побачення в цнапі
від равлик-павликруся йде до цнапу, щоб отримати закордонний паспорт, але замість паспорта отримує чиєсь серце.
як так вийшло? руся теж не знає
Ненсі Вілер – Неллі Колісник
Майк Вілер – Михайло Колісник
Робін Баклі – Руслана Цаліщук
Стів Гаррінґтон – Сергій Головко
– Сірий, я тебе ненавиджу.
– Я теж тебе люблю, Русь!
– Дуже сильно ненавиджу.
Розмова сходить на ні, коли Руслана замість того, щоб далі продовжувати поливати друга всіма негарними словами, мовчки повісила слухавку. І було за що.
Їй треба було зробити закордонний паспорт, і на третій тиждень скиглень від Сірого, що саме через неї вони не могли виїхати на відпочинок, дівчина зібралась із силами та пішла його робити. От тільки не розрахувала, що ідея йти в ЦНАП в місті, в якому вона була кілька днів, – то не найкраща ідея. Почався цирк.
По-перше, вона не могла знайти той тупий ЦНАП – карти набрехали, і те місце, де стояло десятки людей, виявилось нічим більшим, аніж … нічим. Ні, там був ЦНАП, і там дійсно можна було отримати послуги, які їй колись могли знадобитися, проте за конкретно отриманням паспорта туди не треба було звертатися. Дізналась вона це через пів години жорстоких бійок та воєн з бабулями та мужиками, які стояли там з дня заснування тої будівлі. Себто, нічого важливого вона не отримала, а витратила майже всі сили.
До реального місця призначення треба було їхати на наступну станцію метра. Але витрачати гроші не хотілось, адже вісім гривень на дорозі не валяються, і Руслана зі спокійною душею почимчикувала пішки – от тільки кілька кілометрів їй не посміхались під палкий літнім сонцем. Зрозуміла вона це пізно – коли води не було під рукою, а спека така стояла, що асфальт почав плавитися під ногами. До зупинки під’їжджав тролейбус, і Руся, кладучи великий хуй на свої плани зберегти гроші, вирішила застрибнути в нього.
Гроші зберегла – і за проїзд не платила. Вона дійсно хотіла заплатити, і навіть дістала гроші, щоб передати за проїзд комусь, ось тільки передавати не було кому. Водій ледь не покрутив пальцем біля скроні та відвернувся на її пожмакану десятку, а кондукторів чи когось схожого не було. Мила дівчина з коротким волоссям з тихим зітханням пояснила, що їй варто було б завантажити КиївЦифровий та в ньому купити собі квитки. Вся дорога зайняла менше часу, аніж завантаження та розбирання в тому застосунку, і Руся з важким валуном на душі вискочила на вулицю, так і не заплативши за проїзд. У своє виправдання – вона дійсно не знала, що не могла оплатити без цього (або ж могла, але дівчина хотіла посміятися з немісцевої). Ці гроші вона залишила собі на пиріжок – їсти вже хотілось, а в портфелі була тільки жуйка з минулого року.
Цирк не припинився – ЦНАП вона не знайшла. Дійсно, навіть коли вона вийшла з тролейбуса і пройшла далі вулицею, Цаліщук в паніці усвідомила, що не знає дорогу назад. Вона була сама посеред пильного і шумного Києва зі злим Сірим в їхній орендованій квартирі, за яку вони через кілька днів мали заплатити. Дівчина тільки посміхнулась та подумки показала другу язика – не треба було її саму відправляти в це пекло.
Google Maps привели її в якісь двори, де можна було заблукати від хитрих сплетінь доріг та вулиці. Було тихо, і час ледве почав перевалювати за десяту. ЦНАП відкривався якраз о десятій, тож вона могла швидко домовитися за паспорт та встигнути з Головко поїхати на річку, адже сонце парило, як скажене, і від цього в голові паморочилось, а в горлі пересихало за лічені секунди. За поворотом вона вийшла на пряму до потрібного дому, і, відчуваючи перемогу в цьому квесті, подивилась вперед.
– Йоб вашу мать.
Дай Боже, щоб вона до вечора встигла хоча б зайти до того ЦНАПУ. Пропустити це місце дівчина точно не змогла б – натовп з сотні людей важко не помітити. Він же тільки відкрився, якого біса їх вже так багато; люди ночували під цим ЦНАПом чи як? Руся мало не впала посеред дороги та квапливо дістала телефон, щоб перевірити потрібну адресу.
Від результату вона ледь не застогнала від нещастя – все було правильно, це був якраз той самий ЦНАП, єдине, мабуть, місце в усьому Києві, де можна було зробити цей тупий закордонний.
руся:
«мені здається я занадто люблю Україну, щоб їхати з неї хоча б на кілька тижнів»
Сірий не відповідав – звісно, цей гівнюк спав собі солодким сном і не думав про те, як його подруга мала битися не на життя, а на смерть. Їй навіть здалось, що погляд певних людей налився червоною злістю від одного її виду. Нічого, вона теж не була рада бачити їх в таку рань.
Жінка на лавці біля кривого дерева втомлено дивилась вперед і час від часу махала собі в обличчя складеним листком паперу. Її руки блищали від крапель поту, а сама вона, мабуть, вже до Бога дійшла в цій черзі.
– Вибачте, а це все в ЦНАП?
Якби поглядом могли вбивати, то Руслана вже лежала б без духу і дивилась в небо на Бога з милою усмішкою.
– Ні, ми тут розважатися прийшли, – крапелька слини впала на обличчя Русі, але вона не стала на це вказувати. – Он біля дверей стоїть дівчина зі списком. Записуйтесь, але я б не вірила, що сьогодні ви зайдете.
Дівчина біля дверей з приємним коричневим волоссям не здавалась надто злою, тому Руся подумки плюнула на цю та пішла в той бік. По нозі під джинсами потекла крапелька поту, і вона скривилась від цього – не варто було вдягати такий одяг в таку спеку. Пробитися до дівчини було дійсно важко, адже люди набились на проході, як оселедці під шубою, і кожного разу Цаліщук то наступала комусь на ногу, то штовхала в бік з такою силою, що її ледь не виштовхували назад, проклинаючи всіма прокльонами, про існування яких вона і не знала.
Проте от вона стояла перед цією незнайомкою, її волосся до плечей не було зібране у хвіст, і вона тільки задумливо дивилась у свій лист з десятками імен. Їм варто було давати паспорт і доказувати свою персону? Чи було це офіційно? Був тільки один спосіб дізнатися.
– Ем, вибач, – вона підняла голову, і сині очі вперлись в Русю, немов вона хотіла вгледіти всі думки та навіть минуле, – мені сказали, що у тебе тут записуватися до ЦНАПу, і мені варто було б записатися теж, але я не знала, що тут така черга, тому чи можна було б…
– Я і слова не розумію з того, що ти тарабаниш, – її голос, попри милий вигляд, був повний втоми та роздратованості, і Руслана ніяково замовкла.
Вони стояли дивились одна на одну, немов два барани на нові ворота, і ніхто не розбивав незручної тиші між ними.
– Ти записатися хотіла?
Дівчина таки здавалась, дістала олівця з кишені своєї спідниці та піднесла листок до стіни ЦНАПу. Готова писати, але Руся тільки подивилась на неї з новим подивом, не знаючи, чого від неї хотіли.
– Ну, ім’я-прізвище. Чи мені тебе записати пані Мовчу і Зирю?
Цаліщук хотіла засміятися з цього жарту, проте серйозність з обличчя дівчини не зійшло, а, здавалось, тільки погіршилось, тому вона тільки скривила лице та кілька разів перекривляла її «пані мовчу і зирю». І чого це якась незнайомка буде казати щось Русі?
– Руслана Цаліщук.
Вона тільки кивнула та гарним, каліграфічним почерком записала її ім’я, буква за буквою виводила кожну закругленість. Цаліщук так не змогла б, з її курячим почерком, якому навіть лікарі могли позаздрити.
– То яка я в списку?
Дівчина витягла голову, щоб точно побачити свій номер з-за руки незнайомки, але вона тільки повела плечем та перевернула список так, щоб Руся побачила всі імена в ньому. От зараз вона швиденько пройде всі екзекуції та повернеться додому, забуваючи про всі ці жахи цього місця. Якою вона могла там іти? Десятою чи двадцятою?
– Сто восьма.
– Яка?
Вона так і стояла там з ледь не відритим ротом, сподіваючись, що їй то просто почулось і насправді вона восьма. Ну хоча б двадцять восьма.
Проте дівчина на її вигук не відповіла, а тільки відвернулась назад, чим ясно дала зрозуміти, що розмови далі не буде точно. Ну і нічого, Руся не дуже і хотіла з нею розмовляти. Сонце почало припікати – не дарма на вулиці стояв шалений серпень. На лавці сиділи бабусі, і тому Цаліщук пішла в затінок на паркан, який ледве до її коліна досягав. Десь подалі від неї сидів хлопець з волоссям до плечей – на ньому була картата сорочка з підкоченими до ліктів рукавами. Здавалось, що він хотів вбивати, а брови майже зустрілись біля носа.
//
Руся розуміла того хлопця – вбивати дійсно хотілось. На телефоні заряд почав вже доходити до п’ятдесяти, а час тільки перевалив за дванадцяту. Це дійсно був жах – сонце палило, а жопа вже почала боліти від постійного сидіння на одному місці. Ходити теж не було варіантом, адже сонце одразу ж парило в обличчя, і дихати ставало нічим.
Годину тому дівчина ходила до магазину, щоб купити собі води, а тому мала носити собі в руці дволітрову «Моршинську». Вона її жах як не любила – смак гівняний, у «Бонакви» краще, та і з власництвом підозріло, але в тому магазині на розі вулиць була або ця, або «Миргородська». Інших крамниць в окрузі вона не бачила. Довелось купити й давитися цим щастям. Злий хлопчик більше її в зрості все сидів на своєму місці.
З лавки встала бабка, і Руся, як справжня пані, одразу ж побігла до того місця, щоб всістися першою. Це було помилкою, адже сонце світило якраз їй в обличчя. Незнайомка стояла на своєму місці з пописаним листком в руці.
– Який зараз номер?
Довго думати Цаліщук не хотіла – вона взяла портфель в одну руку, баклажку в іншу, та пішла собі до неї з питаннями – дівчина здавалась ой якою сумною. На мить на її обличчі з’явилось роздратування, але воно одразу ж замінилось награним спокоєм та привітністю.
– П’ятнадцятий.
Руся вдарилась головою об стінку, але відходити віл цього місця не стала – вітерець час від часу гуляв цим місцем, а від високого дерева та самої будівлі утворювалась гарна тінь. Прохолодно не було, і джинси неприємно прилипати до сраки й ніг, але хоча б голова не горіла від прямого сонця. Цаліщук перекинулась через огорожу та кинула погляд в листок – дійсно, перші п’ятнадцять людей було викреслено зі списку; проте легше не ставало.
– А ти яка в списку?
Спроба зав’язати діалог – мама вчила, що їй варто було хоча б спробувати спілкуватися з людьми. До того ж ця конкретна людина доволі приваблива. Але ж гетеро, мабуть, тому Руся вже одразу ж відкинула всі зайві думки.
– Вісімдесят восьма.
Так, під номером вісімдесят вісім стояла … Неллі Колісник.
– Миле ім’я.
Неллі кинула дивний погляд в її бік, проте губи на мить мало не скривились в посмішці, і Руся вважала це за свою перемогу.
сірчана кислота:
«стій і не ний»
руся:
«йди нахуй»
На мить їй здалось, що на неї дивились, проте коли Цаліщук підняла погляд, то голова Неллі була відвернута. Її щоки були червоними від спеки, і Руся її розуміла.
//
– Хочеш пити?
Очі Неллі, які вже ледь не покрились пеленою від спеки, зиркнули на дівчину. Вони були синіми, як і в самої Цаліщук. Пройшло ще дві години, і якраз в о цій порі Руся почала розуміти, що їй погано. Голову напекло, перед очима чорні цятки літали, так ще і холодної води не було.
Колісник кинула на неї погляд, немов вона оцінювала всі за і проти, але тоді кивнула та взяла баклажку з руки. Цаліщук так і стояла з іншого боку огорожі, помітно нижчою за свою співрозмовницю (хоча за той час, що вони провели разом, вони стали ледь не подругами). Води багато не залишалось, і дівчина з німою заздрістю дивилась, як останні краплі стікали баклажкою і на землю. Так, вона сама це запропонувала, але пити хотітися менше не стало.
– Дякую, – порожня баклажка повернулась до Руслани, і вона тільки засмучено похитала нею перед обличчям.
Нема нічого, проте погляд синіх очей став світлішим, немов дівчині саме це і треба було, тому вона не могла скаржитися.
Почувся ґвалт, і через кілька секунд вони побачили, як два діди вирішували, хто дійсно вартий місця сидіти на лавці. Хмурий хлопець, який і займав другий край лавки, роздратовано встав та запхав телефон собі в кишеню. Руся не надто багато часу приділяла цим сваркам, тому знов перекинулась через огорожу та зазирнула до списку.
– Які пішли?
Неллі підкотила очі та навіть спробувала кинула листок на землю. За цей час вона часто чула це питання.
– Тридцять шості.
– Матір Божа, скільки можна.
Дійсно знущання. Скільки можна ось так тримати їх усіх на спеці?
– Коли цей шабаш закривається?
– О четвертій.
– Шо?
Що? В якому сенсі о четвертій? Тобто вони відкриваються о десятій, закриваються о четвертій, а це навіть не всі столи працюють. Це вже були не знущання, а цілі катування, особливої жорстокості. Як можна настільки не поважати людей?
До неї зі спини підійшов злий хлопець, який насправді був ледь не на голову вищий за Русю. Вона вже хотіла якось обуритися, проте одразу ж зрозуміла, що йшов він навіть не до неї. Він йшов до Неллі.
– Є вода?
Дівчина повернулась в його бік та тільки похитала головою.
– У мене є! – Цаліщук навіть руку підняла вгору, щоб її помітили. Проте всі троє стояли в межах кількох метрів, тому було важко не помітити одне одного.
Хлопець, ймовірно брат Неллі, здивовано подивився на неї, але таки повернувся повністю. З такого боку він був дійсно схожим на сестру. Руся з насмішкуватою посмішкою простягнула йому пусту баклажку і кілька гривень.
– Сходи набери й можеш попити.
Той навіть не взяв запропоноване, а тільки склав руки на грудях з німим питанням в очах. Гівнюк отже, зрозуміло.
– Михась, можеш себе поводити нормально?
Михайло подивився на неї дивним для Русі поглядом, але через кілька митей баклажку забрав та навіть розвернувся, щоб піти в бік магазинів, коли ледь помітно пробурмотів в бік сестри:
– Оце замутить з кимось, а мені баклажки носити.
– Михайло!
Всі в черзі, окрім самого хлопця, повернулись на такий гучний голос. Він тільки показав фак та пішов собі вперед, наспівуючи пісеньку.
Всі так і продовжили стояти, поки сонце палило зверху з надзвичайною інтенсивністю. Це були навіть не людські умови. Хоча б компанія була приємною.
Подзвонив телефон, і Руся з сумом побачила, що було вже майже о пів на третю.
– Та ти де, Русь? Ми збирались на річку.
Точно, вони ж збирались на річку.
– Стою в ЦНАПі, як ти мені й сказав.
– Хаха, дуже смішно. Я серйозно.
Отже, для нього це жарти тільки?
– Я. Стою. В. Цьому. Бісовому. ЦНАПі, – мало не по буквах прошипіла дівчина й отримала дивний погляд від Неллі.
Друг з іншого кінця слухавки почав рухатися і робити таке, що змусило дівчину відсунути телефон від вуха і зажмуритися.
– Та гаразд-гаразд, чого так грубо. То ми сьогодні на річку не їдемо?
Руся знов вимкнула телефон, не закінчивши їхню розмову. Поряд ледве посміхнулась Колісник, яка точно намагалась якось підтримати свою нову подругу. Яка до біса річка, якщо тут Цаліщук ледь не вмирає у черзі за паспортом. Вони, мабуть, і за кордон не їхали, не те щоб тільки на річку.
Спека не знижувалась, і дівчина ледве не почала кричати в небо, щоб той малий гівнюк прийшов назад якнайшвидше.
– Так хлопець довів?
Неллі дивилась їй майже в душу своїми синіми очима, впевнено та довго. Складалось відчуття, що вона хотіла вивідати всі секрети з голови, проте нічого не виходило, і залишалось лише безпомічно дивитися вперед. Від почутого Русі на руках мало волосся дибки не стало – вона була схожою на людину, яка могла б зустрічатися з чоловіком? Невже не видно, що вона стовідсоткова лесбійка? Матір Божа, як все запущено звісно.
– Я не настільки опустилась, щоб зустрічатися з хлопцями.
Це не було точним камінґ-аутом, проте за правильного розшифрування можна було б простежити підтекст Русі – якщо зараз Неллі не прийме її або відвернеться, то можна було б піти додому і загадково подивитися в стелю, вислуховуючи настанови Сірого про те, як правильно ходити в ЦНАП. Дівчина тільки з розумінням кивнула, обробила інформацію і вже збиралась відповісти. Ось залишались секунди до її слів, як позаду почувся голос Михася:
– О, ти так само Дімону сказала.
– Я не так сказала! – в синіх очах з’явилась легка паніка, немов Руся збиралась її осуджувати чи зневажати за такі слова. Вона ж на це тільки посміхнулась та навіть припідняла брову від здивування – оце так сюрприз.
– Мені здалось саме так.
Він із задоволеною та трохи насмішкуватою посмішкою передав копійку Русі, але баклажку, мокру від холоду води, тримав собі. Цаліщук підняла на це брову, але хлопець посміхнувся, розтягуючи губи, та почав повільно відкривати кришку. Коли ж з цим було покінчено, він з чортиками в очах замість того, щоб нормально пити, облизав горло так, щоб вся слина лишилась на ній. Тільки після цього він передав бідну пляшку дівчині та склав руки на грудях в очікуванні її реакції.
Проте Руся теж не пальцем роблена – вона жила з Сірим і його прибитим хлопцем Едуардом, її таким не можна було злякати. Саме тому Цаліщук з абсолютно спокійним обличчям взяла її ж баклажку, протерла облизане горлечко та, попри всі думки щодо кількості слини та мікробів, зробила ковток. Очі Михася полізли мало не до лоба, але він тільки ніяково кашлянув.
– Вона прикольна, можеш мутити.
Хлопець тікає ще до того, як сестра встигає сказати й слово – от тільки від червоних щік це не врятувало. І Русі дійсно знадобилась вся витримка для того, щоб не вмерти на місці від одного цього виду. Неллі могла червоніти й від спеки та спраги, так?
Та чи могла вона вважати, що отримала благословення її брата, щоб зустрічатися з його сестрою? Хотілося б вірити.
– Водички?
Баклажка, очевидно не така і мокра в слині, перейшла до рук Колісник. Коли вона її брала, то палець ледве сковзнув по руці. Руся була впевнена, що можна було б уникнути цього контакту, якби інша дівчина цього б не хотіла. Але доторк був …
– Дякую.
Усмішка стала зовсім легкою, якою не була всі минулі рази. Цаліщук із жахом відчула, як швидко забилось серце. Матір Божа, у що вона вляпалась?
//
Кінець роботи ЦНАПу настав занадто непомітно, що Руся, яка тільки почала розказувати про історію з тим, як вона втратила туфлю на фізрі, навіть незадоволено видихнула. Була дійсно четверта вечора.
– Який номер був?
Листочок, поношений та пожмаканий, впав до руки Русі, а сама Неллі сіла на лавку із втомленим стогоном. Викреслених було відносно багато – але не настільки, щоб дійти до сто восьмого номера.
– Тільки сімдесят?
– І це велика частина пішла до біса.
Це був перший раз, коли Цаліщук почула мат з її вуст. От би Неллі і її назвала бісом чи бісинею …
Тьфу на це, голову дійсно напекло, варто було б іти додому і не ганьбитися більше. Проте який був шанс, що вони й завтра зустрілися б в цьому пеклі? Якщо Михась вирішить, що йому більше не треба паспорт, або прийде з мамою? Сказати нічого вона не встигла – липка та гаряча рука легко торкнулась її, щоб заволодіти увагою.
На відміну від червоного і ніякового обличчя самої Русі, Неллі впевнено усміхалась та навіть похилила голову на бік.
– Завтра треба приходити годині о п’ятій сюди, щоб встигнути.
– О котрій? Та ти з дуба рухнула?
І хто міг сказати, що ЦНАП – це не катівня? Хто і чому мав приходити так рано для того, щоб таки вистояти в черзі та отримати документи?
Проте обличчя самої Колісник ледве засвітилось від такої реакції дівчини.
– Я можу прийти завтра і зайняти на нас вдвох.
Тільки в той момент Руся помітила, що вона так і не пустила руки. Шкіра в тому місці мало не горіла і від спеки, і від такого доторку, але Неллі з головою, забитою ідеєю так рано встати, на то не зважала.
– Ти … дійсно зробиш це? Просто я ніколи не змогла б так рано встати, а це ще їхати далеко, щоб точно не заблукати й встигнути, і це для мене реальний квест, тому …
– Мені не важко. Я люблю вставати рано.
А я вже люблю тебе за це, проте вголос Руся навіть слова не промовила, а тільки широко й абсолютно радісно посміхнулась і навіть хотіла обійняти дівчину, проте вчасно зупинила себе. Що, як вона проти?
– Не проти, якщо я тебе обійму? – у відповідь тільки хитання головою та трохи розставлені руки в боки.
Отже, вона не була проти обіймів, тому Цаліщук вирішила себе не стримувати, мало не застрибуючи на неї. Її шия пахла легкими травами та свіжістю – на, жаль, стояти довго так не було можливим, адже сонце парило, і по шкірі текли краплі поту.
– Дуже мило, але коли ми йдемо додому? – Михась з’явився майже нізвідки, і Руслана вперше відчула сильне бажання вдарити дитину (і байдуже, що дитині вісімнадцять, і вона на цілу голову вища за неї).
На роздратований погляд сестри він тільки підкотив очі та пішов трохи подалі на лавку, з якої вже втекла армія бабусь і дідусів. Навіть сонце не світило в обличчя, і хлопець знав всі переваги того місця надто гарно.
– Можеш дати мені свій номер? Щоб я подзвонила завтра і сказала, якою ти будеш.
– Звісно.
Звісно вона була готова дати свій номер гарній негетеро дівчині, яка сама про це питає. Повідомити місце, яким вона буде питати про свій паспорт – то дійсно неймовірно важлива тема.
Номер Руся продиктувала повільно і з зачаруванням зиркала, як дівчина обережними рухами натискала на кнопки з цифрами. Це дійсно заспокоювало і вселяло надію.
На телеґрам прийшло повідомлення від невідомого номера.
неллі:
«привіт»
руся:
«привіт»
Після усмішки, яка показувала, що все пройшло вдало, Цаліщук швидко змінила її ім’я в себе – «неллі» про багато не каже. З’явився новий контакт «неллі мунделі». Це так само забагато не казало, проте мало прикольний та веселий вигляд. Затягнулась павза, і вони дивились одна на одну в німому питанні – що робити далі?
Першою спохватилась Неллі, якій треба було поспішати за братом:
– Тоді … до завтра?
Руся з легкою усмішкою відсалютувала від голови:
– До завтра.
Кілька разів потоптавшись на місці, дівчина таки розвернулась та повільним кроком пішла в зовсім інший бік від дороги Неллі. Просто тому, що їй треба було подумати та відійти від такої активної бесіди з людиною, яка не була Сірим чи Едіком. Вона навіть не помітила, що всю дорогу йшла пішки.
неллі мунделі:
«ти зламала михася»
«не треба було показувати, що тобі не гидко від його приколу зі слиною»
руся:
«хай знай реальність життя»
неллі мунделі:
«хтось мав це зробити»
Додому вона прийшла з посмішкою на обличчі.
//
– Руся, ти в курсі, що я тебе посилав в ЦНАП, щоб ти зробила собі паспорт.
Дівчина тільки відмахнулась від нарікань друга та впала на ліжко з телефоном в руках.
– Зате я отримала номер гарної дівчини.
– Ти … ти дійсно неймовірна людина, Руслана Цаліщук.
– Да-да, дякую.
Замість подальших слів він впав на ліжко поряд з подругою та посунув її трохи й бік. Більше питань він не ставив, а тільки самовдоволено посміхався кожного разу, коли кінчики губ Русі підіймалися.
І нічого, не такий той ЦНАП і страшний, як про нього розказують. Варто таки було сходити в нього без Сірого. За його поглядом можна було б сказати, що він не був надто роздратованим за такий цирк – зрештою, його губи так само вигинались з радості за подругу.
Руся мала купити шоколадки й баклажку води для Михася – варто було б підлизатися до її брата.
від авторки
і знов про походження поговоримо:
1 з ненсі все ясно – воно означає «favor», «grace», то я і обираю щось схоже. неллі – «світла». здається, доволі схоже. а колісник – то буквально переклад вілер. неллі схожа на собаку, але най буде
2 тут цікавіше. робін є одночасно і чоловічим, і жіночим іменем, але женя/саша/параша (вибачаюсь) не підходить, тому руслана (не зовсім нейтральне, але недалеко). з прізвищем цікавіше: buckley має ірландське та англосаксонське походження, і якщо в першому випадку це «buachaill» (хлопчик), то в другому воно походить від двох слів bucc і leah – goat (коза/цап) та wood (ліс, дерева) відповідно. був варіант з коновалець, корнійчук, куліш (дякую, марійко), але вдалось поєднати цапа і ліс в одне ціле, щоб воно було ще і реальним прізвище, і вийшла цаліщук
3 стіві хлопчик мій, ім’я походить від стівена, яке означає «victorious» (переможний) та «honor» (честь). спочатку я хотіла назвати його микита (жопа брита), бо воно буквально означає «переможець», але потім вирішила зберегти хоча б першу букву для схожого звучання, тому вийшов сергій (означає високий, знатний). прізвище harrington означає «mighty» (могутній) та «powerful» (сильний). довго думала про це, але логіка проста: голова – то сила, а сила – то стів. до того ж, у стіва ще і волосся файне на тій самій голові, тому прізвище каже саме за себе не дякуйте
4 за михася пояснювати не буду
п.с. я придумала це, поки стояла в черзі в цнап СІМ годин, нічого не зробила та прийшла наступного дня, щоб потім через якийсь час знов попертися в цнап перероблювати всі документи
0 Коментарів