Пляжна вечірка

Модерн АВ, де Енакін витяг Обі-Вана розважитися на пляжній вечірці та всіляко з ним фліртує.

Прохолодна чарівна липнева ніч. П’янкий запах моря, тихий шум прибою. Теплий пісок, нагрітий літнім сонцем. Оксамитова синява неба, всіяна мільярдами зірок. Гучна музика, веселі голоси. Танці біля багаття, обійми, гарячі поцілунки. Незабутнє відчуття щастя, яким хочеться поділитися з цілим світом.

– Агов, Обі-Ване, ходи сюди! – Енакін Скайвокер, пританцьовуючи, підійшов до друга. Той сидів за барною стійкою біля крамнички з напоями і пив каву. Від алкоголю Обі-Ван категорично відмовився ще вдень, і Енакін залишив спроби переконати його. Світловолосий чоловік у синій гавайській сорочці з білими квітами намагався виглядати максимально непомітним, аби невгамовний Скайвокер знову не потяг його кудись. Той і так незрозумілим чином зумів умовити Кенобі відвідати пляжну вечірку – останнє місце, куди Обі-Ван вирушив би на вихідні. А він планував спокійний відпочинок вдома, в компанії кота й історичних романів. Але ні, звалився йому на голову Енакін. Про спокій довелося забути.

– Енакіне, я й так тут, – спокійно озвався чоловік, розглядаючи друга. Кучеряве волосся Скайвокера було вологим після нічного купання. Хлопець кликав купатися Кенобі. Чоловік вдав, що не чув. Розстібнута строката сорочка оголювала рельєфне засмагле тіло. Взуття хлопець десь залишив і розгулював пляжем босоніж. Серед суміші кольорів, голосів та звуків, у величезній компанії людей Енакін почувався чудово. Він не раз намагався долучити Обі-Вана до вечірок, але це вдалося тільки зараз.

– Ти вже годину сидиш і п’єш каву, – не вгавав Енакін, – ходімо, я познайомлю тебе з друзями.

– Ти ніби казав, що нікого не знаєш.

– Вже знаю, – заявив Скайвокер, задоволений своїм умінням заводити знайомства. Він нахилився до Обі-Вана, поклав руку йому на плече і грайливо усміхнувся. – Обі-Ване, гайда танцювати.

– Ще чого, – заперечив Кенобі і труснув плечем, – Енакіне, скільки разів я тобі казав, що не люблю, коли хтось порушує мій особистий простір.

– Але мені можна, – прошепотів йому на вухо Скайвокер. Кенобі був упевнений, що друг хитро посміхається, й опустив голову. Знову зніяковів. Знову це почуття незручності, змішане з незрозумілим хвилюванням і збудженням. Енакін зі своїми дивними натяками постійно змушував Кенобі почуватися доволі ніяково, хоча гадав, що після тридцяти років соромитися вже нічого. Якої Енакін домагався мети – незрозуміло. Намагався роздратувати Обі-Вана? Жартувати? Можливо. Хоча його дії швидше нагадували… флірт? Обі-Ван боявся навіть думати, що друг фліртує з ним. Бо не знав, як поводитись у подібних випадках. Та й навіщо із ним фліртувати? Скайвокеру краще знайти інший об’єкт уваги. Обі-Ван обережно відхилився від Енакіна, впершись у спинку стільця. Далі нікуди. Краще б він пив каву стоячи.

“Звідки мені було знати, що навіть у людному місці Енакін дозволить собі таке?” – подумки спитав себе чоловік.

– Я не казав, що тобі можна, – Кенобі постарався, щоб голос звучав невдоволено, а не схвильовано. Дідько, як голосно б’ється серце. І це хвилювання… Як його позбутися? – Тож, будь ласка…

– Але ти й не заперечував, – Скайвокер ненав’язливо поклав руки на спинку стільця ліворуч і праворуч, перегороджуючи Обі-Вану шлях до втечі. Сам поволі нахилявся ближче. Їхні обличчя майже торкалися, і хлопець ледь стримувався, аби не поцілувати Кенобі у бородату щоку. Чи в губи, у вилицю, в підборіддя, в чоло. – Обі-Ване, пішли танцювати. Чи ти хочеш залишитися тут, зі мною? – його очі сяйнули.

– Добре, ми підемо танцювати, – швидко погодився Кенобі, прибираючи руки друга і відійшовши від нього на достатню відстань. Власне, саме таким чином Енакін переконав Кенобі піти на вечірку. Притиснув чоловіка до стіни кабінету, запустив руки під сорочку і не відпускав, поки той не погодився. Згадуючи ту подію, Обі-Ван думав, що в більш незручне становище ще не втрапляв. І що найшло на Скайвокера? Раніше він так не поводився. Точніше, поводився, але не так нав’язливо.

– І знайомитись, – додав Енакін, тримаючи Кенобі за руку. Великим пальцем м’яко погладжував зап’ястя з ледь помітними візерунками вен. Обі-Ван, який кілька секунд тому полегшено видихнув, знову відчув напругу. Тільки б Енакін не помітив.

– Ходімо вже, – чоловік висмикнув руку і пішов уперед. Сміючись, Скайвокер пішов за ним. Як же йому подобалося торкатися Кенобі, відчувати тепло його тіла! Була б його воля, хлопець обіймав би Обі-Вана кілька разів на день, перебирав пальцями коротке світле волосся і засинав, пригорнувшись до плеча. Що вдієш, якщо друг так чарівно ніяковіє? Це, до речі, також подобалося хлопцеві. “Я його поцілую, точно поцілую”, – думав Енакін, прямуючи за другом у юрбу, що танцювала під гучну музику.

Кенобі не стільки танцював, скільки тинявся серед людей, що рухалися. Світломузика фарбувала пляж у неонові кольори. Солоний аромат моря наповнився запахами диму та алкоголю. Обі-Ван намагався розчинитись у натовпі, сховатися, а потім потихеньку піти в готель і поспати. Озирнувшись, він не помітив Енакіна і розслабився. Чому Скайвокер так поводиться з ним? Коли його дружні жарти переросли у відвертий флірт? Кенобі міг би посваритися з хлопцем, порвати з ним стосунки… але зловив себе на думці, що йому подобалося. Подобалося, коли Енакін знаходився близько, поклавши руки на плечі чоловіку. Подобалося, коли хлопець ніби ненароком клав голову на плече Кенобі, коли вони разом дивилися серіали, і через деякий час засинав. Коли брав за руку, переплітаючи пальці. Коли обіймав і, знизивши голос, щось шепотів. Обі-Ван не розумів, чому не відчуває неприйняття до цих жестів, лише збентеження та бажання. Але як правильно реагувати на дії Енакіна, він не знав. Тому нічого не робив, боячись погіршити ситуацію. Крім того, чоловік боявся, що Скайвокер робить це жартома. А Обі-Ван не любив, коли жартували з його почуттями.

Та Обі-Ван не міг не визнати, що Енакін, цей нахаба Скайвокер, йому подобається.

– І куди ти зібрався, Обі-Ване? – чоловіка зненацька обняли зі спини – обережно і ніжно, наче дитину. Кенобі відчув, як частішає пульс, а по тілу пробігають мурашки. Енакін таки знайшов його. – Ходімо знайомитись. Не хвилюйся, мої друзі – чудові люди.

– Я шукав тебе, – збрехав Кенобі, звільняючись з обіймів. Тепло липневої ночі змінилося хвилею жару по всьому тілу. Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїтись, чоловік повернувся до друга. – І нічого підкрадатися.

Скайвокер розсміявся і повів Кенобі до групи людей. Ті зібралися за невеликим розкладним столом і захоплено про щось балакали. Енакін заговорив з ними, ніби знав їх кілька років, а не годину. Привітавшись, Обі-Ван сів на вільний стілець. Енакін примостився поруч – усміхнений і розпалений після танців. Він охоче підтримував розмову і сипав дотепними жартами. Обі-Ван зрідка вставляв кілька слів. Вважав за краще слухати, і повільно попивав абрикосовий сік.

Раптом чоловік відчув, як на голе коліно лягла рука. Він здригнувся і ледь не впустив склянку. Долоня ніжно погладжувала шкіру під тканиною шортів, повільно рухаючись вгору. Кенобі повернув голову і зустрівся з лукавим поглядом Енакіна. Скайвокер поводився природно, але сині очі з блискучими іскорками вогнів, що відбивалися в зіницях, вивчали обличчя Обі-Вана. Чоловік опустив голову, не знаючи, куди дивитись. Тільки не на Енакіна. Він відчував, як гаряча долоня хлопця погладжує внутрішній бік стегна, і ледь не застогнав. Це були надто приємні відчуття. Таке нечуване нахабство – так поводитися перед людьми – ще більше збуджувало. Обі-Ван відчував, що не зможе довго залишатися непорушним. Хтозна, що спаде на думку Скайвокеру, якщо він не побачить реакції у відповідь.

Обі-Ван штовхнув ногу Енакіна, натякаючи, щоб той припинив. Відповіддю стала хитра посмішка. Погладжування стали інтенсивнішими. Великим пальцем хлопець торкнувся паху чоловіка. Обі-Ван прикрив обличчя рукою і стиснув зуби. “Перестань, Енакіне”, – подумки благав він, – “я ж не витримаю, я …”

– Обі-Ване, з вами все гаразд? – спитав хтось у Кенобі. Чоловік тільки й чекав на це питання. Пробурмотівши щось невиразне, він зірвався зі стільця і швидко попрямував до готелю. Напруження сягнуло вершини. Йому була потрібна розрядка. Шкіра на стегні все ще горіла від лагідних дотиків хлопця. Відійшовши від пляжу, Обі-Ван притулився до стіни найближчого будинку і спробував перевести дух. Щоки палали. Приємна пульсація в паху свідчила про нестерпно приємне збудження. Кенобі пригладив розтріпане волосся і підняв голову.

– Бісів Скайвокер… – промовив на видиху.

– І навіщо так брутально? – Енакін, наче примара, з’явився з пітьми і притиснув Обі-Вана до стіни. Чоловік завмер, не розуміючи, як хлопець примудрився його наздогнати.

– Що ти собі дозволяєш? – тихо спитав Кенобі. Близькість Енакіна доводила до божевілля. У напівтемряві обличчя хлопця не було видно, тільки очі сяяли. Цього було достатньо, щоб забути про заборони й віддатися почуттям. Обі-Ван упіймав себе на думці, що поцілує цього зухвальця і начхати на все!

– Те, чого ти собі не можеш дозволити, – відповів Скайвокер. Він провів долонею по щоці чоловіка. Той не відсторонився, лише заплющив очі. – Якщо вже ти не розумієш натяків, скажу прямо: ти мені подобаєшся. І зараз я тебе…

Обі-Ван не слухав його. Притягнув до себе за комір сорочки і поцілував. Не міг більше стримувати все, що відчував до Енакіна. Дотик м’яких губ хлопця викликав незабутні відчуття. Ейфорія, захоплення, бажання, пристрасть – все змішалося десь глибоко в душі. Чоловік застогнав, запустивши руки під сорочку Скайвокера, торкаючись його тіла так ніжно, як тільки вмів.

– Варто… повернутися в готель, – прошепотів Енакін, на мить перервавши жадібний поцілунок, – Обі-Ване, якщо ти ще раз доторкнешся до мене — ми будемо кохатися прямо тут.

Кенобі, який все ще був під впливом емоцій, неохоче відпустив хлопця.

– Мабуть, ти маєш рацію, – голос тремтів, – йдемо в готель.

Перш ніж Скайвокер відсторонився, Обі-Ван знову притягнув його до себе і прошепотів у губи:

– Ти мені теж подобаєшся.