Побачення, атракціони і ліхтарик

Того ж вечора

 

Кенма сидить в номері Бокуто та Акааші і разом з ними чекає повернення Куроо. Козуме уже зрозумів, що коли той повернеться, одразу ж ринеться за Кенмою, а знову відчувати як тебе на буксирі тягнуть лаписька цього великого кота не дуже хочеться.

 

— О, ви всі тут. Молодці! — Куроо нормально ходити не може, йому життєво необхідно влітати в кімнату, водночас збиваючи все що стоїть, а що лежить  – він сам поставить і зіб’є.

 

— Ну як? — звичайно, це була загальна думка з самого початку.

 

— Прекрасно! Це було щось з чимось! Я його вкрав, коли він збирався малювати. Цукі довго лаяв мене, але потім я показав йому фотки, які зробив, щоб він міг по ним малювати, і він розстав! Уявляєте?! Він такий милий! Ох, бачили б як він усміхається, — мрійливо заспівав Куроо, спираючись на кулак і дивлячись кудись вверх.

 

— Не бачили. Він взагалі не усміхається, — сказав Акааші, — ну, хоча він ухмиляється, коли знущається з тебе.

 

— І то правда, — вставив свої п’ять копійок Кенма.

 

— Гей! Як ви можете!?

 

— Та годі тобі, бро, принаймні ти тут один, хто бачив усмішку очкарика. А що ти таке зробив?

 

— Ну… Нічого такого, — Куроо зовсім не горів бажанням розповідати.

 

— Ха, як тобі це вдалося?

 

— Та не так вже і складно!

 

— Куроо.

 

— Він просто побачив фотки в моїй камері, а ти пам’ятаєш, коли ми цю хрінотінь востаннє діставали?

 

— Коли ти поліз в парку за котом, а потім разом з нею тікав від собаки?

 

— Так, бро, ти тоді ще віддав фотоапарат Кенмі, сказав фотографувати, а сам побіг мене рятувати.

 

— І він побачив одну із тих фоток?

 

— Угу.

 

— Покажи!

 

— На, — він віддав камеру Бокуто, до якого підійшли решта хлопців.

 

— Це? — Кенма повернув екран в сторону Куроо і показав йому фотографію, на якій він брудний, поцарапаний, у волоссі якесь гілля, а футболка злегка порвана. Куроо тримав у руках чорного кота, поки ця животинка кусала його за палець.

 

— Гей! Досить сміятися! — Куроо трохи потер той самий палець, починаючи біситися.

 

— Ну бро! Це реально смішно!

 

— Тепер я розумію, чому навіть Цукішима посміхнувся, — тихо посміюючись, сказав Акааші.

 

— Та як ти можеш!? Ей, Бокуто, а ти що робиш?!

 

— Собі зберігаю! Такий шедевр я збережу на віки!

 

— Ні!

 

— Та годі тобі, я просто скину собі на телефон.

 

— Не смій!

 

— Бугага, а ти змусь мене!

 

— Добре, досить, Куроо, що ще було на побаченні?

 

— Ха! Було круто! Спочатку ми пішли в храм Інарі, потім я потяг його на ринок Нісікі. Там ми багато ходили та накупили фруктів і солодощів, на цей раз, таких, які сподобалися Цукі. Уявляєте, він любить полуницю!

 

— Полуниця – це ягода.

 

— Не перебивай! Так ось, а далі ми поїхали в музей сучасного мистецтва! Я мало що розумів, але мені так сподобалося як Цукі мені розповідав про експонати. Він такий розумний, — Куроо знову мрійливо посміхнувся, — а потім ми повечеряли в крутому ресторанчику з морепродуктами, але від музею це було далеко, тож ми разом їхали в автобусі. Там було так багато людей в час пік, тож, щоб ми не загубити один одного, я навіть обійняв його! А коли ми поїли, я провів його до готелю! — Куроо був радий як дитина, якій сказали, що куплять весь магазин з сухариками, — І знаєте що? Ми поцілувалися! Він так мило почервонів, що я мало не помер від втрати крові!

 

— Вітаю.

 

— Так, бро, ти крутий!

 

— Я впевнений, це було найкраще побачення в його житті!

 

— Те, що ти прийшов, завадив його роботі над картиною, весь день тягав його по різним кінцям Кіото можна вважати найкращим побаченням?

 

— Так, Кенма! Це було неперевершено! Я про все потурбувався! До того ж я ж не винен, що мені заборонили планувати – довелося вигадувати на ходу!

 

— Та годі вам, бро, ти був крутим! Я впевнений, що очкарик оцінив!

 

* * *

 

— Нагадайте, як я на це погодився?

 

— А ти і не погоджувався! — веселий Куроо поправив на своїй голові вушка Мікі Мауса, — Так, іди сюди, — він підтягнув Кенму до себе і поправив уже на його голові котячі вушка.

 

— Гей, ви чого застрягли?! — Бокуто не подобалося стояти на одному місці більше 5 секунд, — Пішли на американські гірки!

 

— Ніза-ай! — Кенма не встиг відмовити, як його взяли за шкірку і потягли в бік цієї величезної і швидкої шайтан-машини.

 

— Дивись, як смішно, — Бокуто показував усім фотку з гірок. Куроо і Бокуто горланили у все горло, з Кенми як раз в той момент почали злітати вушка, а Акааші однією рукою сильно стискав поручень, а другою – Бокуто.

 

— А зараз в кімнату страху!

 

— Пішли!

 

Заходячи в темне приміщення, Кенма боявся не можливих привидів чи вампірів, а реакції на них Куроо та Бокуто.

 

— Пробачте нас, будь ласка! – зараз всі разом вони кланялися актору, що грав мумію, за вибитий зуб і “ліхтарик” під оком.

 

— Так, вибачте, я просто злякався!

 

— Нічого, так часто буває.

 

* * *

 

— Ви – дурні, — все, що сказав Кенма, сидячи в номері, благо, готель був недалеко від парка атракціонів.

 

— Гей! Акааші, чому ти нас не захищаєш? — запитав Бокуто, сидячи на ліжку, поки Кейджи клеїв йому пластир на ніс.

 

— Тому що згоден з Кенмою, — сказав Акааші, ніжно дивлячись на свого хлопця, який ну зовсім вже не міг на нього ображатися.

 

— Ай, Кенма, будь ніжнішим! — Куроо завивав від болю, доки Козуме, ваткою, змоченою в перекисі, обробляв йому подряпину на руці.

 

— І якого милого вам не сиділося на тому атракціоні?

 

— Та годі тобі, вони ж не швидко крутилися, тим більше ми впали у кущі. Ай! А Цукі би це робив ніжно!

 

— Навряд чи Цукішима взагалі погодився би це робити.

 

— Погодився би! Ми ж тепер пара!

 

— Це ти на радощах так грохнувся?

 

— Ну Кенма-а-а.

 

— Все.

 

— Дякую, а тепер спатки! — Куроо став у стойку аля “я тут головний” і виглядав дуже жваво для людини, яка щойно довбанулася об землю, — Кенма, не смій грати всю ніч у свої компудахтери! Завтра ми їдемо назад, але, — він зробив театральну паузу, — це ще не все.

 

— Щось іще? — позіхаючи, запитав Кенма.

 

— Завтра взнаєш, а зараз – спати! Солодких снів, і хай вам присниться як вас за попу кусає Спанч Боб!