Плакать чи сміятись?

У двері постукали. Увійшла Міода.
-“Чого тобі?”-Гмикнув Кеннеді-“Мені зараз якось не до тебе”
-“Просто… Я уявляю, ні, навіть знаю як тобі зараз… Я хотіла тебе трохи втішити…”-Кеннеді трохи повернув голову в її бік.
-“Втішити?”-Міода кивнула. Вона трохи ніяково посміхнулась і взялась руками за низ футболки і почала повільно її піднімати. Коли Кеннеді збагнув що діється він різко відвернувся заховавши очі за ковдру-“ТИ ЗОВСІМ ПОИДУРОШНА!?”-У двері постукав Орігамі-“Так, брате, заходь! Втихомирь свою дівку!”-Орігамі увійшов і суворо подивився на Міоду.
-“Я… Лише хотіла його втішити…”-Вона швидко опустила футболку.
-“ТА ЙДИ ТИ ЗНАЄШ КУДИ!?”- Кеннеді нудило кожного разу коли він бачив оголене жіноче тіло.
Орігамі вивів Міоду з кімнати. Розпочалась сварка.
-“З іншого боку це добре, вона переключилась з нього”-Він узяв телефон і написав Айстрі

Я > У мене дві новини
> Хороша і погана

ШоЗаДівка) > давай з хорошої

Я > ну, здається Міоді набрид мій брат і вона перемкнулась на мене

ШоЗаДівка) > а погана?

Я > може зустрінемось?
> Не хочеться про це писати…

ШоЗаДівка) > добре, завтра о сьомій підійде?
> Ми з братом у такий час у парку гуляємо

Я > так, звісно

Він увімкнув будильник і поклав телефон. Що ж, йому треба виспатись. Йому снився Райко. Такий рідний, та такий чужий… Чужий як ніхто, але водночас найближчий серед усіх… Єдиний з ким він ділився почуттями, переживаннями, думками, ідеями(зокрема щодо “розваг” у ліжку), мріями і всім що наболіло… Але тепер це все здавалося безглуздим… Це все здавалося просто жартом. Може йому варто придивитися до Айстри? Ні, вона не варіант, Айстра ж аромантик(або асексуал, він так і не зрозумів),а сам він гей. Несумісна пара, еге ж? Кеннеді однолюб, і вже нікого іншого не покохає. Нікого. Зовсім. Він кохає і бажає тільки Райко. Тільки своє чортеня і нікого іншого. Він був готовий побачити все, крок йому буде неймовірно боляче від однієї думки, що його коханий цілувався з кимось ще крім нього. Він би побачив все, але не хоче стати іграшкою, їсти бути для свого коханого ким завгодно: другом, коханим, знайомим, навіть ворогом, тільки б бути чимось більшим ніж іграшкою для сексу. Хоч кимось… Не хотів заважати… Якщо Райко кохає іншу то Кеннеді не буде йому заважати.

-“Йди сюди”-його напів розмитий силует був зовсім близко, лише кілька кроків… Але щось не дає зробити і одного-“будь ласка, пробач…”-його голос звучав так, ніби він дещо стримує сльози. Йому боляче. Так само як Кеннеді. Так само як Енду. Так само боляче. Кеннеді робить крок вперед, але не зрушує з місця. Як би він не намагався він не може підійти навіть хоч трохи. Він перейшов на біг, але марно. Сльози накотили на обличчя. Він кричав. Дуже голосно, намагаючись щось змінити але марно. Він навіть сам себе чув розмито та віддалено. Він завмер. Ноги його не слухались. Він впав на підлогу. Руки, єдина опора, неймовірно тремтять. Райко підійшов до нього-“пробач мене за це…”-на його обличчі забриніли сльози. Він здійняв руки… О ні, ні, цього не може бути! Цей жест означає… Так… Це воно… Кеннеді оточує полум’я, єдине що може його вбити. Він підвів погляд. До Райко підійшла Зефа.
-“Пробач любчику, тепер він мій, як і раніше”-її обличчя розплилося в широкій посмішці. Широкій та гидкій. Вона зайнялася реготом, а Кеннеді полум’ям. Райко виглядав дуже винувато і йому було боляче. Ні, ні, тільки не це! Він не може просто померти! Не зараз, не коли їх з Айстрою план не завершено, не коли Енд все ще страждає! Коли завгодно, але не зараз! Будь ласка… Не зараз…
Кеннеді різко підвівся. Він в холодному поту сидів на ліжку. Він дихав уривчасто, через раз. За вікном сяяв місяць. Він не міг більше терпіти, він має з кимось поділитись своїми стражданнями… Він узяв телефон. Айстра була онлайн.

Я > у Енда знову напад?

ШоЗаДівка) > він намагався втікти з дому, зовсім себе не контролював
> кричав щось типу “пусти, полум’я стане мені притулком”, чи щось таке, розібрати було важко, через схлипування
> Довелося ледь не чашками заливати в нього заспокійливе
> То що ти хотів?

Я > не можу більше чекати, може зустрінемось зараз? Між будинками

ШоЗаДівка) > як хочеш

Він одягся і вийшов. Не було ще й третьої ночі. При тому що ліг він о дванадцятій. Місяць осяюявав вулицю ясним світлом. Зараз цей одинокий, наче страждаючий місяць дуже нагадував Енда. Наче його світло це сльози политі за тим, з ким йому бути не судилося. Сонце й місяць. Місяць й сонце. Поряд, але ніколи не зустрінуться. Такі схожі але несумісні. Як Кеннеді з Айстрою, тобто вогонь з водою.
-“То що ти так хотів сказати”-вона полягала “а” в слові “так”, вирвавши Кеннеді з роздумів
-“Райко… Він…”-на його лиці з’явились сльози. Він не відводив погляду від холодного місяцю
-“Що він? Якщо цей покидьок цілувався з кимось я його на клаптя порву!”-Вона наче читала його думки. Ставилася до нього як завжди, по сестринські. Вона знала ці всі почуття. Вона знала як це коли твоє кохання тебе відштовхує. Знала від свого брата, чиї емоції вже дуже добре навчилась читати, так само добре як емоції Кеннеді.
-“Що ж, говорити нічого я не повинен, ти і так все з моїх очей прочитала, егеж?-Він трохи усміхнувся і перевів погляд з зоряного неба на подругу-“як ти завжди так вгадуєш?”-Він нахилив голову.
-“Як би твій бро був закоханий у недоступному йому, і кожної хвилин бо зна що можна було від нього очікувати ти б теж розумів хлопців без слів”-Вона дістала з кишені пачку цигарок-“палиш?”
-“Ні, а от мій брат постійно”-Він знизав плечима .
-“Ну, як хочеш-“вона підпалила цигарку, вдихнула через фільтр повні груди і видихнула кілька клубів диму. На фоні майже чорного неба і зірок світлий дим і вогник цигарки, світло якого наче рум’янцем лягало на щоки і без того неймовірної дівчини. Хто завгодно би в неї закохався. Хто завгодно, але не Кеннеді. Вона була чимось занепокоєна, це видавав її акулячий хвіст, який хитався зі сторони у сторону. Окуляри зпітніли, а майже біле з синім відтінком волосся стало ще сірішим, від усього вібраного в нього диму. Вона зперлася ліктями на лавку. Її вертикальні хижацькі зіниці розглядали зорі. Такі далекі і таємничі зорі, такі саме зіниці. Її хвіст дуже плавно і повільно ковзав в повітрі. Вона боялась. Боялась того що чекає далі, боялась за брата, за єдиного друга, просто боялась. Поряд з братом вона завжди була рішучою і неймовірно спокійною, наче знала все наперед, але це була її маска. Насправді вона просто любляча сестра, найкраща подруга, і просто звичайна богиня, яка боїться за своїх рідних і майбутнього. Боялася що все зруйнується в одну мить, що брат помре, і просто боялась. Вона така ж як всі. Вона не супер герой, як вважає їх брат, вона не прототип Андайн з Андертейлу, як вважає Кеннеді, вона не була такою сміливою як здавалось, вона просто була як всі, за своїми проблема і страхами.
-“Боїшся за свого бро?”-Кеннеді перервав тишу
-“Звичайно, як інакше? Для нас, старших, наші
молодші брати це найцінніше в житті, і повір, твій бро теж так думає!”