подорож

Уявіть собі ситуацію: ви, повний автобус якихось підлітків (зламаних дев’ятим класом) та десяти-годинна подорож до Чорнобиля. Погоджуся, уявляти страшно, але, ой, як так трапилося, ми вже в цьому автобусі. Попереду на нас чекає, чарівна та дуже мила, подорож, або ні, побачите, або точніше сказати “прочитаєте”

Була десята ранку. Групка журналістів та правознавців вже стояли біля автобусу, завантажуючи речі. Декілька підлітків вже почали сперечатися про те, хто на яких місцях буде сидіти, а Ангеліна Валеріївна всіма силами намагалася вгамувати галас. Через хвилин п’ять учням дозволили проходити в салон і цей процес перетворився на гру ” виживи чи вмри “. Ніхто звісно не помер, але було точно зрозуміло що хтось отримав ліктем під ребра.

ЖМВшки почали розсаджуватися на місця, але й тут не вийшло без жартівливої суперечки.

-Мохнатіще моє, схоже ти не зрозуміла, тут буду сидіти я -почулося десь знизу, може злий карлик? А, ні, то просто Кравченко Софія

-Я схожа на людину, яку це їбе? -тепер вже голос лунав згори, схоже це була Кравченко Дана

-Ти не схожа, ти і є людиною, яку їбе, їбе мій величезний хер. Так шо звали звідси, а краще постій, а то дупа боліти буде

-Саму то в танчиках 24/7 у дупу довблять -закотивши очі сказала староста -І з якого моменту ти стала такою чуйною? Попіклуйся краще про себе і про свій зріст, я чула що якщо довго стояти, можна стати вищою на декілька сантиметрів

Тимур, який сидів попереду, розвернувся до них.

-А може ви просто сядете разом? Там ж два місця

Соня з Даною кинули на хлопця незрозумілий погляд, після чого продовжили свої баталії, забивши на коментар.

Все ж через хвилин десять всі остаточно розумілися по своїх місцях. Дехто сидів сам, дехто з парою, але всі були задоволені. Можливо всі, окрім двух “сестер”, але вони намагалися не звертати уваги одна на одну.

Ангеліночка пройшла поміж рядів, перевіряючи присутніх, після чого ввела учнів в курс справи, пояснила техніку безпеки та всі організаційні питання, а ще щиро попросила вести себе ґречно по відношенню одне-до-одного. І всі справді поводилися тихо, перші дві години точно. Але потім в справу вступила нудьга.

Лєра з Васею, які сиділи разом, дістали карти та гадали на різних тюбіків з дв. Через кілька хвилин до них підтягнувся Єгор, зі своїми побажаннями с приводу того, на кого ж їм погадати далі.

Дана з Тимуром спілкувалися про якісь дуже важливі теми, типу того, кого вони будуть рятувати під час зомбі апокаліпсису в першу чергу. Поки біля Дани дрімала Соня (Ангеліночка змусила їх сісти разом)

Влада з Сайфом читали “Гудзики та мереживо” по ролях, іноді відволікаючись на те, щоб показати Ані та Насті всі можливі ефімізми до слова “член”. Це дуже цікаво, повірте мені.

Інші ж або дивилися тт/ютуб, або розмовляли один з одним.

Через ще годинку ЖМВшки вирішили пограти в ігри. Вони грали в карти на гроші, скидаючись по декілька гривень. Потім їм набридло, і вони трохи пограли в мафію, але це виявилося не так цікаво. Потім була спроба зіграти в “хто я?” і слова, але теж провал. Тож учні зупинилися на грі “правда або дія”. Було цікаво, особливо після того, як Даня загадав Дані викинути Соню з автобуса через вікно, попередньо розбивши його. Дана була не проти, і навіть хотіла це зробити, але Ангеліночка зробила “кхм”, попереджуючи що ця ситуація може трохи перейти межу культурності. Все ж вони прийняли рішення переграти і дати Дані ( продовження не буде) нове завдання.

Так вони і продовжували грати. Пройшло ще декілька годин, потім всі далі займалися своїми справами.

Через якийсь час автобус зупинився біля якоїсь придорожньої кафешки. Всі, включаючи водія, виплюнулися з автобуса і пішли їсти. Так вийшло що поїли вони дуже швидко, якщо справді їли, тож їм дали можливість пів годинки погуляти на території кафешки. Сільське кафе з вивіскою “Ресторан” мало доволі велику територію, наскільки це було можливо, тож учні як таракани розбіглися хто куди, поки Ангеліночка з водієм пили каву.

– КУРВА ЄЖИК!!! -крикнув Тимур

-ЛОВИ ЙОГО! -підбігаючи до нього наказав Сайф

-Не чіпайте живих створінь, йолопи. -гримнула Дана, збивши весь настрій

Їжачок втік, а Сайф з Тимуром досадно вздохнули. Через кілька секунд староста кричала вже на іншу людину

-СОНЯ, КИНЬ КАРПА ТУДИ ДЕ ЗНАЙШЛА!!

-НІ, це на вечерю -вибиваючи з рук Дани карпа, сказала Соня -та все-все, я жартую, дура

Коротка Кравченко відпустила рибу в штучне озерце і пішла далі. Соня ходила і шукала собі пригод на дупу, але тут наче не було шо робити. Вона задумалася, але з роздумів її витягнула розмова двух підружек

-ВІН СПИТЬ З НЕЮ!

-ШО НАХУЙ?! Я БЛЯТЬ ТАК І ЗНАЛА

Це були Вася і Лєра та типова їх розмова, вони знову когось срали. Взагалі, було б цікаво послухати їх розмови, але це вже стало настільки буденно що аж нудно. Все ж дівчина прийняла рішення піти далі, і це було ще нудніше. В бісєдці під кафе сиділи Єгор, Юля та Тимур, розмовляючи про якісь страшні заумні штуки, а точніше це просто Єгор втірав їм якусь діч, яка нахуй не здалась цим двом. А недалеко від бісєдкі вже Аня доводила Дані про важливість репрезентації ЛГБТ в медіа та гей-парадів. Це вже було не вперше, але схоже Ані подобається відстоювати права різнокольорових людей настільки, що вона може годинами це робити. Соню це не зацікавило, тож вона пішла далі. Там сиділа Влада з Настею, Соня не змогла розібрати про що дівчата балакали, але вони виглядали дуже спокійно та врівноважено. Всі були чимось зайняті, в це вбивало Соню. Тож вона прийняла рішення прийти і сісти разом з Ангеліночкою, коли водій пішов в автобус.

-Нудьгуєш? -запитала класна керівниця, відпиваючи трохи кави з горнятка

-Та є таке. Всі чимось займаються, спілкуються, а мені якось ніяково…дивне відчуття -Соня обвела поглядом однокласників, які потрапляли в поле її зору і поникла

-Хочеш чаю? Адміністратор цього закладу хвилин десять розповідала мені про їх фірмові чаї, думаю повинно бути не так погано -з м’якою усмішкою промовила жінка

-Хочу

Пройшло вже дуже багато часу, здавалося що за цей час кожен учасник цієї подорожі встиг зненавидіти своє оточення, але все ж, вони вже приїхали і навіть заселилися в готель. Ангеліночка розподілила учнів в номери по чотири людини і відправила всіх розбирати речі, вмиватися та лягати спати. Це було гарною ідеєю. В принципі все було добре, і готель був непоганий, але було багато “але”. Наприклад: тонкі стіни між номерами та дуже багато тарганів. Наче в гуртожитку, їй богу. Але після подорожі всі були такі стомлені, що прийняли рішення скаржитися на умови завтра.