Позитивний тест

– О ні. . . – хрипло, в пустоту квартири промовляє Женька.

В руках у нього продовгаста маленька коробочка з двома червоними рисочками. Позитивний тест на коронавірус.

Вони два дні тому записали черговий випуск Подкаст Терапії в Києві, і ось, напевно хтось в натовпі був хворий. Або навіть просто на вулиці. Але це не змінювало ситуації – і його не радувала вимушена ізоляція тепер.

На дворі саме почало теплішати, весна все сильніше вступала у свої права, а йому доведеться сидіти два тижні на карантині.

Шморгнувши носом, він дістав телефон, сфотографував результат, і відправив Спартачку.

Той майже відразу подивився повідомлення.

“Як ти себе почуваєш? Тобі привезти щось? Ліки є?”

Психолог просто засипав його питаннями, але Женя розумів, що той переймається. Тому відповів також швидко, бо Спартачок та людина, якій він завжди відписує на повідомлення. Навіть, коли повертається з гри у футбол і почуває себе втомленим. Він для нього завжди в пріоритеті.

Тож уявивши, як Спартак вже викликає таксі, якщо йому не заважає зараз робота, і мчить сюди, він написав:

“Дякую, в мене все є! Просто вирішив тебе попередити, що поки краще тобі до мене не приїздити, бо захворієш також. А в тебе купа клієнтів, ти їм дуже потрібний.”

Вони списувалися майже кожні три години. Серйозно, Женя навіть помічав час в записнику. Спартак писав, як тільки виходив черговий клієнт з консультації.

Після першого повідомлення Женя пішов робити собі чай, потім увімкнув футбольний матч. Йому навіть краще стало, коли команда, за яку він вболівав, забивала гол.

“Жень, я замовив на твою адресу обід. Кур’єр залишить на першому поверсі, у консьєржа. Спустись, забери будь ласка”

Женька усміхнувся, відписуючи подякою, і через декілька хвилин вже спускався на ліфті, попередньо вдягнувши маску на обличчя.

І лише ввечері до Женьки, який мучився з закладеним носом, дійшло, що і психолог міг захворіти. Тому, відклавши серветку, він схопив телефон, перевіряючи наявність нових повідомлень.

Він пам’ятав, що у того може бути стрім, судячи з часу, який показував електронний годинник. Але все одно написав повідомлення, турбуючись про друга:

“Спартачку, я тільки зараз подумав про це, вибач. Як ти себе почуваєш? Я боюся, аби й ти не захворів, бо ми спілкувалися вчора в кафе. І я вже тоді не дуже добре себе почував”

Відповідь прийшла через хвилину:

“Не переживай, Женька, я почуваю себе добре. Але попросив помічницю, вона купила деякі ліки, щоб попередити застуду. Як ти, сонечко?”

“Фу-х, мені аж легше стало від того, що ти не підхопив нічого. Все добре, лікуюся. У тебе стрім?”

Актор прикріпив фото чаю з лимоном, а поруч лежав блістер з яскравими, але гіркими пігулками.

Попри те, що Спартак зараз дивився аніме з підписниками, він відписував йому час від часу. Вони не говорили більше про застуду, і то було на краще. Спартак просто закидував йому смішні моменти з аніме, хоча і знав, що Женя то не надто любить.

Але чоловік був вдячний психологу, бо таким чином той підтримував і веселив. Хоча, сам факт їхнього спілкування вже підбадьорював. Хоча, Женя не почував себе смертельно хворим.

Так промайнуло декілька днів. Вже з’явилася нова звичка, коли Спартачок писав кожного ранку: “Чи все у тебе є? Чи мені тобі щось привезти?”.

І хоч Женя відповідав, що може сам собі замовити їжу на день, або навіть щось приготувати, благо, кухня в нього у квартирі присутня не як елемент декору. А Спартак лиш сміявся з цього, замовляючи нові й нові страви для хворого.

Казав, що якщо вже Женька його не пускає на поріг квартири, то він буде піклуватися про Яновича хоч на відстані.

А ще, на диво, попросив у чоловіка, коли той одужає, щось приготувати. Під час цього прохання Женя замовк на декілька секунд. Вони саме говорили телефоном. Але погодився, почав розпитувати, що такого хоче психолог? І чому це раптом захотів саме домашньої їжі?

Навіть запитав жартома:

– Ти часом не захворів, Спартачку? Мені не складно, але дивно від тебе чути таке прохання.

Науковець лиш дзвінко засміявся. Відлуння цього сміху змусило все в середині Женьки перевернутися. Здавалося, наче пройшла вічність, і він вже почав забувати, як сміється Спартак.

– Ні, мене хвороба оминула. Просто. . . Для мене все, що пов’язано з домом – це ти, – після цієї фрази вони обоє зніяковіло замовчали, але вже за мить продовжили жваво обговорювати минулу тему.

На останню частину повідомлення чоловік відповідав лиш сумними смайликами. Він так звик, що в графіку у кожного обов’язково є година для зустрічей в кафе або ресторані. І тепер відчував, наче в нього забрали вагому частину чогось, без чого жити стало гірше.

В роті було від цього млосно, але він списував то на ліки, які приймав по графіку. І сподівався, що вже за тиждень зможе побачити свого друга, і нарешті обійняти його з усієї сили.

Він навіть був згоден глянути якийсь повнометражний мультфільм аніме, яке так обожнює психолог. Готовий був слухати по пів години про Наруто, психологічний розбір цього персонажу, будь-що. Аби лише мати змогу бачити яскраві голубі очі, що дивляться завжди ніжно.

Вже до кінця тижня симптоми хвороби трохи спали, Женя почував себе краще, але оскільки оновлений тест був ще позитивним, і лікар порадив ще дотримати ізоляції. Тож, він переглядав купу рецептів, думаючи, що б такого приготувати.

Ясно, ще це повинно бути щось не надто жирне, без соусів, і ні в якому разі не випічка. Він раптом згадав, як під час однієї розмови, Спартак пожалівся, що давно не міг знайти заклад, в якому б добре готували плов. Казав, що в кожному ресторані, де замовляв цю страву, завжди щось було не так. Женя знав, наскільки психолог вибагливий в усьому.

Тому, зібравши свої сили до купи, почав шукати рецепт, до якого не треба було додавати ріг єдинорога, або щось таке.

– Спартачку, я сумую, – тихо зітхнув під час чергової розмови.

– Женічка, давай я приїду? Ти ж сам кажеш, що тобі стало краще? – голос у співрозмовника також був засмучений.

– Ні, краще не треба. Почекаємо, поки я повністю одужаю. Сподіваюся, на місяць це не затягнеться, – хмикнув той, – Ти краще підбери якесь аніме для мого першого знайомства з цим жанром, – додав чоловік.

– Що? Аніме кажеш? Це ж як ти сумуєш там, що згоден дивитися в моїй компанії те, що тобі не дуже подобається? – психолог усміхнувся, міцніше притиснувши телефон до вуха.

– Так, ти все вірно почув. Ти ж про футбол та мою улюблену команду вже все знаєш, – Женька зніяковіло засміявся.

Наступного вечора, Суббота відклав проведення стріму. Вони говорили по відеозв’язку. Женька не міг відвести погляд від чоловіка, що сидів на м’якому дивані. Роздивлявся кожну рису обличчя, наче бачив вперше.

Вони говорили довго. Женя поставив поруч ноутбук, і вже почав цікавитися деякими речами в психології, помічаючи інформацію для наступного подкасту.

Чоловіки зробили собі чай, кожен дістав піалу з фініками. Вирішили провести віртуальну зустріч. Янович перемістився в спальню, коли відчув слабкість. Вирішив лягти. І вже через якісь хвилини сопів, тримаючи телефон в руках.

Тепер Женя впевнився в словах психолога про те, що швидко можна заснути біля людини, поруч з якою почуваєте себе комфортно і спокійно.

– Добраніч, Женька, – тихо попрощався з товаришем науковець.

* * * * * *

Янович ледь не стрибав від радощів, коли той клятий третій тест за два тижні виявився негативним. Нарешті він зможе побачити Спартачка, обійняти його, просто поговорити й насолодитися приємною компанією.

Але він вирішив нічого не говорити поки йому. Зробить сюрприз увечері. Вже за звичкою відповів на повідомлення, в якому Спартак цікавився, чи не треба тому щось. Спустився, отримав від консьєржа замовлений сніданок.

Замовив всі потрібні продукти в магазині, відчуваючи неабиякий прилив енергії. Сподівався, що все вийде, і його товариш залишиться задоволений.

Через пів години він вже ставив паперові пакети на стіл, дістаючи продукти. Спеціальний рис, куряче м’ясо, приправи, моркву, цибулю не замовляв, бо пам’ятав, що психолог не вживає ту.

Перехрестивши себе і кухню, взявся готувати плов, дуже прискіпливо слідкуючи за рецептом, щоб не додати й граму зайвого рису, що зіпсувало б смак.

Півтори години по тому по всіх кухні мандрував приємний пряний аромат їжі, від якої у Яновича текли слинки. Відставив сковорідку зі стравою з теплої плити, він залишив його охолонути.

Якраз в цей момент йому зателефонували.

– Привіт! У мене вільна хвилинка, вирішив подзвонити. Як ти себе почуваєш?

– Привіт. Вже майже вилікувався, лікар каже, ще два дні й буду бігати, – актор збрехав, навіть не кліпнувши оком, – В тебе обід?

– Добре, що ліки допомогли, я вже хочу зустрітися. Ми йдемо з Марго в кафе, напружений сьогодні щось день, – співрозмовник зітхнув.

– О, то краще б просто повідомлення мені написав, ніж теревенити.

– Ти ж знаєш, якщо я чогось не хочу – я не роблю цього, – психолог посміхнувся в слухавку, – А розмова з тобою для мене також відпочинок.

– Які в тебе плани на вечір? Будеш стрімити? – актор вирішив уточнити, щоб дарма не їхати до Субботи.

– Та як завжди. Обіцяв, що глянемо нове аніме, переклад якого недавно вийшов. Поділюся першими враженнями з підписниками, – на задньому фоні посилився шум. Напевно, зайшли в кафе.

– О, ну тоді будеш зі мною його ще раз переглядати, – Женька мало не потирав руки, уявляючи, як Спартак здивується, побачивши його на порозі своєї квартири.

– Все, що захочеш, Женічка.

* * * * * * *

Ближче до дев’ятої години вечора в домофон подзвонили. Здивовано оглянувшись на двері, Спартак пепепросив у глядачів, сказав, що зробить перерву на декілька хвилин.

Відкрив вхідні двері, і на секунду йому здалося, що він марить, і все-таки захворів. На порозі стояв Женька з пакетом в руці.

– Женька? – здивовано

– Так! Привіт! – актор переступив поріг квартири, змушуючи психолога відійти в середину. Зачинив за собою двері.

– Женька!!

Янович ледь встиг поставити пакет на підлогу, як його ледь не зніс з ніг чоловік, стискаючи в міцних обіймах. Спартак піднявся на носочки, тулячись носом в теплу шию, вдихаючи такий знайомий аромат парфуму.

Женя у відповідь обійняв руками спину чоловіка, провів пальцями по футболці. Йому кортіло доторкнутися до оголеної шкіри. Відчути той контакт, який він вже почав забувати. Тому він підняв руки, перемістив їх до шиї, великими пальцями ніжно погладив вену, яка швидко пульсувала.

Пройшовся легкими дотиками по колючім щокам, мліючи.

– Спартачку, – пошепки, відчуваючи нереальність моменту. Боявся, аби це все не було реалістичним сном.

– Женька, – копіюючи тон, видихнули десь йому у шию, ледь відчутно торкаючись шкіри теплими губами.

Женя натиснув на вилиці, відсторонюючи від себе психолога. Зазирнув у очі, які світилася радістю від неочікуваної зустрічі. Схилився нижче, на рівень тих теплих губ.

– Сонечко, – злетіло з уст, наче легкий шелест вітру.

І Янович не витримав. Його наче магнітом потягнуло до Субботи. Він обережно накрив тоненькі губи, які відкрилися від подиву. Ніжно потягнув нижню, забираючи її в полон свого теплого рота. Обережно провів язиком, ковтаючи ледь чутний стогін і судомий видих.

Спартак міцніше схопив долонями шию Женьки. Відчув, як від несподіванки, та вирію почуттів ноги перестають його слухатися. Здавалося, вони в мить перетворилися на бетонні плити, і тягнуть господаря вниз, змушуючи осідати на підлогу.

Янович підхопив психолога, втискаючи його тіло у своє, а потім в один крок підійшов до стінки, затискаючи психолога там. І все це не розриваючи палкого поцілунку, який він вже поглибив, відчувши відгук партнера.

Коли дихання закінчилося, актор дозволив своїм губам досліджувати чуже обличчя, щоки, очі, які були закриті, скроні.

– Женька. . .

– Спартачку, я сумував, – пустотливі уста добралися до вушка, обережно охоплюючи знизу тунель, – Тш-ш, – почувся приглушений схлип, – Я тобі плов приготував, сонечко.

– Для мене? – здивовано відгукнувся той.

– Для тебе. В подяку за те, що піклувався про мене, дозволяв засинати під час наших розмов, нагадував, щоб я не забував пити ліки.

– Дякую! – Спартак сховав обличчя в шиї партнера, щоб той не бачив розгублений погляд і червоні щоки.

* * * * * *

– Вибачте, що перерва затягнулася. Продовжимо перегляд, чи йдемо спати? Чатик, модератори, що скажете? – Спартак сподівався, що його червоні щоки не видно в кадрі.

В чат посипалися повідомлення, люди просили продовжити перегляд.

– Тоді, якщо ви не проти, до нас дехто доєднається, – на одному диханні промовив стрімер, трохи посунувся, звільняючи більше місця за столом. Через секунду в кадрі з’явився Женька з двома тарілками ароматного плову, від якого йшов пар.

Обережно поставив пізню вечерю на стіл, поруч з кавою Спартака та своїм чаєм.

– Я сподіваюся, ніхто з вас не голодний? Якщо так – то зробіть собі чаю, приготуйте бутерброди, або перекусіть фруктами, – Спартак посміхнувся в камеру, протягуючи Яновичу навушник, – Що ж, якщо всі готові – продовжимо далі занурюватися у світ аніме. Чоловік увімкнув відео далі, куштуючи плов. З подивом зрозумів, що йому дуже сподобалося.

– Доброго вечора. Доєднуюся до вас, будемо разом розбиратися в аніме, щоб бути на одній хвилі, – промовив актор, паралельно слухаючи пояснення психолога про мультфільм. І ловив на собі погляди повні вдячності за домашню їжу.