Фанфіки українською мовою

          Після тої розмови пройшло достатньо часу, але відносини між Герміоною та Роном не стали гірше, а навпаки зникло напруження між ними, зникла та награність, якою було наповнено спілкування між ними в останні декілька місяців. Час в очікуванні тої зустрічі тягнувся довго, але тим не менше вже і настав день ікс. Але трохи сумніву все-таки було, до однієї події. А саме, коли Герміона відкрила очі вона побачила, що у кімнату залетіла сова з листом. Перша думка була, що батьки сумують. Вона відкрила і побачила такий текст: “Доброго ранку, як і домовлялись, чекаю тебе о восьмій сьогодні десь у підземеллі. Гарного дня, красуне!”

    Щастя дівчини у ту секунду було складно описати, спочатку посмішка невільно розповзлась по її обличчю, потім вона перечитувала, шукаючи підводне каміння, але після кожного прочитання ставало все приємніше, що навіть вона не втрималась і взяла цього листа на заняття іноді тихенько зазираючи. Щоразу, як побачить комплімент їй ставало так приємно, ніби здійснилось найзаповітніше бажання.

    Настав урок зіллєваріння. Герміона єдина сиділа щаслива, поки всі були незадоволені, що знов доведеться варити якесь незрозуміле зілля, що пройде Снейп незадоволений. Але, на диво, він був добрий, нікого не сварив, навіть двічі пояснював. Та що там казати, навіть Ґрифіндорці сьогодні не були “бовдурами”.

    Герміона швиденько подивилась на лист і знов на Северуса, з легким здивуванням, її погляд ніби сам питав, це дійсно одна людина писала… А Снейп помітив цього листа, він навіть невільно посміхнувся. Йому було приємно від того, що він бачив, що Герміоні сподобався лист. Дехто в класі помітив ту дивну іскру, яка пролетіла між ними на долю секунд, але хтось удав, що не помітив і швидко забув, хтось не звернув уваги на це.

    Після завершення уроку, всі вийшли з кабінету, лише Герміона чомусь довго збиралась, чи то випадково, чи хотіла трохи затриматись. А Снейп хотів попросити дівчину затриматись, але і просити не довелось, вона сама стояла посеред кабінету і ніби-то уважно збирала сумку, проте було помітно, як вона навмисно тягне час.

    – Міс, Ви вже дві хвилини складаєте цей підручник, Ви точно щось хочете сказати, чи спитати.

    Сказав Северус, з бажанням натякнути, що вона погано приховує емоції. Тим не менш йому це подобалось. Ні не її беззахисність перед ним, ні точно не це, він був впевнений, що вона може дати відсіч будь-кому. Йому подобалась ця підсвідома щирість і довіра. Це він точно відчував і бачив. Ще зі шкільних років ніхто не був цілком відкритим для нього. Лише ця юна дівчина була чистою краплею у морі фальші.

    -Як ви це дізнались?

    Трохи здивовано спитала Герміона.

    -По-перше, негарно відповідати питанням на питання, а, по-друге, це було написано на вашому обличчі.

    – Так хотіла сказати, що я отримала листа, дякую. Це дуже мило.

    Сказала швидко, але щиро Герміона, після чого посміхнулась і чекала відповіді.

    – Я радий, чекаю Вас увечері.

    Сказав він і неочікувано для себе посміхнувся. У цю хвилину у повітрі покотилась якась незрозуміла хвиля, ніби все навколо помутніло і вони бачили лише один одного… Якийсь мав бути ітог, не розходитись так просто ж. Так воно і сталось, у Герміони ніби помутніло в голові й вона перестала думати розумом, думав лише серце. І в цьому стані, ніби на автоматі вона підходить ближче до професора і промовляє лише одне слово, яке і чує у відповідь.

    – Можна?

    – Можна.

    Здавалося б хто його знає, що вона запитала, але у ту секунду сигнал з її серця був відправлений до того потаємного кутка його серця, до якого ніхто не мав доступу. І одразу після відповіді руку дівчини широко розкрились, з його руками відбулось теж саме. І вона притулилась так близько, як тільки можна було, хоча у випадку зі Снейпом не можна. Далі обхопила його руками. Голова дівчини лежала біля його серця, його руки лежали на її спині та гладили з верху в низ такими ніжними рухами. А голова його торкалась волосся дівчини. Вони стояли так близько хвилини, але для них це була ціла вічність. Вічність тепла і спокою. Це можна було назвати тим моментом у якому хотілось залишитись.

    Для нього це було тим самим новим життям, він часто чув фразу “заново народитись”, але цієї миті точно зрозумів значення. А для неї ці обійми були не просто приємними, вони відчувались, як рідне ліжко: місце, де тепло, затишно, ніхто не образить, де можна бути собою і просто насолоджуватись…

    Але прийшов час і треба було іти на уроки, та й в цей кабінет будь-якої миті могли зайти, якщо ще не заходили, навряд-чи вони в період ейфорії могли щось побачити. Тому було варто лише сподіватися, що їх ніхто не бачив. Вони не робили нічого поганого, але ж це все одно було б дивно, Северус не схожий на людину, яка буде когось обіймати просто так, та й взагалі обіймати. Така вона репутація, створена роками.

    Після того, як вони відпустили одне одного, Герміона посміхнулась і пішла радісно на заняття. А Снейп стояв щасливий, але трохи здивований.

    ‘Мило? Це вона про мене? Що значить це слово? Смілива вона, хоча трохи й сором’язлива не кожен так зможе підійти й обійняти такого мерзотника, як я. Але вона не вміє брехати по-справжньому. Та й вигоди з мене ніякою. Оце так роздумую ніби я не відчуваю це…хоча я давно звик не довіряти почуттям, точніше взагалі не звертати на них уваги, лише розум і тільки холодний. Я не впевнений, що це надовго, я дорослий та страшний для такої леді. Вона може втратити до мене цікавість, або взагалі злякатися.’

    А от на травознавстві думки літали трохи інші… Дівчина залетіла в кабінет за хвилину до початку заняття. Настільки щаслива, що навіть і не думала повторювати матеріал. Вона просто сиділа в класі, а голова ще десь там залишалась в його обіймах, вона мільйон разів прокрутила цю сцену у себе в голові й навіть не намагалась зайвими думками зафарбувати той момент, він як спогад з дитинства, мав бути чистий та щасливий.

    У черговий раз, коли вона занурилась у думки, професорка поставила їй питання. Але Герміоні здалось, що вона не вчила цього, проте серотонін і дофамін так зашкалювали в ній, що вона відповіла, навіть більше ніж треба і тим самим заробила 15 балів Ґрифіндору. Знали б її однокурсники, що ці бали заробила не вона, а професор Снейп…

    Ввечері дівчина вперше не робила домашнє завдання, не читала книгу, а кажучи по секрету, вона трохи підвела очі, перевдягнулась, поправила волосся. Проте це мало бути таким не помітним, ані для оточення, ані для професора, просто гарний, акуратний вигляд.

    Підготувалась і сіла у вітальні, в очікуванні призначеного часу. І тут неочікувано до вітальні входить Драко Мелфой. Вона трохи здивувалась, адже Слізеринці обходять це місце, хоча після війни все змінилось і вони теж змінились.

    – Привіт, Герміоно, я як раз до тебе! Не могли б ми трохи поговорити?

    – Привіт, Драко, я не проти, але ти впевнений, що нам є про що спілкуватись?

    – Так, по-перше, я зобов’язаний вибачитись перед тобою, я був не правий, моє ставлення до тебе було жахливим, я хотів відчувати себе крутішим в очах близьких, в очах батька, якому байдуже на мене, та й перш за все у своїх очах. Тепер я можу лише списувати це на вік та виховання, але і це мене не виправдовує. Тому я маю лише змінюватись, та виправляти помилки минулого.

    – Я навіть не знаю, що сказати. Це дуже добре, що ти все усвідомив, але у тебе ще попереду багато роботи над собою.

    – Я знав, що ти розумна, можливо через це та ображав. Знаєш, мені здається, ні, я впевнений, що ти мені подобалась, але тоді я все зіпсував. Напевно, я це робив підсвідомо, але спеціально, бо знав, що мій батько не дозволить нам бути разом.

    – Що? Ти зараз говориш правду? Драко, ти дуже сильний, що наважився на цю розмову. Я на тебе зараз іншими очима подивилась.

    – Та ніякий я не сильний я слабкий хлопчисько, не зміг протистояти батьку, який змусив мене стати смертежером. Я наробив стільки дурниць. Он хоча б ця мітка. Болить щоночі, хоч і Темний Лорд загинув.

    – Ти зміг зрозуміти, свої помилки та це наразі найголовніше. Минуле не виправити, а ти можеш будувати майбутнє.

    – Знаєш чому про почуття до тебе я кажу у минулому часі?

    – Напевно тому, що ти знайшов когось краще?

    – Ні.

    Відрізав він і продовжив далі

    – Ці всі події перевернули мене догори дригом. Навіть здається я втратив будь-які почуття.

    – Драко, у тебе є почуття, просто ти їх добре ховав, і тепер сам не можеш знайти, тобі потрібен час, та й почуття сорому у тебе все-таки є, а я думала, що воно у тебе відсутнє з народження.

    – Вибач, я прийшов попросити пробачення, а сам ніби прийшов до тебе на терапію. Я не мав виливати на тебе весь бруд з моєї душі. Ти цього не заслуговуєш. І дякую, що пробачила, якщо у нас вийде стати друзями, я буду тільки рад. Я тоді піду, добраніч

    – Добре, завтра побачимось.

    Вона подивилась на годинник і зрозуміла, що вже запізнюється, тому як тільки Драко вийшов, вона швиденько рушила до Северуса.

    Герміона увійшла до кабінету Снейпа і побачила, що на столі вже стояли дві чашки чаю, та купа цукерок.

    – Доброго вечора, професоре.

    Сказала Герміона, з надією, що він не образиться на її запізнення.

    – Ох нарешті, я вже зачекався, думав Ви не прийдете. Навіть трохи встиг засмутитись. Сідай, пригощайся: чай, цукерки. Все для тебе.

    – Прошу вибачення. Мене трохи Драко затримав.

    Сідаючи, сказала вона.

    – Що? Драко?

    Обережно стримуючи агресію запитав він.

    – Що треба цьому підозрілому тхору.

    Знов стримуючи себе, але з турботою та прихованою ревністю запитав він.

    – Нічого особливого, лише хотів вибачитись за минуле.

    – Хто? Він? Драко слів таких не знає.

    – Якщо чесно я сама здивувалась, а чому Ви про нього так кажете? Він же Слізеринець.

    Здивовано запитала дівчина.

    – От тому, що він Слізеринець і кажу. Я його занадто добре знаю. І щодо цього, я перестав ділити Вас на факультети, Всюди є добрі й не дуже. А ти, що його захищаєш? Тобто він краще за мене, а я, між іншим, теж Слізиринець.

    – Ні він не краще Вас.

    Відповіла Герміона, без зайвих роздумів і лише потім усвідомила яким було це питання.

    Северус одразу посміхнувся, йому сподобалось, що вона відповіла не думаючи.

    – Молодець, однак візит Мелфоя мене все-таки хвилює.

    – Не хвилюйтесь, ми просто розмовляли, навіть більше він просив вибачення та виправдовувався.

    Заспокоїла вона.

    – Ну гаразд, але будь обережна з ним. Я хвилююсь за тебе.

    Ці слова звучали, як музика. Вона посміхнулась.

    – Професоре, а можна поставити Вам питання?

    Невпевнено спитала вона.

    – Міс, Вам можна все.

    З посмішкою промовив Снейп.

    – А у Вас теж чорна мітка болить? Мені драко сказав про це.

    – Так, це покарання за те що ми колись підтримували Волдеморта і водночас за те що його. Через що точно ніхто не знає. Думаю це доведеться терпіти все життя, потрібно відповідати за свої помилки.

    – Зрозуміло…я думаю, що скоро це мине, Темний Лорд пав, а значить скоро всі наслідки його діяльності зійдуть нанівець. Я в це вірю.

    – Герміоно, ти дуже добра, але я дуже сумніваюсь у цьому. Проте можливо мого досвіду не достатньо для цього і вистачить лише твоєї віри у цей світ, я повірю тобі.

    Він вперше назвав її на “ти”, тим самим стираючи кордони між ними. Далі якийсь період вони просто дивились одне на одного, зупиняючи час, час, який невблаганно йшов вперед і наближав розтавання.

    – Мені час йти, скоро відбій.

    – Так дійсно, я і не помітив, як час пролетів. Я тебе проведу.

    Він встав і підійшов до неї, вони разом пішли до дверей, не важливо, що там було два кроки. І ось вони стоять, дивляться один одному в очі, так ніби давно вже плавають в них. Він трохи наблизився до неї. І вона не відсторонилась, але і не підійшла ближче. На її обличчі було написано, що вона не проти, але саме цієї секунди дуже соромиться. Так ніби ноги були паралізовані, а могли лише стояти. Було зрозуміло, що обидва цього хочуть, але не можуть, бо бояться перейти межу, перейти зарано. Раптом хтось цього не хоче, раптом це зруйнує тепле спілкування. Попри все вечір завершився на теплій ноті.

    – Добраніч Гермі. Дякую за приємний вечір.

    Сказав він, зі слабо прихованою ніжністю.

    – Добраніч Професоре. Дякую за гостинність та чудовий вечір.

    Вона сказала, а в думках було знов очікування нової зустрічі…

     

    0 Коментарів