поезія

ти смієшся так дзвінко,

над тим, що знову один. 

і часом виє десь вітер, 

та заспокоює твої думки. 

а море буде шумно нити, 

і невгамовно вириватись.

проте не зможе воно нікуди втекти, 

але буде намагатись.

у вирію часу безмежно холодно,

чи допоможеш ти мені? 

чи будеш ти тримати своє слово,

поки там чекають мої думи: 

до неможливості сумні?