Повість про навчання магії

— Віргардіум Левіосса, – на всю силу своїх неслабих легень гаркнув синявий маг, феєрично розмахуючи чарівною паличкою. Фігури, які він нею виплітав були невідомі ні магії ні самим Богам.

— Аоміне! Не займайся магією в бібліотеці, — ніби спокійним голосом промовив червоноволосий маг, але чомусь усім, хто перебував у кімнаті, стало моторошно. Їм здалося ніби тіні потемнішали, ніби з них виглянули темні тварі, які почали протягувати кігтяві лапи до друзів.. Компанія хлопців дружньо зробила крок подалі від невеличкого юнака,  — і ти промазав повз книжку. Але заклинання спрацювало цілком добре, об’єкт завис як слід, — оцінюючи оглянув «об’єкт» хлопець та, одорюючи, кивнув.

— Аоміне-чі, опусти мене назад, — похнюпився Кісе, що завис під самою стелею. Що було небезпечним – стелі в бібліотеці, як і полягає поважному книгосховищу старого замку, були дуже-дуже високі. Отже, білявчику не з проста було лячно.

— А як це робиться? — задумливо спитав хлопець і потягся за підручником, котрий почав гортати в протилежний потрібному край. Декілька хвилин серед мовчання – і тихих вмовлянь хлопця – лунав лише шурхіт сторінок старої книжки…

— Опусти паличку вниз, балдо! — гаркнула Момої і вдарила друга своїм сувоєм із домашньою роботою. В результаті цієї дії рука синявого смикнулася вниз і, відповідно, Кісе впав слідом за цим рухом. Проте, на радість, перед самою землею його підхопило чиєсь заклинання, котре суттєво пом’якшило падіння, і хлопець не постраждав. Проте Аоміне все одно підійшов, аби перевірити його самопочуття.

— Куроко, я розумію, що тут для тебе надто галасливо, але книжки із зали виносити не можна, — зауважив спробу втекти Акаші, і, власне, перервав її. Блакитноокий хлопчина легенько запнувся, притиснув голову до плеч, подивися на друзів і зауважив:

— Акаші-кун, я до сусідньої зали, — тихим голоском відповів хлопець і сміливо продовжив свій шлях.

• Боже, ти тут звідки? — підстрибнув Мідоріма, повз якого й проходив Тецуя, і навіть перехрестився. Не дивлячись на те, що в існування богів ніколи не вірив.

— Акаши-куне, чуєте? Мене підвищили до рангу “Бог”, – слабо посміхнувся блакитноволосий, впевненно продовжуючи свій шлях.

— Тецуя, в іншій залі сидять слизеринці. І взагалі, звідки в твоєї собаки взявся телефон? — спитав Акаші, побачивши цуценя з телефоном у зубах.

— Я не купував для Ніго телефон, — повів плечима хлопець, — а взагалі чудова можливість посмішкуватися зі своїми однофакультетниками.

— Гей! Це мій талісман! — помітив зникнення речі Мідоріма і кинувся до собак. Той весело почав виляти хвостом, и кинувся геть не випускаючи з зубів телефону. Нову гру песик підтримав з великим задоволенням!

— Мурасакібара-чі, поділися цукеркою, будь-ласка! — помітив присутність солодощів їх білявчик.

— Ні, — ледаче протягнув єдине слово хлопець, який своїм зростом міг посперечатись з полу-велетнями.

— Мурасакібаро, перестань їсти в бібліотеці. Книги будуть брудними, — похитав головою Акаші, помітивши поїдання шоколадних жаб в забороненому місці.

— Зберігайте тишу, — невдоволено пробуркотів бібліотекар, проходячи повз різнокольорової компанії.

— Бачите! На нас уже бібліотекарка кричить, — похитав головою Акаші, трішки перебільшивши дійсне.

Проте іншу вирішили не сперечатись з розумною людиною, та замовкли. Проте, не надовго – через півгодини згасло світло.

— Хто загасив усі свічки? — перелякано покричав Кісе на усю бібліотеку, оглушивши гучністю усіх, кому не пощастило перебувати поруч.

— Кісе, злізь з Мурасакібари, не лякай його ще більше, — випалив Акаші, помітивши липкі лапищі Ацуші, що вчепилися в нього. Кісе невдоволено пробуркотів щось собі під ніс і почав спускатись на підлогу, після чого спробував оглянутись в темряві:

— Куроко-чі, ти де?

— Гав! — відповів песик поруч, котрого нарешті спіймав Мідоріма.

— Та не ти, — зітхнув хлопець.

— Заклинання не працює… — задумливо помітив забутий усіма горе-чарівник.

— Яке заклинання, Аоміне? — зацікавився зеленоволосий юнак.

— Те, ну те, що світло запалює, — запустив долоню у своє волосся юнак.

— Запальничка? — єхидно перепросив його співрозмовник, поправляючи свої окуляри.

—Та ні! Мідорімо, ти що, дурень? — відмахнувся смуглястий.

— Особисто я – явно не дурень. А ось на рахунок тебе можна ще посперечатися, — посміхнувся хлопець в окулярах.

— Ти! Та ти! — завівся синявий, повертаючись до «зеленого».

— Я приніс свічки та сірники! — вискочив з темряви блакитноокий хлопець, запалюючи свічку.

— Куроко, матір твою! — перелякалися усі, відскакуючи від приголомшеного хлопця.

— Маму мою не ображай, — спокійно помітив той, ставлячи свічку в спеціальний ліхтарик.

— Киш із бібліотеки! Спати пора! — зайшов до зали бібліотекар і кинув укорюючий погляд на сірники. Хлопці швидко їх приховали.

— Ходімо швидше, — зітхнув «імператор» і першим вийшов з приміщення.