Подорож до Пекла

Їх набігло вже трохи більше семи, та негоду ще не створили.

 

Хотів би Азірафель сказати те саме про себе – в його голові був справжній шторм. Спогади, що були заховані якомога глибше в корі головного мозку, починали пробиватись на поверхню. І в кожному з них особливо вирізнялась порожнеча конкретної форми. Чогось, а радше, когось, не вистачало. Янгол знав, що міг би згадати, але це було так боляче і огидно, що перспектива всю вічність прожити в невіданні виглядала набагато кращою, ніж розставляти все в голові по поличках. Працювати було набагато легше, ніж думати. Робота ніколи не видавалась йому складною, щоправда, останнім часом години, проведені за письмовим столом, ставали по-справжньому пекельними. Головний біль так нікуди і не зник, ба більше: став ще дужчим, відбираючи навіть банальну здатність мислити.

Найдивнішим здавалось те, що коли він говорив з тим демоном, – Кроулі, здається, насправді це не так і важливо, – коли він розмовляв з ним, тоді, в офіційному Лондонському Небесному посольстві, його думки не були настільки заплутаними, а голова була ясна, як ніколи: він зовсім забув про біль. Можливо, все ж-таки варто було піти з ним. Хоча, з іншої сторони, на кого тоді залишити пост Верховного Архангела? Точно не на Михайла чи Уріїла – тоді б все Небо пішло на чергову війну, а це останнє, що йому зараз було потрібно. Тим паче, якшаться з ворогами – така собі затія. Якби ж тільки цей Кроулі з’явився тут…

Це вже було б зовсім дико. Коли ви чули, щоб демон з’явився на Небі?! Правильно, ніколи, бо це просто неможливо. Точно не доти, доки Азірафель у керма. Як би сильно його підсвідомість не хотіла побачити те обличчя знову, на те він і був янголом – зобов’язаний придушувати потаємні бажання силою волі, бо жоден янгол не має права на гріховне та порочне. З роздумів Азірафеля відірвав голос, відлунюючий згори:

 

– Давно не бачив твоїх звітів, Азірафелю. Небо настільки розлінилось, чи тебе щось турбує?

– Вітаю… – голова Метатрона ніколи не викликала в янгола особливої радості, а тепер він ще й був застатим зненацька. Ніби не керуючи власною мовою, він випалив:

– Ні, все в порядку. Прошу вибачення за затримку, – нервова посмішка з’явилась на обличчі, – я якраз закінчую працю над паперами з приводу останніх добрих справ, скоєних в Манчестері цього місяця. Як тільки звіт буде дописаний, я одразу відправлю його Нагору.

– Дуже хочу вірити, що більше мені не доведеться чекати. Не хочеться, аби ти мене розчарував. Розумієш, що я маю на увазі?

– Так, сер. Ще раз прошу вибачення.

 

Голова Метатрона зникла, а на чолі янгола виступив холодний піт. Якщо вірити пам’яті, це був перший раз, коли він збрехав. Липкий страх оповив його тіло, сковуючи рухи і не даючи дихати. “Янголам навіть не потрібне дихання”, – думав про себе Азірафель, – “Чому я так сильно відчуваю нестачу повітря?” Він почувався настільки жахливо, наскільки це взагалі було можливо. Щоб янгол – згрішив? Якась нісенітниця, відверто кажучи. За таке його б мали скинути в Пекло. Проте, можливо, доки ніхто не знає про брехню, йому нічого не буде.

“Я не поведу тебе до Пекла, янголе. Тобі там не сподобається”

Головний біль повернувся, подвоюючись у силі. Азірафель, важко дихаючи, вхопився за стіл, намагаючись опанувати почуття, але його свідомість витікала крізь пальці. Очі знов потемнішали, а в голові лунав знайомий голос:

“Ти янгол, що мириться з Раєм, доки може”.

“Одиноко?”

“Я демон, я збрехав”.

І раптом Азірафель почувався дуже одиноко.

 

Зазвичай оточуючі сприймали Кроулі як абсолютно не вразливу людину. На жаль, жодна з цих двох речей не була правдою, але Кроулі і не те щоб скаржився – тільки він був винен у тому, що не загрубів душею після шести тисяч років перебування демоном. Звісно, він завжди тримав обличчя: не те було становище, щоб робити вибір. І Кроулі завжди поставав їдким, отруйним та на диво жартівливим, він правда старався. Але, бачить Бог, сьогодні ні наснаги, ні сенсу триматись хоч за щось не було. Кроулі немовби знову відчував падіння, лиш тільки весь біль зосередився в грудях, стискаючи серце та легені. Він не рахував дні, хоч і не міг не помітити, що останнім часом не було і хвилини, коли він дихав у спокійному темпі. Якщо взагалі це робив – від кожного подиху щось сильно стискалось всередині. Ні, Кроулі не плакав, але його оболонка це робила замість нього, кровоточачи днями і ночами, немовби тягнучись до втраченої своєї частини.

Хоча, навряд чи свідомість Кроулі можна було б зібрати так само легко, як розбиту вазу. Вазу, яка прямо зараз з задорним тріском летіла зі сходів, і яку демон, не турбуючи себе вставанням з ліжка, легким щовчком пальців зібрав воєдино, таким самим чином ставлячи її на місце. Він не те щоб і хотів стежити за книгарнею Азірафеля, але старі звички давали про себе знати. Де в такі моменти були Муріель, – Кроулі невдоволено засоп, – було загадкою, як і те, яким чином цей магазин ще не розвалився. А Муріель тим часом читали чергову книгу, абсолютно не звертаючи уваги на те, що відбувалось навколо. Вони чекали, доки Кроулі нарешті вийде з кімнати, і вони нарешті зможуть придумати план по порятунку Азірафеля та Небес. Хоча демон, судячи за все, і не збирався виходити – двері в спальню на другому поверсі були наглухо зачинені, і вже майже добу Кроулі не видавав ознак життя, а Муріелю, через декілька годин потому, урвався терпець.

 

– Пане Кроулі, з Вами все в порядку? До вас можна піднятись?

– Та роби що хочеш, – демон важко зітхнув, – байдуже.

– Нам потрібно щось придумати, – Муріель продовжували говорити, поспіхом і схвильовано, – у нас все менше часу! Як нам бути?

– Що тобі від мене треба? Я втомився, – двері раптово відчинились з різким скреготом, Кроулі і оком не повів на янгола навпроти, – нащо нам взагалі йому допомагати? Я йому не потрібен, і він мені теж не повинен бути. Я просто хочу спокою, віддаленості від Неба, від Пекла, від всього, що взагалі, трясця його матері, в цьому світі існує! Не знаю, чому я взагалі сюди прийшов.

 

Кроулі підвівся і сів, немовби вагаючись, чи варто йому скрутитись в клубок, чи ні – неприємно соромитись перед чужими. Муріель занепокоєно дивились на нього, не знаючи, що казати. Соціальні взаємодії явно не були їхньою стороною, але, полюбивши Землю так сильно, як Кроулі та Азірафель, вони не могли так просто лишити цю планету на призволяще. Шумне вранішнє місто, сонце, палаюче вдалині, зелені дерева та різнобарвні квіти, голуби та рідкі безхатні кішки з собаками – можливо, багатьом ці речі здались би чимось звичним, проте не янголу, який шість тисяч років самотньо сидів поміж білих стін, заповнюючи папери. Коли Муріель зібрали всю волю в кулак і ледь відкрили рота, їх злісно перебив Кроулі:

 

– Я не чекаю на твоє розуміння. Але мені і не потрібне твоє схвалення – я йду. Я здаюсь. В чому сенс цього всього?

– Але…

– Жодних «але». Якщо так хочеш – розбирайся з цим самостійно. Але я, напевно, піду. Все одно я зайшов тільки за декількома книжками, – перша брехня, спавша йому на думку, була не дуже вдалою, але придумувати іншу причину було марнотратним заняттям.

– Кроулі, станьте і вислухайте мене! – голос янгола, хоч і не зривався на крик, був різким, і від того лиш рішучішим, – Нам потрібно допомогти пану Азірафелю, він не впорається сам! Будь ласка, прошу Вас. Ви так багато часу провели разом, невже не можна дати йому останній шанс? Азірафель навчив мене всьому, що я знаю, навчив любити Землю і читати книги, роздивлятися зірки і вживати їжу. Можливо, я не знаю деяких речей, але мені здається, що він би ніколи Вас не зрадив, і якщо він щось робить, в нього є конкретна причина! – Муріель ледве не зривались на крик, не зовсім керуючи своїми діями. Емоції, які вони відчували, були цілковито новими – суміш рішучості, страху, гніву. На Небі ніколи не вчили, як правильно сприймати світ навколо.

– Якщо в нього були такі класні особисті причини, – Кроулі роздратовано склав руки на грудях, – чому не можна було в першу чергу розказати мені про них? Чи я повинен був гадати, що ж там янгол надумав? Я не збираюсь цим займатись, більше ні. Після всього, через що ми пройшли, він досі не може розірвати стосунки з Раєм. Після всього, що я заради нього робив.

 

Кроулі, повернувшись обличчям до вікна спрямував погляд вдалечінь. Насправді, він не особливо задумувався над тим, чого хотів Азірафель. Все, про що він мріяв – піти геть. Зникнути з обличчя Землі, втекти в просторі глибини космосу, забравши найдорожче з собою. Часом йому здавалось, що оскільки «його найдорожче» мало крила, втеча не повинна була стати проблемою. Виходить, не тільки люди можуть помилятись.

 

– Але якщо Азірафелю так легко стерли пам’ять зараз, – Муріель задумливо поновили розмову, в роздумах складаючи брови будиночком, – що заважало архангелам зробити це раніше? Я маю на увазі, щоб його було легше завербувати Нагору. Може, вони навіть і не хотіли спочатку стирати йому пам’ять про Вас, але пан Азірафель занадто часто про Вас думав і, так би мовити, відволікався. Таке ж може бути?

– І відколи в тебе з’явились дедуктивні здібності?

– Пан Азірафель навчив! – Муріель самовдоволено всміхнулись: вони вирішили не говорити про те, що сказали першу очевидну річ, яка спала їм на думку. Їх цьому теж Азірафель навчив.

– Будь ласка, давай без формальностей. Не терплю офіційності, – Кроулі вже вкотре важко зітхнув, нарешті підіймаючись з ліжка, випрямляючись в повний зріст. – Мені потрібен час. Я думаю, його поки вдосталь.

 

Можливо, сама Богиня підштовхувала Кроулі до прийняття рішень. Чи просто найзвичайнісінький закон підлості прийшов у дію, – хто його зна, і, якби ви хотіли дізнатись відверту думку Кроулі, він би просто махнув рукою. Це не те, що його наразі хвилювало. Непокоїло його саме, безпосередньо, наслідки.

Всю будівлю прошив неймовірної сили гуркіт, з покритих пилом поличок гуртом посипались книги, поки дві фігури все ще були на другому поверсі, намагаючись втриматись бодай за щось і не впасти. Над Лондоном згущувались хмари, по асфальту поширювались величезні тріщини. Маленькі, затишні будиночки, що стояли в ряд по боках вулиці, завалювались один на одного; ще трохи, і місто б розпалось на частини. Здавалось, ніби Другий кінець світу вступив у свої права, можливо, це і відбувалось?

 

– Гаразд, признаю помилку. Будемо щось робити, – перш ніж продовжити, Кроулі ще кілька хвилин мовчки стояв, поклавши обидві руки на підвіконня, нахиляючись та дивлячись у вікно. Чомусь зруйнований вигляд вулиць не приносив йому такого жаху, як раніше.

– В тебе є план?

– Якщо чесно, па… Кроулі, я не зовсім знаю, що нам взагалі потрібно.

– Цьому Азірафель тебе не навчив? – демон їдко посміхнувся.

– Судячи за все, ні, – Муріель з сумною гримасою відвели погляд кудись собі під ноги.

– Значить, я тебе навчу. Спочатку розберемось, яку інформацію ми взагалі маємо, – вираз обличчя змінився на серйозний: брови насуплені, м’язи обличчя напружені. – Пам’ять янгола чи демона можна змінити лише за допомогою Книги Життя, отже, за знущання над свідомістю Азірафеля відповідальний хтось з найвищого рівню янголів, підозрюю, це Метатрон.

– А отже книга в нього!

– Швидко підхоплюєш, – посмішка на вустах Кроулі зникла так само швидко, як і з’явилась, – нам потрібно потрапити до нього. Але до його кабінету неможливо потрапити: якщо ти не знаєш чіткого розташування сходів, ведучих нагору, ти будеш постійно на них натикатись, проте ніколи не зможеш забратись, скільки б не шукав.

– А як дізнатись, де вони? Я всього лиш тридцять сьомого рангу, я не знаю таких речей…

– Твої знання нам і не потрібні. Нам потрібен той, хто знаходився найближче до Метатрона.

– Колишній Верховний Архангел?

– Саме так, нам потрібен Габріель. Але оскільки він утік в захід сонця разом з Вельзевулом, в нас виникає невелика проблема.

– Яка?

– Я поняття не маю, куди вони вбіса ділися!

– Ми могли б в когось запитати…?

– Приведи приклад!

– У нинішнього принца Пекла?

– Принцеси, радше. З Шакс у нас не дуже добрі стосунки після… історії з Джимом. Хоча, ми могли б спробувати зв’язатись з нею. Гайда в пекло! – чомусь Кроулі ледве стримався від того, щоб назвати Муріель янголом. Ніби це слово було чимось особливим. Він і сам дії свої не розумів, але часу на самоаналіз не було.

 

Він підхопив янгола за руку і, намагаючись не бігти, бодрим кроком попрямував до ліфту напроти книжкового. Не дивлячись на землетрус навколо, будівля з ним на диво залишалась неушкодженою. Все ще тримаючи Муріеля під лікоть, він зайшов всередину, натискаючи кнопку з написом «Н».

Кроулі доволі давно не користувався цим проходом. Зазвичай, докладаючи про свої злодіяння, він користувався головним входом – що вже там, фарсу йому було не займати. Він би і зараз пафосно з’явився прямо у головних воротах до Пекла, проте його задачею було непомітно провести уродженця Неба поміж демонів, що саме по собі не звучало легкою задачею. Муріель навідріз відмовлялись міняти білосніжний костюм поліцейського на маскування.

 

– От скажи мені, всі янголи стали такими снобами, чи мені просто пощастило частіше за все бачити тебе і Азірафеля?

– Я не знаю, я майже ні з ким не спілкуюсь! Моєю задачею на Небі було просто слідкувати за документами, до мене заходили з натяжкою один янгол на кілька століть. Навіть не для розмови!

– Ти починаєш себе поводити ну один-в-один як Азірафель, – демон ледве чутно випустив смішок, – він погано на тебе впливає.

 

Не пройшло і кількох хвилин, як вони вже стояли в кутку просторої темної кімнати. Повітря було сухим та спертим, відівсюди тхнуло гниллям та сміттям, стіни були вкриті слизом: якби в Пеклі могло існувати хоч щось, крім грішників та демонів, першим ділом тут би точно завелись сороконіжки.

 

– В такі моменти я радію, що єдиним об’єктом фауни тут були мухи Вельзевула, – огидливо відгукнувся демон.

 

На щастя, по якійсь невідомій причині демонів поруч не було. Удача, судячи за все, сьогодні була на їхній стороні. Кроулі, тривожно озираючись по сторонах, попрямував навпростець: він все ще пам’ятав підземні туннелі. Насправді, йому здавалось трохи іронічним, що в підземельному Пеклі існували підземельні ходи. Від філософських і, часом жартівливих, роздумів його відволікли Муріель, які, не встигаючи бігти за Кроулі, важко дихали позаду.

 

– Я навіть спортом не займаюсь! Наздоганяй.

– Це занадто швидко… Чому Ви так біжите? Ви казали, що в нас достатньо часу!

– Планета розвалюється на шмаття, чорта його лисого! Я ж повинен щось робити! – про той факт, що після палкої промови Муріеля з приводу ранньої зміни пам’яті його янгола в його серці запалав, хоч і слабкий, вогник надії, Кроулі розсудливо промовчав. – Йдемо, ми витратили достатньо на теревені.

 

Ще якийсь час вони бігли по відсирівшим, здавалось, каналізаційним туннелям, доки на їхньому шляху не стали важкі, сталеві двері. Поруч з ними стояли двоє демонів, котрі жваво щось обговорювали.

 

– Стій тут, я владнаю.

 

Кроулі, посміхаючись, підійшов прямо до них. Він розумів, що демони, хоч і дурні, проте не зовсім ідіоти: а розпізнати янгола без маскування – занадто легка задача навіть для них. Поки він проходив останні кілька метрів, в голові маякнув чудовий план:

 

– Агов, слава Сатані!

– Слава Сатані, – в унісон відповіли двоє, поки що не відчуваючи підвоху.

– Я тут не з порожніми руками, – Кроулі вказав рукою позаду себе, – привів янгола, котрий паскудив мої плани вже котрий місяць. Пропоную публічно їх катувати народу на радість, як вам ідея?

– Звучить заманливо, – демон зліва отруйно посміхнувся, – проте всі знають, що такі дії заборонені. Ми, звісно, на те й демони, щоб порушувати правила, алеє деякі закони, котрих навіть ми зобов’язані слухатись.

– Тобі самому не огидно це казати?

– Не те слово як, але правила є правила. Шакс дуже категорична в цьому плані.

– То, може, відведіть нас, – Кроулі знов повернувся обличчям до Муріеля, непомітно для двох демонів підзиваючи їх ближче до себе жестами, – прямо до неї? Мене наче любить керівництво, – посмішка знову прикрашала його обличчя.

– Це вже без нас! Я її боюсь, – друга демонша подала голос, – але затримувати вас не будемо.

– Тоді бувайте!

 

Демон, хутко схопивши Муріель, потащив їх до виходу з туннелів, намагаючись не озиратись назад. На щастя, чудо, видозмінююче обличчя, спрацювало. Судячи за все, демони все-таки дурніше, ніж він думав. Навіть соромно якось, що він ледь не очолював повстання заради них.

Втім, лиш кілька сотень метрів, і перед ними вже маячив Головний офіс, який охороняв старий знайомий Кроулі.

 

– Бляха муха, тільки Хастура не вистачало! – демон злісно бубнів під ніс, судомно намагаючись виробити хоч якийсь план дій. Зібратись з думками йому не дали Муріель, котрі стали напроти Хастура, починаючи щось йому розповідати.

– Пробачте, пане демоне! Мені потрібна Принцеса Пекла для аудиєнції, чи можу я пройти?

– Якого?…

– У мене є офіційний дозвіл! І супроводжувач!

– І хто твій… супроводжувач? – тон Хастура балансував від насмішливого до злісно-істеричного, ніяк не визначаючись, як і сам демон.

– Ось він! – без задньої думки, Муріель вказали на стоячого в повному шоці Кроулі, котрий просто мовчки сверлив поглядом постать янгола.

– Ми попали.

– А от і ні! У Вас же є дозвіл, так?

– Який, вбіса, дозвіл?

– Ми сюди прийшли просто так?!

– А ти як думали?!

 

Весь цей час Хастур просто мовчки стояв. Янгола посеред Пекла він бачив вперше. Віддтіснивши другого демона, стоявшого поруч, він просто потягнув їх обидвох до найближчого коридору, не маючи бажання розбиратись з тим, що взагалі відбувалось. Най буде він проклятий, але такою дурньою займатись – не його відділ. Кроулі з Муріелем лиш полегшено зітхнули:

 

– Нам дійсно сьогодні щастить, їй-Богу.

– Йдемо?

– Куди ж діватись.

 

Подумки пригадавши всі можливі прокльони, Кроулі відчинив двері до Шакс, пропускаючи Муріель поперед себе. Зайшовши всередину, він був приємно вражений: на диво, в кімнаті було доволі чисто. Чорні, навіть не подерті шпалери, такого ж кольору підлога та стеля. Червоні оксамитові дивани по боках, посередині – невеликий дубовий стіл, над яким мерехтіло слабке світло.

На трохи подертому кріслі возсідала Шакс: вигляд її змінився з останньої їньої з Кроулі зустрічі, не в найкращу сторону. Оболонка явно страждала – синці під очима, запалі щоки, зморшки, розкидані по всьому обличчю. Вона повільно відірвала погляд від своїх паперів, спрямовуючи його на двох увійшовших. Вираз її обличчя змінився зі здивованого на злий:

 

– І що ти тут забув? Ще й нового янгола собі знайшов, супер!

– І тобі привіт. Як справи в Пеклі?

– Втомлюючі, – Шакс зітхнула, важко потираючи зморшки на лобі, – ніколи б не подумала, що робота буде настільки нудною. Це ж Пекло, заради Сатани! Але, так розумію, це не те, заради чого ти прийшов. Раджу говорити швидше, бо якщо не закінчиш протягом п’яти хвилин, викличу на тебе демонів.

– Нам не потрібно багато, – втрутились Муріель, судячи за все, відчувши впевненість після розмови з Хастуром, – нам лише-

– Я не буду розмовляти з янголами! – Шакс виглядала ще більш розлюченою. – Ще й з цим… який це взагалі ранг? Тридцятий?

– Тридцять сьомий, пані Шакс!

– Ще краще…

– Я продовжу, – Кроулі роздратовано перебив перепалк, – з цього місця. Нам потрібна інформація.

– Яка саме?

– Це стосується Вельзевула. Ти знаєш, де вони?

– Ну… – Шакс зітхнула, – ми розмовляли пару днів тому. Перш ніж вони пішли зі своїм… бісовим сином подорожувати, – вона ледь не випльоувала кожну згадку про Габріеля.

– Вони давали мені поради, як краще справлятись з демонами. Не те щоб це особливо допомагало, але краще ніж нічого. Але не суть. Якщо коротко, вони вирішили спочатку дослідити Сонячну систему, оскільки Земля знаходиться в ній, а вони не звикли до далеких перельотів. Більше я нічого не знаю, проте раджу пошукати на Урані. Вельзевул згадували, що Габріель дуже сильно хотів його побачити, можливо, вони там затримаються.

– Це було легше, ніж я очікував. Дякую.

– Якщо ця розмова означає, що твоєї зрадницької ноги більше тут не буде, то я тільки рада. Провалюй, і посіпаку свого забери, ще янголів у мене тут не було.

 

Таким самим шляхом Кроулі разом з Муріелем повернулись до книгарні. Настав час придумувати новий план – часу майже не лишалось, але і просто так летіти в космос, не знаючи напрямку, видавалось дуже сумнівною затією. Через кілька хвилин сперечань вони все ж вирішили телепортуватись на Уран, не маючи альтернативи.

На щастя, доки вони розмовляли з Шакс, від двох демонів, балакаючих біля підземних дверей, і слід простиг. В той час як Хастур явно був обурений. Йому було достатньо лише одного викрику, щоб підняти легіон демонів за собою, і він був готовий чекати. Як відомо, зло вміє чекати, і він готовий був чекати хоч декілька днів підряд.