Подобається, як ти ідеш

Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: Безсонна ніч.

Тоні втомлено опустився в крісло і сильно стиснув перенісся. За вікном займався світанок. А він ще очей стулити не встиг. Ніч була не просто важкою. З дозволу сказати, вона була паскудною.

Одна з причин його втоми вбігла в кімнату і кинула дорожню сумку перед шафою, згрібаючи речі, розкидані по підлозі.

– Ну і куди ти зібрався? – втомлено спитав Тоні, відводячи руку від обличчя. Вони скандалили вже кілька годин. Якби мали сусідів, то отримали б кілька спроб пристріту. Наче Старку і без цього проблем було мало.

– Ти мене вигнав, то я йду, – відрізав хлопець хриплим голосом. Годину тому вони кричали, не слухаючи один одного, доки не втратили весь запал.

– Не перекручуй, – буркнув Тоні. – Я не виставляв тебе з речами посеред ночі.

– А яка різниця? Ти хочеш, щоб я пішов, то я… – мстиво відгаркнувся Паркер. Потрібно було перевести подих і складати речі, а не намагатись втиснути їх у сумку жужмом.

– Пеггі померла, – вкотре за вечір повторив Тоні. Він згадав очі Стіва і не зміг стриматися від крику. Дурний хлопчисько, як же він не зрозуміє?

– Слухай, вона знала, на що йшла. І я знаю, що є ризики, – Пітер всю ніч намагався бути розсудливим, але Тоні переконати не міг. – Я розумію, чим можуть закінчитись ваші мафіозні справи для мене. Я готовий.

– Я не готовий, – відрізав Тоні. – Я дивився в очі Стіву. Він землю готовий гризти, тільки б її повернути. Почекай ранку. Тобі допоможуть зібрати речі і відвезуть у безпечне місце, – Пітер, який прислухався до його слів, спалахнув з новою силою і кинув речі назад на підлогу.

– Я не хочу їхати! Я не хочу розлучатися, бо Стів не зміг захистити Пеггі! Я вірю тобі, Тоні. У нас усе буде добре!

– Я не хочу опинитися на твоїй могилі, придурку! Не хочу! – зірвався Старк, підлітаючи до хлопця. Паркер задрижав, бо Тоні за родом занять вмів нажахати.

– Тому ти готовий покинути мене? – тихо спросив хлопець, відсахнувшись. – Ти все моє життя, Тоні. Крім тебе і твоєї мафії, у мене нічого не лишилось. Я кохаю тебе. Будь ласка, давай розберемося. Посилимо охорону, я перечекаю в безпечному місці. Навіть жалітися не буду.

– Це не допоможе, Пітере, – у Тоні в грудях здавило, бо хлопець просив зі сльозами на очах. – Я не хочу, щоб ти їхав. Але краще зараз, поки я можу тебе відпустити. Поки ти можеш повернутись до звичайного життя, – він обережно погладив хлопця по щоці. Пітер задрижав і відсахнувся, опускаючи плечі.

– Я піду прямо зараз, – тихо видав він. Старк почув ледь стримувані схлипи і відвернувся, даючи хлопцю простір.

– Мені шкода, – тихо сказав чоловік. І не збрехав. У нього все у грудях нило. Пітер почав складати речі у акуратні валики, збираючись покинути його дім назавжди.

– Ти боягуз, Тоні Старк, – твердо сказав хлопець після кількох хвилин тиші. – Ти був зі мною, говорив, що любиш, давав обіцянки. А зараз викидаєш, як собаку.

– Пітере, – чоловік підійшов ближче, не знаючи, що може зробити. Але хлопець відскочив, забираючи у Тоні мрії про останній поцілунок.

– Хай зберуть мої речі, – тихо сказав Пітер підлозі і вийшов, причинивши за собою двері.