Пліч-о-пліч

Десь осторонь Сіріус бився зі старшим Ґойлом — тим самим, який на раз пробивав щити; Талія знову зчепилася з Керроу.

— Ти серйозно збираєшся мене вбити? — прокричав Реґулус Лестранжу: з деякими людьми йому не вдавалося поводитися холоднокровно, як би того не вимагала ситуація.

Рабастан міцно стиснув зуби. Він явно вирішив виконати замислене попри все. Реґулус, дивуючись сам собі, спасував, дозволивши йому вдарити першим, і лише поставив щит. На щастя, це було не Непрощенне. А потім спасував ще раз і ще, і ще, не в силах змусити себе нападати і лише ухиляючись від проклять.

— Ну ж бо, Блеку! — роздратовано загорлав Рабастан. — Мені не потрібна твоя жалість! Я впораюся з тобою, навіть якщо ти будеш битися на повну силу!

Реґулус відбив чергове прокляття, зло дивлячись на цього осла. Чому Лестранж на нього так напосівся? Він уже двічі ухилився від Авади, але ж будь-якої миті можна оступитися. «Давай, ідіоте, зважуйся!» — волав внутрішній голос, а Реґулус усе скакав, як дурень, з боку в бік.

І тут паличка з хлопком вилетіла з руки Рабастана, описала дугу й опинилася в долоні Герміони. Жива. Реґулус розплився в посмішці, відчувши, як полегшення голочками пробігається спиною. Герміона з докором глянула на нього і кинула йому чарівну паличку Лестранжа. Рабастан спостерігав за цим з незворушним виглядом.

— Гірше не придумаєш, — з кривим усміхом простягнув Лестранж. — Могла б не розмінюватися на дрібниці й пальнути в мене якою-небудь гидотою. Батько, певно, навчив тебе своїх численних фокусів, далеко не таких гуманних, як Авада.

Герміона мовчки пройшла повз Реґулуса, кинувши на нього похмурий погляд, і приєдналася до якоїсь світловолосої дівчинки, яка насилу відбивалася від незнайомого Смертежера. «Мерлін». Реґулус невпевнено зиркнув на Рабастана. У нього не було часу на метушню з Лестранжем, але й зробити з ним щось бракувало духу. Він завмер. Рабастан кисло посміхнувся і розвів руками.

— Тобі не здається, що не час розмірковувати? — промовив Лестранж тихо, але слух уже достатньо повернувся до Реґулуса, щоб він міг розібрати слова.

Він міцніше стиснув чарівну паличку. Неподалік Сіріуса неслабо вдарило прокляттям, і він упав, загарчавши від болю.

— Закляктус, — кинув Реґулус і метнувся на допомогу братові. Ґойл ухилився від прокляття і зі зловтішним смішком перейшов на Реґулуса.

Сіріус лаявся крізь зуби, зупиняючи кровотечу. Реґулус не встиг оцінити серйозності його поранення: Ґойл був сильним супротивником, і всю увагу довелося зосередити на ньому. І все одно Реґулус почувався вільніше, ніж у дуелі з Лестранжем — тут уже ніщо не заважало йому використовувати весь наявний арсенал проклять. Ґойл атакував швидко і наполегливо — у своєму незмінному стилі, і його тактика зазвичай мала успіх: його витримка дозволяла витрачати сили не шкодуючи, і все одно він видихався не так швидко, як його супротивник. Реґулус ухилявся від його проклять, не маючи змоги перейти в наступ — йому для цього бракувало якоїсь частки секунди між ударами: всі свої закляття йому доводилося відправляти назустріч тим, що вже летіли у нього, щоб захищатися, не використовуючи щитів. Промені стикалися, іскрили чи спалахували, заважаючи тримати Ґойла у полі зору. Та й сили Реґулуса закінчувалися: йому забракло часу щоб оговтатися від зустрічі з дементорами.

Однак сьогодні він мав блискучу підстраховку: мантія Ґойла раптом спалахнула, відволікаючи його увагу, Реґулус одразу скористався цим, і два потужні прокляття поцілили в груди магу — друге належало Талії. Вони з Герміоною важко дихали і виглядали трохи шалено зі скуйовдженим волоссям і очима, що люто блищали. Реґулус відправив їм вдячну посмішку, і всі втрьох кинулися до Сіріуса.

Старший Блек виглядав паршиво: обличчя й губи побіліли, а чоло вкрилося потом. Він залатав рану їхнім улюбленим способом, який так ненавиділа Нарциса — склеїв краї закляттям, що не мало нічого спільного зі зціленням.

— Тобі треба до замку, — вирішив Реґулус, щойно поглянув на нього.

— Ні! Я в нормі! — вперся Сіріус. — П’ять хвилин!

— Ніяких п’яти хвилин! — вигукнула Талія.

— Я можу битися! — гаркнув Сіріус.

Герміона закатила очі.

— Добі! — покликала вона, і поряд моментально матеріалізувався ельф.

Сіріус обурився таким нечуваним нахабством.

— Пан Блек важко поранений, — похмуро сказала Герміона. — Достав його до замку, знайди пані Мелфой або Драко Мелфоя, щоб вони йому допомогли.

— І не слухай наказів пана Блека, — додала Талія.

— Це врятує йому життя, — докинув Реґулус, щоб ельф точно не мав сумнівів.

— Та пішли ви всі! — образився Сіріус, ногою намагаючись відігнати домовика від себе, але той вчепився в його чобіт і витяг Блека з поля битви.

Домовик — це непогана ідея, дуже непогана.

— Крічере! — крикнув Реґулус.

Слуга явився і Реґулус вказав на непритомного Рабастана.

— Забери його якомога далі звідси!

Домовик скорився, а Герміона з Талією ніяк не прокоментували рішення Реґулуса. Він ще раз роззирнувся: зараз вони опинилися трохи осторонь битви. Муді вдалося більш-менш налагодити взаємодію на полі бою, чарівників на боці Ордену було багато, справді багато. Роздроблені шматки мармуру і каменю потихеньку почали сповзатися, щоб знову перетворитися на вартових псів Ґримового Лігва. Все не так уже й погано. Реґулус окинув поглядом небо: Гедвіґа все ще літала над полем битви із Сортувальним капелюхом у дзьобі: їй було наказано скинути капелюха тому з мешканців замку, хто опиниться поряд із величезною змією.

І тут десь попереду залунали сповнені жаху крики, і яскраво спалахнуло зеленим. Людей розкидало навсібіч.

— А от і він, — видихнув Реґулус, намагаючись поверх голів побачити те, що відбувається, і розуміючи, що швидко дістатись туди не встигне.

***

Люди задкували, дехто в паніці роз’являвся, а Гаррі, навпаки, поспішав уперед. Поспішав завзято, працюючи ліктями і бажаючи тільки одного — зустрітися нарешті з Редлом.

Бо це буде кінець. Так чи інакше, крапку буде поставлено.

Гаррі зиркнув на небо — Гедвіґа все ще кружляла вгорі, а Наґіні зникла з поля зору. Значить, він має тягнути час, доки не буде знищено змію. Він упіймав себе на думці «Не можна вбивати його, поки Гедвіґа не зникне з очей». Смішно. Здається, він вважає, ніби має бодай один шанс на перемогу. Гаррі стиснув зуби. Власне, а чому б і ні? Один шанс має кожен. Адже він не раз вибирався зі, здавалося, безвихідних ситуацій. І сьогодні він має перемогти заради всіх, хто тут зібрався. Заради своїх друзів. Заради мами й тата, які загинули в цій самій війні.

Гаррі проштовхався через ще один ряд борців — це були аврори, вони стояли з піднятими напоготові паличками і з жахом дивилися на Волдеморта, що насувався. Позаду нього, метрів за триста, тривав бій. Гаррі зупинився перед людьми, гостро відчуваючи спиною сотні поглядів. На нього сподівалися.

— От ми й зустрілися, — прошипів Редл своїм зміїним голосом. Він завмер за кілька метрів від Гаррі й розвів руками.

Гаррі стиснув чарівну паличку.

***

Нарциса завжди боялася, що її сила підведе її саме в той момент, коли вона знадобиться комусь із близьких. І от він, цей момент. Після того, як вона якимось дивом начарувала кілька Патронусів за раз, вона, здається, взагалі не могла вичавити з себе ані краплі магії.

А перед нею лежала Андромеда, і з рани на її животі струменіла кров. Нарциса знала, що це за рана. З такими не живуть.

— О ні, — пролопотіла вона.

Андромеда закривавленою долонею схопилася за її руку.

— Сонце… ти не зцілиш… — її бив сильний трем, що позначав наближення кінцю.

— Белла… — вичавила Андромеда. — Мою кров… взяла…

Нарциса насупилася.

— Стелла… — виштовхала з себе ім’я сестра.

І все.

Нарциса заскавуліла, як поранене звірятко, прикрила очі Меді і притулилася чолом до її чола, скрючившись від крижаного болю в грудях.

1966

— Це все ти винен! — висунув уже третє обвинувачення Реґулус Блек.

— Я?! — обурився Сіріус. — Це Циса Прекрасна їла тістечка, аж за вухами лящало, хоча бабуся сказала їх не жерти!

Троє молодших Блеків сиділи під замком в ошатній дитячій, покарані за «безпрецедентний випадок непослуху», як обурено оголосив дід Арктурус.

— Бабуся не так сказала! — образилася до глибини душі Нарциса. — Це не літурне слово!

— Не «лі-те-ра-тур-не», розумниця ти наша! — усміхнувся злюка Сіріус і показав їй язика.

— На тобі! — Реґулус ледве підняв іграшкового дракона і кинув у брата, влучно поціливши тому по голові.

Сіріус завалився набік, відштовхнув іграшку і вже хотів було кинутися мутузити Реґа, аж тут замок у дверях скрипнув. Сіріус і Реґулус дружно плюхнулися на диванчик, склавши ручки на колінах і випроставши спини, як «порядні діти». Нарциса діловито поправила філіжанки на іграшковому столику.

— Медо! — щасливо видихнули хлопчаки, коли з-за дверей показалося усміхнене обличчя середньої сестри Блек.

Вона притиснула палець до губ і прослизнула в кімнату, ховаючи щось за спиною.

— Що там у тебе? — зацікавлено витягнув шию Сіріус.

Андромеда показала їм пакетик із солодощами, і діти захоплено запищали.

— Тихше, тихше, — засміялася Меда, дивлячись, як малюки накинулися на солодощі.

— А це що? — Реґулус вказав на квадратну пласку картонку в руці Андромеди. — Платівка?

— Так, — проспівала сестра. — Зараз я увімкну вам різдвяну музику.

Вона із загадковим виглядом наблизилася до патефону, повільно витягнула чорну блискучу платівку і поставила її. Патефон, як завжди, спочатку зашурхотів, а потім кімнатою полився веселий ритм контрабасу.

— Це Френк Сінатра, — урочисто оголосила Меда.

Різдвяний ранок був світлим, сонячні зайчики танцювали на іграшковому посуді Циси в такт мелодії, кімната сяяла теплим золотом, і в променях зимового сонця шкіра дітей здавалася підсвіченою зсередини. Сіріус і Реґулус взяли Андромеду за руки і втрьох закружляли кімнатою в маленькому хороводі. Меда сміялася схожим на різдвяні дзвіночки сміхом, її каштанове волосся відсвічувало рудуватим, коли вона закидала голову, весело підспівуючи під платівку…

— Нарцисо!

Вона здригнулася, розігнулась і побачила Волдена.

— Ти живий! — схлипнула вона.

Він опустився поруч на коліно, весь вкритий саднами і змилений, але без серйозних поранень. Його погляд впав на Андромеду і відразу повернувся до обличчя Нарциси. Вона лише судомно кивнула, не в силах вимовити це вголос, ніби таким чином ще зберігався шанс урятувати сестру.

У голові в Нарциси зринули останні слова сестри. Белла, Стелла і її кров. Нарциса завмерла. Волден щось почав говорити, але вона підняла руку. Їй здалося, що в цих словах криється щось важливе. Белла, Стелла і кров Андромеди. Белла і Стелла. Вона згадала той напад Белли на племінницю. Було багато крові. А що як це Белла й знайшла Ґримове Лігво? Завдяки крові Стелли. А тепер… Вона ще раз поглянула на Андромеду, на її живіт. Стільки крові. Що як Белла пішла до замку і зможе туди увійти?

— Нам треба… — почала Нарциса, але тут її увагу привернув якийсь рух позаду Макнейра.

— В–волдене, — пролопотіла вона, тремтячою рукою вказуючи йому за спину.

Він озирнувся. Прямо до них повзла Наґіні.

Поруч плюхнувся Сортувальний капелюх. Нарциса дивилася на нього широко розплющеними очима: прорахунок вийшов, ґрифіндорців поряд немає і близько! Бій відкотився метрів на триста геть. Волден підняв чарівну паличку, хоча не гірше за Нарцису знав, що всі закляття розбиваються об товсту шкуру Наґіні. Змія грізно зашипіла, але кинутися не встигла — з войовничим криком на неї спланувала сова Гаррі й почала дряпати їй спину. Наґіні роздратовано зашипіла, розкриваючи величезну пащу, і вигнулась, щоб вкусити птаха. Гедвіґа одним помахом великих крил піднялася вище, уникаючи зміїних іклів.

Нарциса схопила Капелюха і простягнула Волдену.

— Спробуй ти! — вигукнула вона.

— Що? — Макнейр сторопів.

Наґіні з шипінням наготувалася до кидка вперед, але сова знову накинулася на неї і намагалася видряпати очі.

— Ну ж бо! — прокричала Нарциса, зриваючись на вереск. — Вона вб’є пташечку!

Наґіні клацала пащею у спробах спіймати сову. Та пурхала навколо й завзято дряпалася.

— Я… — розгубився Волден.

— МАКНЕЙРЕ! БЕРИ МЕЧА, Я СКАЗАЛА! — командним голосом гаркнула Нарциса.

Наказ подіяв на Волдена, і він нарешті запустив руку в Капелюх. Наґіні хвостом відкинула сову геть, Волден відштовхнув Нарцису вбік, і в світлі місяця блиснуло лезо меча Ґрифіндора. Макнейр спритно перехопив рукоятку і одним рухом відтяв голову рептилії. Бризнула чорна кров — Нарциса тільки встигла гидливо відскочити.

Здалеку долинув крик люті, однак у Нарциси не було часу відволікатися на плачі Лорда.

— Нам терміново треба до замку!

***

Звісно, замок слухався батьків більше, ніж її, тож не випускав Стеллу. Вона стояла на замковій стіні й безвільно спостерігала за боєм здалеку. От сова зникла з очей, отже, змія десь там. Чи був там Редл? Напевне, бо вся битва починала закручуватися навколо однієї точки, ніби в неї з’явився центр тяжіння. Стелла важко зітхнула. Треба було сказати Поттеру, що він норм.

Стояння на стіні було марнуванням часу. Стелла поспішила сходами вниз, щоб далі допомагати з пораненими. Вона вже крокувала до замку, коли якесь неясне відчуття змусило її розвернутися й виставити щит. Закляття вдарило по ньому з такою силою, що Стелла заточилася і ледь не впала.

Лестранж стояла попід брамою. З внутрішнього боку стіни. Її ліва рука була добряче вимащена в крові. Стелла не стала гадати, як та пролізла всередину, а просто чкурнула до дверей замку, намагаючись петляти, щоб у неї було важче влучити. Разом із Беллатрисою був її чоловік, а битися проти двох Лестранжів Стелла й не думала.

Та добігти до дверей вона не встигла — одне з заклять таки влучило в ногу, коліно зрадливо підігнулося і Стелла покотилася вниз сходами. Чарівну паличку вона не впустила. Змахнула рукою і Лестранжа відкинуло, приклавши об браму. Їй рідко вдавалося прикликати свій хист. А на Беллатрису він взагалі не діяв. Та реготнула й посунула вперед. Стелла випустила серію заклять, та кожнісіньке з них та відбила.

Зціпивши зуби, Блек підвелася. Коліно горіло вогнем. Рудольфуса вона ще раз приклала головою об браму для надійності. Без нього не так страшно.

— Хочеш ще одну дірку в пузі, тітонько? — ніжно поцікавилася вона. — Тоді підходь.

Беллатриса вишкірила зуби, наче пес, і продовжила дуель. Вона легко ухилялася від заклять і кидалася в атаку з азартом, переміщалася то вправо, то вліво, намагаючись вловити слушний момент або знайти слабке місце противниці — її тактику Стелла оцінювала майже автоматично, так її вимуштрували в Дурмстренґу.

А ще попри весь свій гонор вона розуміла: єдиний для неї спосіб перемогти Беллатрису — це знайти її слабкість, якої в неї, здається, взагалі не було. Не дивно, що Беллатриса вважається найкращою слугою Лорда.

Сили покидали Стеллу як ніколи швидко — коліно раз у раз підгиналося і вона ризикувала пропустити важке прокляття, від чого її щоразу кидало в піт, щойно нога знову завдавала їй прикрощів.

Зрештою коліно підігнулося так, що Стелла осіла на землю.

— Авада Кедавра!

***

Редл раптом сіпнувся і розлючено загорлав. Хвиля магії розплескалася навколо нього, і Гаррі збило з ніг потужним розрядом. Він проїхав на спині з метр.

Повисла тиша. Гаррі намагався віддихатися, від удару в грудях стискало. Редл скрючився, схопившись за голову, і щось бурмотів собі під ніс. «Схоже, хтось убив змію», — подумав Гаррі й відчув полегшення. Останній горокракс знищено — можливо, тепер комусь іншому вдасться перемогти Редла, навіть якщо Обраний зараз помре.

— Що, Поттере?! — з ненавистю заверещав Редл своїм високим голосом. — Де твої вірні друзі? В останньому бою вони залишили тебе наодинці зі мною?! Сховалися за твою дитячу спину, так?!

Гаррі скочив на ноги, але у швидкості реакції теж програвав Волдеморту — паличка вилетіла з руки. Редл одразу ж пальнув у нього Круціатусом — за коротку сутичку Гаррі вже двічі скуштував цього прокляття, але цього разу зміг вивернутися — втретє. Слідом за Непрощенним змигнув чорний промінь, розбившись об один із чотирьох щитів, що одночасно виросли перед Гаррі. Чарівна паличка з пером фенікса злетіла в повітря, і Гаррі машинально впіймав її.

Праворуч від нього зупинилися Снейп з Морров, ліворуч Люпин і містер Візлі.

— Ви поспішили з висновками, — сказав Снейп і після короткої затримки додав: — Пане Редл.

Мить Волдеморт витріщався на нових супротивників, а потім зареготав із якоюсь істеричною ноткою.

***

За два помахи паличкою Драко впав на коліна поряд зі Стеллою, отримавши поранення у живіт.

— Отак одразу з Авади вітатися зі своєю тітонькою! — награно обурилася Беллатриса.

— Белло! — крізь браму у двір забігла Нарциса і розгублено завмерла.

— Все більше зрадників крові разом, — проспівала Беллатриса, займаючи позицію так, щоб ніхто не був у неї за спиною.

— Це ще хто тут зрадник, — у дверях замку постав Сіріус.

Він усе ще був слабкий і важко сперся рукою на одвірок. Але на обличчі в нього грала хитренька посмішка.

— Белло, ти єдина лишилася на стороні Лорда, — зауважив він.

Беллатриса не поспішала йому відповідати — певно, прораховувала свої шанси у цій сутичці.

— Схоже, це ти пішла проти сім’ї Блеків, кузино, — додав Сіріус.

— Ти вбила Андромеду! — розлючено крикнула до неї Нарциса.

Стелла з Драко перезирнулися. Обличчям Сіріуса пробігла тінь. А тоді з’явився пес Ґрим. Він коротко гарикнув і звернув палаючі очі на Беллатрису.

— Пам’ятаєш, Белло, як часто нам казали, що сім’я на першому місці? — спитався Сіріус.

Стелла посміхнулася куточками губ, відчуваючи, як зловтіха розтікається жилами.

— Ти порушила всі наші правила, — вишкірився Сіріус.

Беллатриса поглянула на пса Ґрима. Було видно, що вона не вірить у те, що це значить. Нарциса гучно зітхнула і відвернулася.

Пес з низьким гарчанням наступав. Стелла зрозуміла, що теж не хоче бачити сцену цього покарання. Вона повернулася до Драко.

— Давай допоможу підвестися? — запропонувала вона.

Драко піднявся самостійно.

— Може, це тобі допомогти?

Стелла мить зволікала і таки прийняла простягнуту руку. Беллатриса тим часом спробувала атакувати пса закляттями, а коли з цього нічого не вийшло, розвернулася й побігла геть. Однак Ґрим наздогнав її у два стрибки.

***

— Що, нікчеми? — голос Редла верескливо здіймався. — Вам і всім разом не вдасться мене перемогти!

Тепер він справді бився на повну силу, і Гаррі здавалося, що навіть Снейпи бачили Редла таким уперше. Навіть напосідаючи всі разом, вони не могли перемогти Темного Лорда — надто сильним він був.

Але Гаррі просто мусив зробити це, і якнайшвидше: містер Візлі вже лежав непритомний, Люпина тримала на ногах тільки впертість, Снейпам вже не раз дісталося Круціатусом. Гаррі не хотів, щоб вони загинули через нього! Годі вже смертей заради Обраного!

Редл легко чарував найпотужніші прокляття, і чим більше він дратувався, тим міцнішою ставала його магія. Його оточив напівпрозорий купол енергії, і крізь нього пробивалися тільки сильні прокляття, та й їх Волдеморт відбивав без особливих зусиль.

Він видав злий крик, і сильна хвиля магії знову вдарила по Гаррі й решті.

— Магія — сила! — закричав Редл і розвів руки в сторони, констатуючи свою незламність. — І магія — це я! Нікому! Ніколи! Не вдасться! Мене! Перемогти! — він вказав чарівною паличкою на Гаррі. — Гаррі Поттер…

Град заклять посипався на Лорда зі спини, з глухим стукотом розбиваючись об поле Темної магії, що оточило його. Гаррі захотілося завити: ще більше його друзів були готові скласти голови в цій сутичці. Волдеморт із майже радісною усмішкою обернувся, змахнув паличкою, ніби відмахуючись від набридлих мушок, і Тонкс, Стеллу, Макнейра з Нарцисою, Талію, Герміону та Реґулуса відкинуло на кілька метрів. Мабуть, це був не просто поштовх: всі вони знепритомніли. Гаррі помітив, що з носа Нарциси потекла цівка крові.

Дивовижно, але й жоден родинний хист не працював проти Редла — може, він мав якийсь свій власний, що захищав його? Навколо Гаррі лишалося все менше людей, які ще могли битися. Поранило Ґіневру так, що вона не могла підвестися, потім Снейпа. Мить Редл вагався, чи не взятися за зрадників ретельніше, але вже наступної поцілив закляттям Гаррі, коли той спробував атакувати першим.

Біль пронизав усе тіло, Гаррі впав.

— Авада Кедавра! — переможно вигукнув Том Редл.

Зелений спалах на мить засліпив. Серце підстрибнуло в грудях. Гаррі вже вважав себе мертвим і не одразу усвідомив, хто впав перед ним. Пітер Петіґру?

Редл коротко реготнув (в його сміху промайнуло здивування). Гаррі чкурнув в сторону, щойно той знову підняв чарівну паличку, а повз наче пролетіла якась неясна тінь. Редла збило з ніг і почулося гарчання. Це був пес Ґрим. Невидима істота, схоже, вчепилася в ліву руку Редла, де в нього була така сама Мітка, як і у всіх його слуг. До речі, навіщо Мітка йому самому?

У голові Гаррі наче щось клацнуло. Він рвонув до Редла. Той якраз вичарував закляття, яким зміг відігнати від себе навіть потойбічного пса. Але Ґрим дав Гаррі необхідну фору в якусь десяту секунди.

— Експеліармус! — вигукнув він.

Паличка вилетіла з руки Редла, зависла в повітрі — у пащі пса? — й переломилася.

— Ні-і-і-і! — заволав Волдеморт.

Гаррі вхопив його за руку і притиснув свою паличку до Мітки, випалюючи її нафіг. За пророцтвом він може перемогти Редла. Чому саме він? Що Гаррі вміє такого, чого не вміє більше ніхто? Знімати Мітки.

Білий стовп світла вдарив у небо. Гаррі заплющив очі від різкого спалаху, але навіть крізь повіки було добре видно це біле світло. Волдеморт несамовито волав, і в його крику було чути нотки розпачу, а тоді й болю. Гаррі відчув, що рука Редла вислизає з його хватки, а коли зміг ледь розплющити очі, то побачив, що тіло Волдеморта тане й лишається тільки купка попелу.

Білий потік вичерпався, залишивши у повітрі фантомний напівпрозорий слід.

І Тома Редла не стало.

Гаррі приголомшено витріщався на попіл, який потроху розносив вітер, а тоді коротко засміявся від нервів. Чому так сталося? Він не знав, але напевне, хтось із його знайомих усезнайок зможе дати відповідь на це питання.

До нього підбіг Сіріус (наскільки він міг бігти після поранення) і зі сміхом скуйовдив йому волосся, а тоді рушив до Талії з іншими. Ті саме приходили до тями. Гаррі роззирнувся. Здається, його подвиг тут бачили тільки Сіріус, Снейп і Морров. Снейп посміхався незвично радісно.

Повсюди з’являлися домовики, щоб доставити поранених до замку. Гаррі підвівся, ще раз уважно поглянув на попіл, наче той міг просто прикидатися мертвим.

— Його вбили? — почувся голос Герміони. — А як? — з її тону ясно було чути, що вона розчарована тим, що не бачила все на власні очі.

— Очевидно, Мітка допомагала йому триматися цього світу, — припустив Сіріус. — Можливо, за рахунок сил його послідовників, хтозна.

Десь на віддалі почулося дружне «Ура-а-а-а!». Гаррі і собі заусміхався. Залишки сил Смертежерів намагалися втікати з поля бою, когось затримували, а декого, вочевидь, аврорам ще доведеться шукати пізніше.

Гаррі зробив пару кроків до своїх друзів. Стелла саме підвелася й обтрушувала світле волосся від землі. Поглянула на нього раз, удруге, а тоді зненацька з розгону застрибнула йому на руки, обхопивши ногами довкола пояса. Він машинально обхопив її руками, щоб не впала, а наступної миті Блек міцно поцілувала його.

Хтось присвиснув.

— Стелло, блін! — для годиться буркнув Сіріус як порядний батько, але звісно, їй було плювати на це.

— Поттере, гівнюк, ти змусив усіх нас молитися Мерліну за твою дупу! — прокричав йому здалеку Лі Джордан, балансуючи на одній нозі, бо друга вже була в шині.

Гаррі засміявся. З усіх боків на нього налетіли люди, міцно обіймаючи їх зі Стеллою — вона так і продовжувала висіти на ньому, — ляскаючи по плечах і скуйовджуючи йому волосся.

— Гаррі, то як ти це зробив? — вигукнула Герміона: звичайно, найкраща учениця школи не могла не спитати цього.

Гаррі зі Стеллою зареготали, притягуючи її до себе і міцно обіймаючи.

— Ми зробили це! Ми перемогли! — прокричав Гаррі, не в силах тримати в собі емоції, що переповнювали його.

— У тебе загальмована реакція, Гаррі, — лукаво зауважив Реґулус.

Трохи віддалік Талія і Ґіневра одночасно плакали і сміялися, міцно обнявшись.

— А ви! Ви всі! — прокричав Гаррі, дивлячись на усміхнені обличчя навколо. — Ви божевільні! Заступалися за мене!

— І це слова подяки, — закотив очі Снейп. Він, звісно, нікого не обіймав і не плакав, стоячи в натовпі зі схрещеними на грудях руками та вбивчим виразом обличчя.

— Відпрацювання, Поттере! — покепкувала з нього Герміона.

Северус спробував зробитися ще суворішим, але, не втримавшись, усміхнувся дочці. Макнейр обійняв його за плечі.

— Ну що? — він підморгнув другу. — Скінчилися наші поневіряння. Тепер ми можемо сміливо повернутися до своїх вотчин.

Снейп посміхнувся ширше — ця думка припала йому до душі.

Коли Гаррі, нарешті, привітали і подякували йому всі охочі, чарівники почали розходитися по домівках чи святкувати на алею Діаґон.

— Зараз відкоркуємо все найкраще вино, яке є в цьому замку! — заявив Сіріус.

Гаррі посміхнувся і рушив до Ґримового Лігва, трохи притримуючи Стеллу, яка накульгувала.

Так закінчилась ера Темного Лорда.