Подарунок

Харукі поверталась з супермаркету, пакет бився об ногу. Тротуар був мокрим від недавнього дощу, а у повітрі витав характерний запах, який вона так любила. Сонце вже заходило за обрій, та сірі багатоповерхівки заважали побачити його захід.

Зайшовши до старої квартири, Харукі одразу пішла на кухню готувати вечерю. Не встигла вона накинути їжу на тарілки як у двері подзвонили. Вона, звісно, знала хто це і поспішила відчинити.

– Привіт, Енджі, – вона тепло усміхнулась.

Його одяг максимально непримітний і одразу впізнати героя №1 Японії не так легко.

– Привіт.

Харукі запросила його ввійти.

– Роззувайся, я буду на кухні.

Через пару хвилин він сидів за столом і дивився в порожнечу.

– Я так розумію їсти ми не будемо? Що з настроєм?

– Шото…

Він зітхнув. Я запропонувала перебратися до вітальні, де ми і продовжили розмову. Сиділи ми один навпроти одного в зручних, але трохи пошарпаних фотелях.

– Інколи мені здається, що він ніколи не почне до мене краще ставитись, ніколи не пробачить мені. Я ладен зробити що завгодно, щоб цього не сталось.

– Я вже колись говорила, що це не буде легкий шлях, але руки опускати – не вихід.

– Я й не думав!

– Знаю, знаю.

Ми помовчали хвилину, тоді я продовжила:

– Я кожного разу слухаю про твої проблеми з Шото, переживання щодо Рей, сварки з Нацуо і те, що стало з Тойєю і з кожним разом все стає краще й краще. Я вірю, що тобі вдасться налагодити з ними стосунки.

– Так, але з Шото потрібно діяти. Я знаю, що ти маєш ідею. Ти завжди їх маєш.

– Ти правий, – Харукі опустила очі. – Але вона тобі не сподобається.

– Я тобі довіряю.

– Що твій син любить найбільше? А точніше – кого.

Обличчя героя спалахнуло.

– Ти натякаєш на Всемогутнього, чи не так?

– Саме на нього, – вона продовжувала дивитись вниз, бажаючи уникнути його гнівного погляду.

– І що ти хочеш? Щоб я з ним став друзями?!

– Ні, – нарешті їй вистачило сил глянути йому в очі. – Але те, що я пропоную дасть Шото розуміння, що ти готовий поступитися своїми принципами заради нього.

Це зацікавило Енджі і він заспокоївся.

– Подаруй йому фігурку Всемогутнього.

Запала тиша, а на дворі знову пішов дощ.

– Ти гадаєш це допоможе?

– Якщо ні – все втрачено назавжди, – гірко відповіла Харукі.

– Коли мені її подарувати?

– Будь коли. Гарно запакуй і відправ до гуртожитку UA

– Чому просто не віддати в руки?

– Я думаю йому потрібен буде час подумати і вирішити, що з цим робити.

Енджі кивнув. Наступні хвилини він сидів мовчки і обдумував як краще зробити і коли цим зайнятись. Харукі теж мовчала.

– Мені час іти, – нарешті сказав він.

– До зустрічі.

– Ага

І він пішов. Харукі повечеряла й пішла спати.