Подаруй мені тепло

Спочатку Цінхуа відчув обпікаючий холод, вдихнути, здавалося, неможливо. А при спробі все зсередини роз’їдало безжальним морозом, одяг став як кайдани, що не дає поворухнутися. Зараз мороз замінила приємна прохолодна свіжість. “Щоб остаточно прийти до тями потрібно розігнати ці” це швидше звичка ніж рішення. Інакше він би не зміг жити по 3-4 години на добу. Насамперед, свідомість заклинача за багато років життя, за звичкою, тягнеться до енергії. І виявилося величезною несподіванкою, що це вже роблять за нього. Прохолодна знайома ці розтікається тілом, дбайливо підганяючи іншу. До губ торкаються і діляться ще більшою її кількістю. Приємно, про нього дбатє його король, та й так дбайливо.
Повністю наповнений резерв приємною прохолодою, раніше йому ніколи стільки не давали. Оточення вже відчувається повністю комфортно, а чужі губи зовсім не холодні, а лише злегка прохолодніші. Вдих для сміливості й притиснутися до них сильніше. У губи самовдоволено хмикнули. Прохолодний язик пройшовся сухими губами обох, змочуючи потріскану шкіру. Мобей важко видихнув у вологі, і від того, більш чутливі губи. Ще! Обом хотілося більше, відчути більше дотиків. Руки Цинхуа самі потягнулися обійняти за шию, притягуючи себе ближче до грудей його короля. Хотілося поцілувати ще, але його зріст занадто маленький, тому він просто повис на шиї. Не особливо думаючи, але швидкоплинно відчув тривогу, що наступні його дії будуть занадто, літак все ж закинув ноги на талію. Ох яка тверда і з опрацьованою мускулатурою, його король прекрасний, це і так було завжди зрозуміло, а ось відчути кам’яний прес своєю промежиною ще не доводилося ніколи.
Ковзнувши по обличчю навпроти запитальним поглядом, як же добре, без ознак невдоволення там. Різкий видих-вдих і знову притиснутися до чужого відчиненого рота. Свій язик проходиться по ряду зубів, натикаючись на гостре, сильно виражене ікло. За ним ще одне, трохи коротше, але не менш гостре. Але ж він хижак і цілком можливо, що ще кілька годин тому цими іклами впивався у свіже м’ясо. Раніше в Цинхуа бували секунди страху, що, провинившись, його тільце може опинитися наступним на обробному столі, хоча він і розумів, Мобей не любитель людського м’яса. Але іноді, спостерігаючи за трапезою короля, здавалося, що він з такою ж легкістю міг вкусити його до крові, встромити ікла в м’яку плоть, як у здобич. Це всього лише фантазія літака, що розігралася, і скоріше, його побили б до напівсмерті, як зазвичай. Зараз же його це не лякало, скоріше навпаки, Цинхуа буде не проти, якщо на ньому захоче залишити свій слід король. -Мой Король- покликав він на видиху в чужі губи. Навпаки це розцінили як позив до дій і відповіли, нарешті, на поцілунок. Довгий прохолодний язик полонив рот Цинхуа. Так швидко передав ініціативу від себе, або так швидко не помітив межу, яку перейшов його король. Холодні губи повністю накривали теплі, хоча для них різниця температур практично не відчувалася. Цинхуа повністю віддавав свою, теплішу, сонячну ци, в обмін на прохолодну, що дарує свіжість.
Для короля північних земель було приємно, що йому дарують ці маленькі промінчики тепла, хотілося віддати в рази більше, все, що в нього зараз є. Але не можна, треба стримуватися, у людини значно менший резерв і якщо перестаратися, то їй, напевно, буде погано. Але йому все одно хотілося більше людини. Ліва рука дбайливо підтримувала за талію, злегка погладжуючи. А правою зірвав верхній шар тканини з плеча. Людина цього не очікувала, але намагатися відсторонитися не стала, навіть свою руку з шиї підняла, щоб пальцями заритися у волосся. Пальці пройшлися між пасмами зачіски й доторкнулися до шкіри, до якої ніхто не смів торкатися, лише гребінь у його власних руках. Король не очікував, що це може бути настільки приємно, пальці зарилися й почали масажувати та легко пошкрябувати шкіру коротко підстриженими нігтиками. У той час як його кігті впилися в піддатливу шкіру плеча через тканину. Цинхуа сіпнувся, охнувши на вдиху від несподіваного болю. Тільки коли Мобей відсторонився, то зрозумів, що на кігті виступили крапельки крові. Він цього й не помітив, якби не реакція заклинателя. Для демонів, як він, подібне навіть дрібною подряпиною не назвеш, зникне за кілька хвилин, а ось його людині таке явно не сподобалося. Цинхуа вже кілька разів давав зрозуміти, що біль це погано. Люди ненавидять і бояться болю. І людина боїться, що їй зроблять боляче, і від того багато років стискалася калачиком по кутах, у страху знову отримати за немилість. Мобею хотілося показати, що він не навмисно, але казати “вибач” якось не по-королівськи. І не те щоб йому було соромно говорити подібне, йому хотілося дати чогось більшого, ніж просто звук. Захотілося показати це діями, а не словами. Цинхуа все ще висів на ньому, обіймаючи всім тілом. Рука у волоссі завмерла, але він її не прибрав і уважно вдивлявся в обличчя навпроти, намагаючись зрозуміти наступний крок. Мобей же розумів що скоро його почне залишати контроль над тілом. Часу залишилося зовсім мало. І що швидше він це зробить, то краще.