Повідомлення

Україна/ 2023 .р. /14 лютого/ темна сумна кімната, холодне повітря залітало до кімнати через відчинене вікно. В кріслі сидів парубок, йому було 22 але слабе світло від настільної лампи робило його схожим на 30-ти літнього. Очі були червоні від сліз, руки тремтіли, темне волосся спадало на ніс, одягнутий був у білу сорочку, чорні джинси і чорні шкарпетки з качками в окулярах. В руках  тримав телефон, йому написали, перший раз за весь час що Максим на війні він йому написав, вони не бачилися вже рік, вже рік неперервного страждання, очікування і відчаю. Це тепер були Українські реалі.

“Привіт, знаю що ти на мене злишся що я не писав. Вибач мене, були тяжкі бої…ми вижили. Я сумую за тобою… Скоро побачимося, через 3 місяці мене відпускають, я нарешті повернуся додому. Головне бережи себе) ПС: коли повернуся маємо піти випити вина) (або чогось іншого🍺)”

Брюнет ледве не плакав від радості, його ліпший друг нарешті повернеться, УРА. Проте радість його не тривала дуже довго, на телефон поверх повідомлення від друга прийшло сповіщення з Telegram, “📢 УВАГА: ПОВІТРЯНА ТРИВОГА, ПРОЙДІТЬ В НАЙБЛИЖЧЕ УКРИТТЯ📢”

Він встав з крісла, попрямував до кімнати, з вулиці почулися звуки серен, вони гуділи так довго, так довго що голова тріскалася.

Взяв зі стола рюкзак, він після ми минулої тривоги його навіть не розбирав…

Закинув його за плече, подивився в вікно, місто було ніби мертве…на вулиці не було людей, машини не їздили, лише тривога…

Видихнувши розвернувся і пішов по коридору до виходу, взув капці, вдів голубу куртку. Спина його куртки була замазана від пилюки на стінах підвалу в якому він проводив хорошу частину свого часу.

-ні,чому?- бурчав він собі під ніс коли в швидкому темпі спускався до підвалу. Коли він зайшов то на нього повернулося досить багато лиць, але він шукав лише одне, він шукав Ренату, дівчина з темним каштановим волоссям зав’язаним в косички сиділа в куточку і читала вірші Жадана. Хлопець пішов до неї.

-Привіт- кинув він коротку репліку сідаючи поряд і дивлячись на вже вицвівші сторінки так часто цю книгу відкривали.

– привіт – сказал Рената не відриваючи очей від книги. – шо ти?

-та ось Макс написав…- хлопець відкинувся на холодну стіну підвалу в якому вони були. Мурашки побігли по спині від морозу.

– Макс? – перепитала дівчина відриваючи очі від віршів

– Ага, написав що його скоро відпустять)- він ледве помітно усміхнувся.

– Жень тож супер) Нарешті буде з ким курити! – дівчина накинулася з обіймами

На низ подивилася косо якась сумна бабулька.

– та знаю я, писав що з ним все норм але я всеодно переживаю , мені страшно.

-та не парся, все ок буде, якщо будеш за щось сумне завжди думати то будеш то зло до себе притягувати.

– слухай, хватить мені про свої …- він не договорив, тому що двері приміщення знову відчинилися і до низ приєдналася блондинка, вона була на дуже високою, трохи повненькою, мала голубі очі, і чорна футболка з подертими на колінах джинсами.

-Привіт всім хто чекав, і кому я надоїла- засвітилася вона підходячи до Жені і Ренати.

-Сань, не врещи так.

– Не називай мене Саня, називай ✨Саша✨

– Гаразд, ти знаєш що? Женці Макс написав!

– Шо?! Серйозно?- дівчина майже почала стрибати, вона сіла на коліна і взяла Женю за руку.- розказуй.

– Та шо розказувати?) Нічого, написав що все ок, запросив на вино…та й все

– Він бреше, Макс через 3 місяці повертається до Житомира!

– Золото моє повернеться?!

– Саша, ти лесбійка. Чому ти його сонцем /золотом називаєш?- брюнетка ближче нахилилася до блондинки.

– Бо хочу…

– ви можете там заткнутися?!- бабка крикнула до них – нас нікого не цікавить то з ким ви спите.

– нікого не цікавить ваша думка Ірина Фаріон 0.2- оглянулася на неї блондинка.- Чому ти не радий?

– я не знаю, якось так…таке якесь відчуття….тіпа він має повернутися але я навіть не знаю чи з ним все добре, чи він не інвалід, чи він не постраждав…

– бляха, та все буде ок) головне не плач)

– гаразд – але він не дотримав слова по щоках покотилися сльози, йому навіть самому було стидно так багато плакати, але в нього була вагома причина. Його найліпший друг жертвував своїм життям, і він не міг бути з ним разом що би хоча би трохи допомогти морально в цій ситуації.

Женя тупо дивився на свої чорні кеди, шнурки на лівому розв’язалися.

Хто як провів свій день між тривогами- блондинка всілася в позу йоги і уважно почала їх двох розглядати.

– Та шо…- почала Реня- сьогодні була в Сільпо, на чеку було написано що…я забула😢

– да Рень..бляха, а може там було написано що скоро хуйло помре?(

– ЗГАДАЛА!- майже підскочила Рената- там писало що….що в найближчий час мене щось сильно приємно здивує.

– шикарно, а ось я…

Далі розмова губилася в тумані Женіних думок, йому було водночас і сумно від того що він зараз не з “другом”, і весело через те що ось вони 3 сидять в підвалі, в підвалі будинку в який може щось прилетіти, але їм трьом весело…бо вони разом? Бо в нього є якась підтримка… Напевно так, але тривога обіцяла бути довгою.