Повний гармидер

Мені наснилося якесь дивне жахіття, тому я зненацька підскочила, заплутавшись у власному простирадлі й впала геть з ліжка.

Розкривши очі, побачила велику кімнату з високою стелею. Стіни прикрашали картини в важких різьблених рамах, а меблі виглядали так само як експонати музею.

Вау, я що досі не прокинулася? Чи в мене трапилися зорові галюцінації ?

Рука по звичці полізла під подушку аби намацати телефон, якого там не виявилося.

Ні, точно сплю!

Раптом, двері прочинилися і до кімнати зайшла жінка в легкому дорожньому костюмі. Її світлого обличчя торкнулися маленькі зморшки біля очей та вуст. Темне каштанове волосся заплетене у складну зачіску прикрашав невеликий капелюх. Яскраві аметистові очі дивилися на мене зверху вниз.

– Ріно, люба,ти вже прокинулась? Мама надовго їде до рідні закордон, зайшла попрощатися з тобою.

Мені почулося, я-як вона мене назвала?

– Вітаю, матінко.

Я підвелася з підлоги, розправляючи нічну сорочку. Рот наче казав сам по собі, не враховуючи моє на те бажання.

– Ти стала такою дорослою панянкою. Сподіваюся, даси собі раду без мене? Дейзі допоможе тобі з хатніми справами, а також ти пам’ятаєш про моє доручення?

– Так, мамо, пам’ятаю.

Та я й гадки не маю про що ви! Чому тіло не слухається?

– Тоді, мені вже час. Щасти тобі Ріно!

Баронеса вийшла з маєтку і сіла до карети. Наказавши водію рушати, вона помахала мені з віконечка екіпажу. Моя долоня також піднялася і помахала їй у відповідь через шибку кімнати. Як тільки карета зникла з поля зору, до мене повернувся контроль над тілом. Я знесилено гепнулась на килим посеред спальні.

Трясця! Що мені робити?

Чому я сюди потрапила?

Мій погляд впав на настінний календар. Йшов кінець третього місяця весни, який називали порою феї Юнони – покровительки вічнозелених лісів та її мешканців. Отже, саме сьогодні починається дійство роману до якого я потрапила.

Це повний гармидер, хто-небудь ущипніть мене аби я прокинулася. Треба зав’язувати з цими історичними новелами.

Раптом, у двері постукали. До кімнати ввійшла покоївка з тацею в руках. Поставивши на стіл глек з водою і приладдя для вмивання, вона повернулася до мене.

– Вітаю, молодша господине, мене звати Дейзі Браун, поки баронеси немає, ви можете покладатися на мене. Зараз, я допоможу вам прибратися, а потім вас чекає сніданок в їдальні.

Дівчина всадила мене перед дзеркалом і я змогла роздивитися себе краще. Великі аметистові очі, як у баронеси, хвилясте блакитне волосся нагадувало вранішнє небо. Шкіра, гладенька й бліда мов пелюстки лілеї. Так, безсумнівно я стала тим персонажем, якого хейтила увесь цей час поки читала книгу «Нещасна доля» – Ріною Леоні.

– Пані, яку сукню хочете одягти сьогодні? Як щодо зеленої з маленькими вишитими конваліями на рукавах? Кажуть, фея Юнона благословляє тих, хто ходить під її символом.

Служниця відпустила моє заплетене волосся і кинулася до величезної шафи в кутку кімнати.

– Мені все одно.

Про яке благословення йдеться, я застрягла в останньому романі, що читала! Просто дурнувате кліше…

Одягнувши мене, дівчина прочинила двері і у супроводі ще декількох чекаючих під моєю кімнатою покоївок, ми попрямували до їдальні.

Наскільки пам’ятаю, серед цих дівчат, Дейзі старша служниця й довірена помічниця баронеси Леї.

– !!!

Спустившись, я не повірила своїм очам. На відміну від сяючого чистотою центрального коридору першого поверху, що сполучав між собою такі ж охайні: вітальню, банкетну залу, кухню і їдальню, а також кабінет з бібліотекою й ще декілька кімнат, другий поверх був занедбаним. Шар пилу на речах був досить значним аби не помічати його наявності. По кутах висіло павутиння, схоже на сиве волосся небіжчиків.

Отже, дім барона Леоні справді занепав. Грошей вистачає на утримання мінімальної кількості служок та аби приховати це баронеса підтримує ідеальну чистоту в головних приміщеннях, які можуть знадобитися для взаємодії з іншим дворянством. Якщо хто-небудь випадково опиниться нагорі й побачить той безлад, обов’язково зрозуміє, у чому справа. Гм, це значно погіршить нашу репутацію серед аристократії.

Я поманила пальцем служницю.

– Дейзі, послухай.

– Так, молодша господине.

– Ти знаєш, що моя мати надовго поїхала, тому ви можете поки не чіпати кабінет та бібліотеку. Замість цього, краще приберіть верхній поверх і гостьові кімнати.

– Слухаюся пані Ріно, я негайно надам розпорядження. Щодо кабінету старшої господині, вона просила вас переглянути залишені нею там документи й проаналізувати витрати з книги обліку.

Дейзі понишпорила в кишені й простягнула мені невеликий ключ.

Без документів знаю, що справи дуже кепські.

Смачно поснідавши, бо в аристократів по іншому не буває, я вирішила скористуватися правом тимчасової господарки маєтку і дослідити кабінет. Ноги самі привели мене до нього. Відчинивши двері, я пройшла до столу й поглянула на розкидані по ньому папери.

Ось що значило в книжці «залишилася без грошей»? Якщо не влаштовувати пишних вечірок щотижня, можна спокійно до старості на ці заощадження жити.

– Га? Нічогенькі такі витрати у баронеси. М’ясо диких птахів, шкіри й хутра, кришталеві підвіски для світильників, лавандовий цукор, чай з їстівним золотом…

Виписавши з книги обліку увесь «непотріб», передала листа керуючому, аби той перестав замовляти таке надалі. Декілька разів до мене заходила Дейзі, нагадуючи, що на мене чекає екіпаж до міста.

Я ж заклякла над блокнотом, підперши долонею підборіддя. Намагалася згадати сюжет роману та головних постатей.

Значить, дім барона Леоні збанкротував настільки, що єдиній спадкоємиці довелося влаштуватися служницею до палацу. Там вона зустрічає головного героя, закохується і бореться за нього з його справжньою нареченою Калліопою. Остання програє й покидає імперію. Ріна одружується з принцем Алексом, стає імператрицею, а потім їх вбиває аристократія, захоплюючи владу.

В книзі досить багато сюжетних дірок. Чому замість працевлаштування Ріна не намагалася вдало вийти заміж за заможного аристократа? Чому вона влаштувалася на найнижчу посаду покоївки маючи шляхетне походження? Куди дивилися споборники принца й не змогли зупинити одну маленьку дівчинку ? Чи повернулася мати героїні з-за кордону? Про це нічого не сказано.

Знов почувся стукіт. В кабінет прослизнула маленька жовтокоса служниця, здається, її звали Ванесса.

– Молодша господине, все гаразд ? Можливо ви не хочете їхати через погане самопочуття? Я негайно приведу лікаря.

– Ні-ні, все зі добре. Потрібно продивитися ще пару документів, дай мені хвилинку.

– Зрозуміла.

Чому вони прискіпалися до мене з цією поїздкою? Хто в цьому домі взагалі виконує чиї доручення?

Забравши зі столу записника, я запихала його до кишені, плануючи записати решту своїх розмірковувань по дорозі. Замкнула кабінет і вирушила до конюшень. Сівши в карету, моє тіло наче знову паралізувало.