Пластирі,які обмотують твої пальці

~~~

Я втомлено налив собі каву мало не наосліп. Очі злипались і мене клонило в сон.Я не був ярим фанатом кави, хоч і працював баристом, але якщо зараз я не вип’ю її то засну на підлозі кухні. Через те що Поліна на тиждень відпросилася з роботи я працював іще й замість неї не маючи жодного вихідного.

А щодо Андрія… Хоч ми і пішли тоді додому разом, але майже всю дорогу мовчали. Лише в кінці він зізнався що йому потрібно все обдумати. Що ж, це вже звучало більш правдиво і чесно за попередні відмовки. Але на наступний ранок після цього він поїхав на тиждень в Дніпро довести гуманітарку і поволонтерити. Лише раз на день він писав в груповий чат що з ним усе добре і що він висипається, але в останнє я слабо вірив.

Я чекав на його повернення… Навіть заснути не міг у перші дні(і це не через храп Апера). Мені Андрій навіть снився, але я не пам’ятав про що були ті сни. Лише знав, що це повторювалось кожної ночі. І навіть думати став про нього частіше. Лише Андрій, Андрій, Андрій…

«Чи люблю я його?»- питав себе я.

Так, люблю. Інакше ми не були б найкращими друзями. Але люблю його я так , щоб…

Я пригадав поцілунок.

Можливо і так…

 

На кухню пришкандибав Апер позіхаючи. Побачивши мене він сів за стіл і склав руки по-діловому. Від його погляду я остаточно прокинувся.

-Я все знаю.-Сказав серйозно він.

Кава неприємно заштормила в моєму шлунку. Він знає про Андрія?

-Мені все розповів Дід.

Чорт, Павло.

-Розказуй.-Вимагав Апер.

-ну…я….ем…ну…

-Сім серйозних стосунків… Мене за цей місяць кинули три рази. Я маю знати що за шаманство ти використовуєш.

Я полегшено видихнув.

 

Апер склав руки на грудях вичікуючи якихось порад чи лекцій.

На щастя на кухню прийшла Софія. Погляд Апера просяяв ніби в його голові замайоріла геніальна ідея.

-О, Софія а ти не хочеш бути моєю дівчиною?

-Ні.-Відрубала вона.

-Чому так грубо?-Похнюпився Апер.

-Хочеш почути мою думку?-Запитала Софі стоячи до нас спиною і заварюючи собі чай.-Ти ганяєшся не за відносинами а за кимось щоб не бути самотнім. Це егоїстично. Ти боїшся бути один і відчуваєш себе неповноцінним не маючи другої половинки. -Вона обернулась і поглянула через скельця окулярів на Апера.-Не знаю з чим це пов’язано, але розберись спочатку у собі а вже потім будь готовий прийняти проблеми іншого, бо у всіх вони є.

Апер опустив голову на стіл.

-Іноді забуваю що ти навчаєшся на психолога.-Пробурчав він.

Софія лише знизала пличима.

 

Зробивши собі сніданок я сів за стіл. Опустив погляд на тарілку: яєшня виглядала досить апетитно.

-Смачного.-Раптом озвався чиїсь голос, але попри спокійний тон я налякався.

-Трясця, Лідія.-Здригнувся я.

Вона сиділа так само як і Апер, тому я вже знав що щось буде.

-Хочеш щось запитати?-Пробурмотів я і  відсунув сніданок.

-Ну…-серйозність Лілі враз розвіялась.-Що любить Маша?-Мало не пошепки спитала вона.

-Піонії.

-Ем, квіти?-Здивовано запитала Ліля.

-Те що ти їх не любиш не означає що Маші вони не подобаються.

-Жах…Це так …

-романтично-рожево-до-блювотиння-миле? Ти це маєш на увазі?

Лідія носила все чорне і елегантне, так би мовити. Була із тих кому дарують саму дорогу пляшку вина, квиток на концерт чи просто радують своєю відсутністю. Вона як дружина мафіозі під час великої кризи в США, з хусткою на голові та з чорними загостреними окулярами впевнено цокоче своїми шпильками по бульвару тримаючи в руках кейс на мільйони доларів, після чого, озирнувшись на всі сторони, застрибує в кабріолет і…

-Олесь, ти спиш?

-Ні, ні…-Я кілька разів моргнув і тряснув головою. Я справді перетрудився за останній тиждень, якщо мені на яву сняться такі сни.

-А ще Маша любить гуляти вечорами тримаючись за руки…-Продовжив я .-Кататися на самокаті чи ровері…тобто велосипеді. Пам’ятаю вона говорила, що їй подобається Майстерня Шоколаду. Е-е-м, а ще…

-Що?-Нетерпляче запитала Ліля.

-Ну, коли в неї були відносини із Мик…ну з одним хлопаком, то вона розповідала як їй сподобалось те, що він носив її на руках.

Ліля завмерла. Потім встала і сказала: «Дякую за інформацію» і пішла.

Що ж, сніданок хоч і охолов, але тепер можна спокійно поїсти.

-Олесику.

Маша …

-Я так хвилююсь. Лідія щось задумала. Можливо вона тобі щось розповідала?

-Не знаю.-Відмахнувся я.

-Ну Олесю-ю, ти мій друг.

-Та не знаю я.

-Ох, Олесю в мене таке дивне відчуття. Таке ніби живіт крутить, але і не погано начебто. І хвилювання, але таке як…метелики в животі чи щось типу того.-Схвильовано і емоційно розказувала подруга.

Ох, Маш, як я тебе розумію. Схоже в нас однакові симптоми тієї самої хвороби.

Коли Маша пішла то я поглянув на яєшню. Живіт скрутило від голоду, тому поки хтось знову не з’явився із запитаннями я швиденько приступив до трапези.

На кухню прийшов Павло. Якщо він буде щось запитувати, то я кину в нього цією тарілкою.

-Ясно, зайду пізніше.-Ніби читаючи мої думки сказав Павло здаючи назад.

Жити із п’ятьма людьми все ж таки важко. Я люблю їх всім серцем, але бувають часи, коли мені потрібно поснідати на самоті.

Обід перетворився на справжній балаган. У всіх був вихідний, а через те, що за вікном штормило ніхто нікуди не збирався йти. Апер сварився із Софією, Маша бігала із своєю зарядкою шукаючи вільні розетки(сумніваюсь що знайде), Лідія тягала гантелі, Павло виносив матраци і одіяла з ванни, бо хотів прийняти душ. Передчуваю, що він їх так і не занесе назад, хоча це вже і не потрібно, бо при останній повітряній тривозі я просто продовжив читати книгу ніби і не летить на наші голови ніяка блєдіна*.

При всій цій метушні ми і не помітили, як на порозі з’явився він.

-О, який безлад ви влаштували.-Присвиснув Андрій розважливо критикуючи обстановку.

Хтось радісно писнув і всі накинулись на Андрія з обіймами. Апер так взагалі із розбігу ледь не звалив усіх на землю. В коридорі так було тісно, що мені залишалось визирати із кухні.

Виглядав андрій доволі змученим, але з піднесеним настроєм. Синці під очима стали ще темнішими а пальці обмотували пластирі. Улюблений полосатий светр розтягнувся й виглядав зачухано.

Звільнившись від обіймів інших Андрій нарешті поглянув на мене і посміхнувся-а я посміхнувся у відповідь.

Він підійшов до мене та обійняв. Його светр пахнув порохом та гірким димом. Я так за ним скучив, що ледь не розридався. В обіймах він тримав мене довше за всіх. Я чув як б’ється його серце і як здіймаються його груди від дихання. В цю мить я був по справжньому щасливим.

 

Наступного дня я сидів у кімнаті в телефоні. Та той почав розряджатись, тому  взяв перше зарядне, яке попалось під руки. Схоже це  Маші, бо було розмальоване квітами. Поки телефон заряджався я вирішив дочитати книгу. У кімнату зайшов Павло. Побачивши мене він хотів піти, але згадавши про щось, залишився.

-Ну як там?-запитав він чомусь пошепки.

-Що?

-Ви говорили з Андрієм?

-Та якось не було часу…

-Ти серйозно???

-Він лише вчора приїхав і можливо бачив, або чув про жахливі наслідки війни. Я не хочу його тривожити ще і собою!

Павло махнув на мене рукою і вийшов. Я вже збирався з полегшенням видихнути і продовжити читати,як у кімнату завалились двоє: Павло та Андрій, і перший тягнув другого.

Павло хотів щось сказати та його обірвав гучний гомін. Прийшли дівчата з прогулянки. Я бачив,як Ліля занесла Машу на спині. Маша голосно та дзвінко сміялась. Навіть посмішка Лілі була теплою.

-Дівчата,-поважно прокашлявся Павло,-Чи не могли б ви ще трохи погуляти, бо комусь треба поговорити.

Я помітив, як Павло намагався непомітно кивнути на нас із Андрієм і  бачив, як Маша та Ліля підморгнули із розумінням. Андрій тим часом схрестивши руки на грудях і дивився на влаштовану Павлом драму.

-Добре, я тільки за зарядкою  і повербанком забіжу.-Сказала Маша і зістрибнувши з Лідії побігла у сусідню кімнату.

-Залишаємо вас.-Посміхнувся Павло махнувши нам та вийшов із Лідією.

Андрій зачинив двері кімнати і сміючись сів на іншому краю дивана. Я ж сильно нервував.

-Ти не забов’язаний через силу розказувати про свої почуття. Я розумію, що тобі може бути зараз важко…А їм ми можемо і збрехати…

-Олесю, послухай.-Зупинив мене Андрій.-Ми дружимо достатньо довго і ти справді мені подобаєшся…

Якщо він зараз скаже «як друг» то я випаду, як парашутист без парашута.

-Я ніколи не думав про те, щоб колись мати з тобою відносини. Але коли ми тоді грали в ту гру і випало на мене, то  вперше з’явилось бажання  поцілувати тебе. І від тоді не міг викинути це з голови. Я не знав, що і думати про свої почуття і боявся, що вони тебе відлякають і ми перестанемо спілкуватись. А тоді ти сказав, що тобі сподобався поцілунок і я не стримався. Я навіть був радий,що ти це сказав. Але вже потім сам злякався власних почуттів. Тому вирішив все обдумати.

-І…як?-Я так трусився, що у Львові могли зафіксувати незначний землетрус.

Андрій поглянув на мене серйозним і проникливим поглядом.

-Не любити тебе просто не можливо. Але в мене є питання.-Андрій підсунувся ближче.-Чи готовий ти,-акцентував він,-зустрічатися зі мною?

Зазвичай, коли я сильно хвилювався, то задавав питання, щоб перевести тему, але зараз я це зроблю для уточнення.

-Тоді в мене теж є питання. Якщо ми зустрічатимемось то чи … ем, ну…-Запнувся я геть не обдумавши, як краще про це сказати-…чи-и…

-Ти питаєш про секс?

Від такої прямолінійності я так почервонів, що закрив обличчя руками і мало не запищав від сорому.

-Коли я завалив тебе на дивані, то теж про це думав. Та що там, я навіть щиросердно зізнався у цьому наприкінці.-Він забрав мої руки з обличчя, щоб поглянути на мене.-І зараз не відмовлюсь від тих слів. -Сказав він це аж надто спокусливим голосом.-Ти так почервонів.-Посміхнувся він вдивляючись в моє лице.

Хоч  мене і кинуло в жар, але і сам Андрій мав легкий рум’янець на щоках. Він був так близько, що я чув його глибоке дихання. Мало не відчував його подих власною шкірою. Його руки стали ще грубішими, хоча пластирі на дотик були м’якими. Я хотів, щоб його пальці знову торкались моєї шкіри як тоді. Хотів відчути знову смак його губ.

Я вхопився за плечі Андрія і сів йому на коліна.

-Олесю, що ти робиш?-Видихнув Андрій.

Мої пальці обрамляли його лице. Замість відповіді я поцілував друга. Чи то вже хлопця.

-Не знав, що ти такий чортяка,-примружився Андрій.

Смак його губ вже був таким знайомим. Я цілував шию відчуваючи губами як пульсує сонна артерія. Заривався пальцями у волосся.

Андрій притримував мене за стан і важко дихав. Пальці вп’ялись в мою шкіру коли я  вкусив його. Не тільки він вміє так дразнитись.

В коридорі почувся шум. Я блискавично зіскочив з Андрія в ту ж секунду коли в кімнату зайшла Маша. Вона сильно здивувалась і зніяковіла коли побачила розпашілих нас від любощів.

-Паша сказав, щоб я забрала його кофтину.-Швидко пояснила Маша закривши очі руками.

Андрій безтурботно встав і відчинив шафу. Я ж вискочив з кімнати і побіг у ванну.

В голові дзвеніло а думки тягнулись як патока. Все тіло зуділо від збудження. Як же Маша невчасно зайшла. Ноги ледь тримали мене. Може залізти під холодний душ?

До ванни увійшов Андрій.

-Де Маша?-Запитав я з острахом.

-Вона не заважатиме.-Сказав він і притягнув мене до себе цілуючи.-Повернешся?

Я слухняно повернувся і сперся руками об раковину. Тепер вже Андрій цілував мою шию. Я ж закрив долонею рот, щоб не шуміти, бо десь там все ще ходила Маша.

Я зняв із себе футболку і це не могло не вразити Андрія. Його руки торкались мого тіла, пальці грали по ребрах, мов по струнах бандури. Стискали живіт та вдавлювались у тазові кістки опускаючись все нижче.

Я відкинув голову назад на плече Андрія  повністю віддаючись відчуттям. Тіло саме притягувалось до рук хлопця.

-Ти такий нетерплячий.

Андрій почав повільно стягувати мої штани знову дразнячи.

-Я…ах-х…хочу, щоб ти мене торкнувся.

Андрій взяв мене за підборіддя і поцілував. Друга його рука торкнулась мого паху. Я простогнав у губи.

Від приємних відчуттів я почав покачувати тазом.

-Обережно, ти трешся об мене. Я можу не стриматись.-Прошепотів Андрій.

-Ще…-попросив я.-Я хочу ще.

Мозолі на долонях Андрія зачіпали чутливу шкіру.

У ванну хтось постукав.

-Олесь, ти тут?!-запитала Маша

Бля-я-яха-а-а я геть про неї забув!!! І ми навіть не зачинились.

-Відповідай їй,-тихо шепнув мені на саме вухо Андрій.

-Так!-хрипло крикнув  я.

-Де ти поставив мою зарядку?!

-Вона в кімнаті біля вікна!

-А де Андрій?!-Запила Маша вже із кімнати.

Ой Маш, тобі краще не знати. Андрій хоч і перестав активно рухати рукою та все одно тримав мене.

-Скажи, що я курю на балконі.-Підказав мені Андрій і безсоромно продовжив,та ще і кусаючи за плечі.

-Він, аммг… на ба-а-алконі!

-Ясно!-Крикнула Маша з коридора.-Я пішла!- грюкнули вхідні двері.

Андрій ще завзятіше взявся за почате. Вся моя спина була обкусана а коліна трусились і ледь тримали мене. Я сперся об раковину міцно стискаючи її до побілілих кісточок.

-Ах, ах…я зараз, ах…-простонав я не в силах більше стримуватись.

Андрій вп’явся у мої губи і мені, якому і так було важко дихати, забракло кисню. В голові закрутилося а в низу живота палало.

Після цього я довго відновлював дихання а Андрій уже ніжно цілував сліди від укусів та засосів, ніби виліковуючи те що наробив не відпускаючи мене зі своїх обіймів.

Вимивши руки він витер піт з мого чола.

-Як почуваєшся?-запитав він.

Я так соромився на нього дивитись.

-Хочеш я нам щось приготую?

Я кивнув посміхаючись. Андрій знову мене поцілував. Взяв за руку і повів на кухню.

-Мені тоді знадобиться твоя допомога.-Сказав він відчиняючи холодильник.

~

*блєдіна-твітерський жарт про русняві ракети.

 

Шановні читачі, поки що пишу “Бабусині казки” (якщо цікавитесь жахами і містикою можете почитати), тому останній розділ вийде пізніше. Ще думаю над тим, щоб виділити окремі історії для другорядних персонажів. Пишіть, що про це думаєте.

Дякую, що читаєте 💛