Сміт зупиняється. Вона вирівнює спину та втягнувши шию з хвилину дивиться на чоловіка. Його впевненість задіває її. Що він собі надумав?

– З чого Ви взяли, що Я збираюся до Вашого загіну, капітане? – посміхнувшись , та гучно фиркнув питає і тут же добавляє. – Я буду у Ханджі!

– Це не тобі вирішувати.

– Ваша група повністю укомлектованна, тоді як Майор Ханджі і Майор Закаріус досі недобрали людей. Якщо я не буду у Зоє, то точно і не в Вашому загоні.

Леві про це не подумав, та він все одно міг влаштувати так, що б це дурне дівчисько попало до нього.

– Думаю командир Ервін не буде проти, якщо на одну людину буде більше. – Знаючи свій авторитет в очах головного заявляє чоловік, на що Сміт лише відмахується, ховаючи посмішку.

– Щось я сумніваюсь!

Проходить година, коли дівчина закінчує підмітати і береться за швабру. Вона дуже втомилась, настільки, що не проти поспати і на холодні, кам’яні підлозі.

– Капітне, а Петра Ваша дівчина?

Що б хоч якось розважитись напряму питає Сміт, та не почувши відповіді повертається обличчям до капітана, який хоч і залишався з тим же , цегловим виразом, але по очам видно – розгубився.

-Що за дурня! – Тихо фиркає у відповідь.

– Ну Ви про неї так піклуєтесь…

– Авжеш, вона єдина дівчина у загіні!

– То Ви зустрічаєтесь, чи як?

– Це не твоя справа.

Нічого не зрозумівши, Шая за пів години закінчує мити підлогу. Сховавши весь інвентарь, вона здає роботу.

Одягнувши рукавичку Леві пройшовся по всім столам, та кухоним поверхням. Він намистно шукав хоча б десь пил що б змусити перемивати все заново.

– Що, чисто? – піднявши зі скам’ї куртку, та надсміхаючись над потугами чоловіка питає Сміт і йде до дверей. – добраніч, капітане!

– Стій. – Леві піднімає палець з ледве видними цятками бруду які знайшов під ніжкою стола. – Перемивай.

– Ви знущаєтесь?! – звівши брови і трохи піднявши голос питає Шая.

– Ти ж не думала, що все буде так просто? – Потягнувши за кожен пальчик, Леві звільняє долонь з рукавички і радіє. Ще дві години виховання.

– Ні. Їдальня чиста.

Трохи подумавши дає відсіч дівчина і все ж таки прямує до виходу, та Леві перекриває його і махає головою зі сторони в сторону.

Дивлячись знизу  вверх на чоловіка, на його не порушність в середені наростав гнів. Фиркнувши, Сміт намагається обійти його, але той хапає її за плече і не дає поворохнутися.

– Ви не залишаєте мені вибору. – Каже розвідниця і поклавши куртку на один зі столів викручується з хватки Леві.

Не звикший, що хтось може бути таким же швидким як і він, чоловік з захопленням огялядає нову розвідницю. Леві забув, що на зачистці Шая намагалася повторити його техніку, і хоч ще не досконало, але в неї вихидоли, то ж зараз не треба довіряти її милому обличчу.

– Давайте так: та хто переможе – піде спати, а той хто програє – буде перемивати їдальню? Все по чесному.

– Я не буду з тобою битися.

Дівчина знизує плечима і без сумнівів першою наносить удар правою рукою, та капітан ставить захист і потім перехоплює хук зліва. Вона зупиняється і дивиться в очі супротивника, який безємоційно чекав на новий випад. Зробивши обманний манерв Сміт Молодша зажимає шию капітана і валить того на стіл.

– Залишаєтесь мити. – одарюючи посмішкою каже дівчина і Леві все ж таки вмикається у поединок.

– Ще чого. Це твоє покарання, мала.

Він перекидує через себе Сміт і та ледве встоює на ногах, її ваги не достатньо що б затримати надовго чоловіка.

Не давши і секунди що б зібратися, вона біжить до капітана, знов намагається нанести руками удар або зробити захват, та все марно. Леві вже знає, що вона буде робити: Перед ударом заправляє пасмо темного волосся за праве вухо, і звівши брові накидається на нього, а коли не получається вона вип’ячує нижню губу і роздуває свої маленькі ніздрі.

– Може досить вже?

– Втомилися, капітане? – ухитряється ще й одарити чоловіка посмішкою і знов спроба переграти його.

– Як би я захотів, ти вже давно лежала на підлозі.

– Звучить дуже…хвилююче. – І Леві лише на секунду втрачає пільність, обмірковуючи її натяки, але цього достатньо що б зробити той самий прийом яким, колись, Шая поклала на лопатки Майора Закаріуса. Вона сиділа верхом, лігтем прижимаючи шию чоловіка, а той на автоматі поклав долоньки на її стегна. – Що ж, може титанів Ви вбиваєте краще за всіх, але…

Не вспіває договорити розвідниця, як тепер навпаки. Леві з легкістю перевертається і однією рукою хапає струнку ногу,закинувши на плече, а другою тримає свою вагу.

Вони важко дихають дивлячись одне на одного, і жодної думки в головах. Маска беземоційності спадає. Широко распахнуті очі вивчають прямий ніс і високі вилиці як у Ервіна. Чоловік знервовано ковтає слину, від чого кадик спочатку опускається, а потім стає на місце. Проходить вічність поки обидва заспокоюються. Першим приходить в себе капітан, і підвівшись допомагає встати Шаї, яка нарешті не посміхалась і не зводила очей з чоловіка.

– Вперед, перемивати все. – Магія зникає швидко. Леві робив вигляд, що нічого не трапилось. Зітхнувши, Сміт з гуркітом знов дістала швабру.