Погляд. Або про фальш у посмішці

-Тримайте, будь ласка, я можу ще чимось допомогти? Сподіваюсь ви гарно себе почуваєте. -Зовсім мініатюрні, хоча й чоловічі руки простягали йому алюмінієву тарілку із трохи охоловшим за цей час супом. Насправді саме супом це було складно назвати: крупно пошматовані овочі не першого сорту,  солонувата вода і зовсім не багато пшоняної крупи.
-Я звісно знаю, що можливо це геть не смачно, але зараз ми не можемо використовувати надто багато продуктів, тому спробуйте зрозуміти..- Чоловік перед ним натягнув щось схоже на легку і ледь помітну посмішку, що здавалося б, зовсім не доречна. -Ви прийшли до тями не так давно, тому будь ласка, спробуйте з’їсти все..
Незнайомий все ще стояв перед ним і намагався дивитися привітним поглядом, ніби натякаючи, що зараз можна хоч трохи відчути атмосферу безпеки.
Техьон повільно підняв взір і зіткнувся з тим самим привітним поглядом. Він розумів, що брехня, не правда, гіркий і невдалий театр ця посмішка, але все ж таки підняв долоні, щоб забрати тарілку з рук, не сказавши ні слова. Знав, бо сам користувався такою посмішкою, знав як це… Ненароком й мимоволі він доторкнувся до кінчиків пальців хлопця. Вони були вщент холодні й змерзщі. Ще б пак, той був зовсім легко вдягнутий, на ньому був лиш светр і штани звісно не з якісного матеріалу, який грів би тіло. Під нечитаний погляд Техьона, незнайомець відійшов в інший куток, де ті, хто взяли на себе роль “помічників” як раз готували і роздавали їжу для всих, хто був присутній в цьому гиблому, погано освіченому, але великому сховищі. Йому потрібно було забезпечити їжею всих, хто знаходився в цьому приміщенні.
Техьон повільно підніс тарілку з супом до губ і нахилив до себе. Солона і трохи тепла рідина, доторкнувшись до ледве тремтячих губ, потрапила до його рота. Він прикрив очі, тихо і тяжко видихнувши через ніс. Техьон не міг та і не хотів їсти, але зараз цей суп здався йому найсмачнішим з усього, що він куштував за все своє не таке вже й довге життя.
Сидіти ось так долу в страшно-моторошному підвалі-сховищі, згадуючи свій теплий дім – не те, про що мріяли всі, не те, про що мріяв Техьон. Ніхто не знав коли вони зможуть покинути це місце. Хтось знаходиться тут день, хтось два, а хтось як і Техьон – потрапив сюди тільки сьогодні. В його тарілці залишалось ще більше поливини супу, але він думками змушував себе їсти, розуміючи що сили все ж таки йому будуть потрібні. Кім вдивлявся в один напрям, ніби-то детально роздивляючись щось у стіні навпроти, але насправді він просто надто заглибився у думки, намагючись аналізувати те, що сталось.
Він згадує…
…Минуло не так багато часу з останнього вибуху. Минуло не так багато часу, як Кім Техьон потрапив сюди. Він пам’ятав все через товщу густого туману, мабуть його мозок саме так справляється із стрессом. Ось в його вухах неприємно пищить, і окрім цього противного писку він не чує зовсім нічого. Ось темний стовб диму чи пилюки видно з вікна його будинку. Ось він вже не в кімнаті, його хтось тягне за руку, але думки ніби не тут, не в притомності. Ось він спускається вниз по сходам до якогось темного приміщення. Ось він тут, до нього хтось розмовляє, але в його вухах все ще писк і ніби крізь товщу води пробиваються тихі відголоски слів, фраз. Хтось намагається докричатись до нього, та йому байдуже. Він повільно, впираючись спиною в холодну бетонну стіну сковзає вниз на підлогу, прикриває очі і з тихим видихом відпускає останню краплю свідомості.
Прокидається, бо хтось обачно й охайно накриває його плечі ковдрою, бо стає тепло.
Із невиразних флешбеків його вирвав чийсь чи то здивований, чи співчутливий голос. Техьон навіть трохи смикнувся через несподіваність і перевів погляд на крихітну постать перед собою.
-Дядечку, ви раптом не.. ох, а чому ви плачете?- маленькі дитячі рученята показали  пальчиками на свої щічки, ніби натякаючи, що у Кіма з ними не все добре. Техьон здивовано смикнув бровою і опустив вже пусту тарілку на підлогу рядом із собою. Він провів долонями по своїх щоках і відчув вологу на пальцях. Хлопець сам не помітив, як сльози стали литися з його очей і залишати вологі сліди. У той же час він хутко зтер їх рукавами своєї толстовки і відвів погляд трохи в сторону.
-Ні ні, тобі здалося, все добре! Ти щось хотів, сонечко? – Техьон трохи нахилився до маленького хлопчика і помітив, що одягнений той був також зовсім погано, але поверх був закутаний у великий теплий шарф. Він поправив той, щоб хлопчику було тепліше і навіть трохи посміхнувся, дивлячись на малечу перед собою. Техьон любив дітлахів.
-Мій тато завжди говорить, що плакати нормально, тому ви можете не соромитись і давати волю своїм почуттям, не дивлячись на те, альфа ви, омега, бета чи гамма..-Хлопчисько говорив це разом із занадто серйозним і свідомим лицем, так ніби і справді розуміє усю суть людських емоцій та почуттів. Тому це дуже здивувало Техьона, адже на вид тому було не більше 5 років.
-Твій тато справді дуже розумний, якщо говорив такі речі, і ти також дуже розумний, сонечко..- Він з легкою посмішкою доторкнувся до плеча дитина і накрив те шарфом, шо увесь час сповзав додолу. -То в чому ж річ?
-Я шукаю його.. шукаю мого тата, Ви не бачили, дядечку? Він десь тут, поруч, я просто загубив його поміж цих людей -Техьон трохи приголомшлено дивився на хлопчика перед собою, а після повільно і обережно підвівся на ноги, відчуваючи легке запаморочення в голові.
-Що ж, ти можеш розповісти як виглядає твій тато? Тоді ми разом зможемо його знайти, добре? -Все ж таки Техьон повільно опустився навпочіпки і дивився хлопчику прямо в очі. Йому важко було стояти на ногах, в очах у той же час починало паморочитись. Хлопчик у свою чергу підійшов трохи ближче і про щось замислився.
-У мого татка дуже гарні очі, темні, немов нічка, вони дуже-дуже добрі, бо він майже ніколи не сварить мене! А ще.. ще у нього волосся дуже-дуже красиве, ось такого кольору коричневого, – дитячий голос був повний ентузіазму і діяв немовби бальзамом на душу Кіма. Він наче і не пам’ятав своїх сліз ні з того ні з сього, а з великим задоволенням слухав дитину. Хлопчик протягнув одну долоньку до волосся Техьона і обхопив одне невелике пасмо, дуже бережно погладжуючи його своїми тендітними пальчиками, -але воно не таке кудряве, хоч і довге. У вас дуже гарне волосся, ви такий же гарний як і мій тато!
Техьон із захопленням дивився на хлопчика перед собою. Він взяв іншу долоню хлопчика у свої дві і з посмішкою дивився на нього, поки той гладив його волосся.
Раптом до них підійшов чоловік, в якому Техьон одразу ж впізнав того незнайомця, що дав йому тарілку із супом. Він в той же час підхопив хлопчика на руки і із здивуванням дивився на нього. Кім помітив його втомлений стан і те, що підняти дитину на руки вийшло в нього не зовсім легко, але той навіть не подав виду, що йому тяжко.
-Санхі, в чому справа? Чим ти тут займаєшся, невже я не говорив тобі залишатись поруч із тіткою Чхве? – чоловік обмотав шарф, що знову сковзнув із плечей хлопчика, вкутуючи його краще.
-Тату, я нарешті знайшов тебе! Я так сумував зв тобою і вирішив знайти, але трохи загубився, тому запитав цього дядечка, чи не бачив він мого тата! – Хлопчик із радістю плеснув у долоньки і обійняв чоловіка за шию, торкаючись своєю головою до його грудей.
Техьон дивився на цю картину із якимось незрозумілим щемлявим болем у серці. “Тобто, тато? Цей чоловік такий молодий..Але його син все ж таки дуже схожий на нього” У Техьона не було своїх дітей, крім того не було коханої людини, але зараз він розуміє, жалкує що їх справді не було. Декілька годин назад його життя могло стрімко обірватись, а він так і не поділив своє щастя з кимось, зробивши його спільним. Такі думки гірким відголоском звучали в його голові, та зараз було зовсім не до них.
-Я прошу вибачення! Санхі..він досить полюбляє спілкуватись із людьми, тому я буду краще пильнувати, щоб він не заважав вам, ще раз вибачте.. – Він видихнув, трохи схиливши голову перед Техьоном, і з невеликим осудом, але все ж таки не без доброї нотки подивився на свого сина. Техьон в цей час знову зробив ще одну спробу підвестися на ноги, що в цей раз була більш успішною. Спершу він зовсім забув відтворити на своєму обличчі ту саму доброзичливу посмішку, та все ж дивлячись на маленького Санхі отямився і враз виправив ситуацію.
-Що ви, він ніяк не заважав мені.. То значить твоє ім’я – Санхі? Доброта і щастя*… тобі підходить це ім’я, хлопче. -Техьон старався непомітно триматися долонею за стіну позаду себе щоб встояти рівно, а після цього перевів свій погляд від хлопчика до його тата. Той з помітним занепокоєнням дивився у відповідь, на що Техьон лиш тихо хмикнув. Він поглянув у ті самі очі, відмічаючи, що справді – темна, але тепла нічка, ось що нагадує його погляд.
-Санхі, ти маєш рацію, у твого татка дуже гарні і добрі очі, а ще він сам справді дуже гарний. – Техьон дивився на чоловіка з якимось незрозумілим для нього поглядом. Він помітив, що той зовсім зніяковів і все відводив очі в різні сторони, намагючись придумати хоч якусь відповідь. Поки його татко намагався прибрати красноту щік, сам Санхі тихо і так по дитячому сміявся, що Техьону здалося, немов його підступні сльози знов поллються без запрошення. Він не міг цього пояснити сам собі, адже ніколи не був сентиментальною персоною.
-Ох..ходімо, Санхі, у мене ще купа справ, ти ж пам’ятаєш, що ми допомагаємо людям, а не заважаємо їм, справді? – чоловік з дитиною вже збирався йти, як раптом хлопчик прибрав свої долоньки з його шиї і склав їх нахрест на грудях в умовному протесті.
-Я не заважав, тату, справді-справді! Я можу залишитись тут, поруч із дядечком? Він мені подобається, такий же добрий як і ти, тату! Якщо буде потрібно, я допоможу йому, я сильний, от побачиш, тату!- Коли ноги Санхі торкнулись підлоги, він одразу ж підійшов до Кіма і торкнувся до його ноги, підіймаючи голову догори, аби схопити поглядом обличчя Техьона.
-С-санхі..- чоловік навпроти зомлів від таких слів. Він не пам’ятав останнього разу, коли його син так вів себе і зовсім не знав як йому вчинити. Його очі бігали туди сюди, але коли він стикнувся із схвальним поглядом Техьона, то все ж таки вирішив, -добре, ти можеш залишитись, але, будь ласка, тобі варто дізнатись ім’я або хоча б фамілію дядечка, будь чемним, синочку.
Техьон з легкою можливо справжньою, а може й ні, усмішкою протягнув долоню Санхі і не сильно стиснув її своєю.
-Кім Техьон, друже, але буде краще, якщо ти будеш кликати мене просто Техьон.
-Виходить..істина бажань*? – сказав той чоловік тихо собі під ніс, але той, кому було потрібно, все одно почув. Техьон повільно кивнув головою, даючи зрозуміти, що співрозмовник правий, а після цього в котрий раз підняв погляд до його очей.
-Чи можу я дізнатись ваше ім’я?
-Моє ім’я – Чон Чонгук, напевно я молодше вас, тому кличте просто Чонгук.
Техьон не відповідає, не розкриває суті імені у відповідь так, як зробив це Чонгук. Він лиш коротко і непомітно підіймає один куточок губ, залишаючи відкритим сенс лише для себе. Він нахиляється до Санхі і обережно знімає його шарф, в який той був добре вкутаний. Техьон бере свою ковдру і накидає ту на плечі хлопця, так само добре накриваючи, аби він не змерз, а шарф протягує Чонгуку, що стояв поруч.
-Візьміть, вам варто зігрітись, ваші руки холодні. Людям потрібна ваша допомга, буде прикро, якщо ви захворієте… Ми разом з Санхі будемо тут, не хвилюйтесь, він буде в теплі та повній безпеці.
Чонгук лиш мовчки забирає свій шарф з рук Техьона і переконавшись в тому, що з сином все добре, повертається до своєї роботи. Зараз команда “помічників” повинні були забезпечити місця для сну всім, хто прибув зовсім недавно. Тому він зовсім не гає часу і разом з іншими людьми відносить матраси з ковдрами до місць де знаходились інші люди.
-То виходить стовп нації*…

Значення корейських імен

*Санхі – доброта, щастя
*Чонгук – стовп нації
*Техьон – істина бажань