Подобається, як ти ідеш

“Знаєш, чотири хвилини – це більш, ніж достатньо
Щоб щось народилось, а потiм не стало”

Один в каное – Подобається, як ти ідеш

Лілі стояла посеред широкого коридору, що стрімко пустішав і дивилась услід хлопця у формі слизерину. 

— Мерлінова борода, що це було? – вилаялась сама до себе молода дівчина. – Що знову задумав Северус? 

Струснувши головою, наче проганяючи мару, Лілі намагалась привести думки до ладу і нарешті згадавши про урок, поквапилась до класу. Однак зосередитись на навчанні не давали різні думки. Дівчина подумки поринула в свої мрії про майбутнє, виводячи дивні візерунки на пергаменті, замість того, щоб записувати лекцію професора Бінса. 

Щойно пролунав дзвінок, що сповіщав про кінець занять на сьогодні, Лілі, стримуючи себе, щоб не пробігти, заквапилась на місце зустрічі з Северусом. Дівчині було до чортиків цікаво дізнатись, що такого важливого хотів сказати друг, а крім того поділитись власними новинами. Можливо, її новини не могли потішити віддаленого і замкнутого Северуса, але все ж, він її друг і вона не могла про те мовчати. 

Пагорб за Гоґвортсом був залитий м’яким, призахідним сонцем, а теплий вітерець досі нагадував про літо. Однак дерева вже вбирались в яскраві барви осені, що так пасували Лілі з її золотисто-рудим волоссям. Друзі неспішно йшли, милуючись пейзажем, що відкривався їм. Навіть не говорячи одне з одним, Северусу і Лілі завжди було комфортно разом. Однак, на цей раз щось змінилось, тиша між ними була холоднішою і непевнішою. Ніхто з них не наважувався заговорити першим, наче шукаючи потрібні слова чи відвагу їх сказати. 

— То навіщо… 

— Ти казала… 

Незмовляючись вони одночасно заговорити і напруга між ними спала. Лілі дзвінко засміялася, а Северус лише легко посміхнувся з того, як друзі, незважачи на всі обставини, досі відчували одне одного. 

— Кажи ти перший, все ж таки ти так раптово покликав мене, – почала Еванс. 

— А… Так, добре. Я, знаєш, давно думав про це… Ми з тобою такі різні. Навіть в дрібницях, часто могли сперечатись. Однак… – хлопець зупиняється і трохи зверху дивиться в прекрасні очі кольору літа і зелені. А лагідні промені підсвічують всю тоненьку постать дівчини, що здається, вона світиться зсередини. – Однак, я б хотів…

Еванс бачила вже цей погляд, знала, які слова будуть сказані ним далі. Ні, вона не могла так чинити з другом. Вона знала, що ставала від нього все далі з кожним днем, тому мала нарешті про це сказати, щоб не втратити свого друга дитинства назовсім. 

— Я погодилась зустрічатись з Джеймсом, – випалює Лілі і мурижиться, наче очікуючи, що зараз в неї полетить одне з непрощенних заклять. 

— Мм, з Поттером? – щось їдке і той же час болюче є в тому, як Северус вимовляє це ім’я. 

— Так. Пам’ятаєш, ми колись обіцяли одне одному не мати таємниць між нами. Вибач, що так раптово це кажу. Я не могла знайти слушного часу…

Несказані слова стають комом в горлі Северуса. Він підозрював, що щось сталось, знав, що клятий Поттер має почуття до Лілі, однак, неочікував, що вона врешті пристане на його пропозицію. Снейп опустив очі, не знаючи, йому пече од вітру, чи від шокуючого болю і раптового холоду в душі через зізнання Лілі. Секунди мовчання затягувались… Важкий подих і маска байдужості – ось захист від приголомшення, що відчував хлопець.

— Взагалі, не в тому річ, Лілі, я лише хотів сказати, що можливо ти не захочеш мене знати після цього, однак я вирішив продовжити вивчати темні чари. Знаю, що моїх гріхів вже стане на двох та це єдине, що викликає у мене потяг. Передавай вітання Поттеру, у нього дійсно гарна пара тепер. 

Несказані раніше слова і зізнання лягали важкими каменями між друзями, роблячи прірву непорозуміння все більшою. Хвилини спливали, Лілі дивилась у золотаві відблиски сонця на довгих вугільних пасмах хлопця. Северус подумки рахував час. Йому не треба було роздивлятись Лілі, він знав, що цей образ він пронесе крізь усе своє життя. Назавжди. 

Врешті, Лілі, нічого не кажучи, різко розвернулась і попрямувала геть. А в думках Северуса пульсувала лише одна думка: “Тікай, тікай від мене, я не той, хто тобі потрібен… Та все ж, мені подобається навіть як ти ідеш…”. Чотири хвилини, рівно чотири минуло, поки постать Лілі не минула галявину і не зникла в стінах замку. 

Йому подобалось, як вона йшла від нього. 

Робота написана до виклику #ПоттерМузичний від Ginger Snape Fanfiction