Пий, і диявол тебе доведе до кінця.

Передмова: одразу хочу вибачитися перед жителями Житомира, Спартаком, Женею, батьками Жені, фанат(к)ами Спартака, Фанат(к)ами Жені, фанат(к)ами Спартака/Жені, глядачами Подкаст терапії, моєю вчителькою з укр мови та всіма іншими кому це може не сподобатися.

Уявімо, що 14 вони не були в турі. А, і ще я не пам’ятаю по яким дням Спартак розмовляє українською, тому він буде балакать весь час.

 

 

14 Лютого, 2023

17:22

 

В цей зимовий вечір, коли всюди у повітрі ширяє (ні, не як наркомани ширяються то інше) любов, тільки у квартирі Жені ширяло, а скоріше штиняло затхлістю.
Дзвінок телефона розірвав майже ідеальну тишу кімнати. На екрані висвітилося Мама.

– Алло, мам, привіт.

– А шо я тебе не бачу?

– Мам.

– Хоч мам, хоч не мам, дай подивитися на мого сина, вже скільки часу не приїздив. Ти онде, а я сумую. – Женя неохоче сів на ліжко та ввімкнув фронтальну камеру.

– Та справи, як все розгребу одразу купляю квитки до Житомира і кабанчиком до вас. Як там ви?

– Потихеньку, щось бігаю роблю, як білка в колесі, але нічо прогребемо. Ось тільки ковмачку (картоху пюре) з котлетами поїли, батько пішов телевізор дивитися, а я ось тобі вирішила подзвонити.

 

17:54

– То я йому і кажу: «та яка це черешня, коли видно ж, що звичайна вишня.»

– Не ходи більше до цього торгаша, він ще напевно ціну заламує втридорога, – говорити з матусею це справа добра, але здається розмова вже взяла дивний напрям.

– Не буду і Людкі скажу, щоб не ходила. Ой, згадала пам’ятаєш Марину з третьої від нас хати?

– Ну?

– Ви ще разом постійно гралися.

– Так, пам’ятаю.

– Вона ж одружилася.

– Рад за неї, – початок кінця наступає саме зараз.

– А ти там що? Дівчинку знайшов собі якусь? Час йде, ти не молодієш та і ми з батьком теж.

– Мам, не починай.

– В моєї знайомої є донька гарненька твого віку, давай познайомлю?

– Мам! Серйозно не починай.

– Ой, без внуків нас залишити хочеш.

– Трясця, я вже запізнююсь, – Подивившись на годинник, хлопець пошепки вимовив.

– Що ти кажеш, я не почула?

– Кажу, мамусь, я вже піду.

– Куди це ти поночі вештатись будеш?

– Та я зі Спартаком домовився зустрітися.

– А, ну, якщо зі Спартаком, то все добре, – тут навіть безвухий почув би сарказм в її словах.

– Все, мам, бувай.

– Обережно там.

– Передавай батьку “привіт”, – з цими словами Женя кладе слухавку, водночас вскочивши на ноги. Вже давно не парубок, а бігає по хаті, наче віком не старший за свою племінницю. Але, дійсно, варто поспішати. Вже четвертий раз поспіль запізнюватися – не гарно.

18:16

Вже взутий, вмитий Женя поспішає, позаяк обумовлений час настане через чотирнадцять хвилин, а пройдено навіть не половина шляху. Небажання отримати прочухана надає крила та прискорює ходу. Аби краще поспішалося хлопець увімкнув Jerry heil. Якби його запитали, що б він робив вічно, то відповідь була — слухав музику.

18:29

– Невже прийшов, встиг, ростеш на очах.

– І я теж радий тебе бачити, – Женя простягнув руку, аби потиснути своєму товаришу.

– То ми підемо в Fish fetish? – з неприхованою надією запитав Женя.

– А ти туди хочеш? Я думаю ти не хочеш.

– Але ж ми наче завжди туди ходили, ти не бронював столик? – він цілий день мріяв поїсти суші, а в ці п’ять секунд з’явилося якесь неприємне розчарування всередині.

– Та жартую я, розслабся надувся він, як ота жаба, просто жарт, звісно бронював.

18:53

– Добрий вечір, – стомленим голосом привітала їх дівчина за стійкою реєстрації, – ви за записом?

– Так, стіл на ім’я Спартака Субботи.

– Бачу, пройдімо. – Хлопці всілися.

– Чи потрібна вам свічка?

– Навіщо? – Спартак щиро не второпав, навіщо воно потрібно.

– Як навіщо, сьогодні ж День святого Валентина, для створення романтичної атмосфери, – роздратована таким дурним питанням, дівчина пояснювала тоном, яким зазвичай не дуже розумні дорослі спілкуються з малюками, – добре, принесу ваше меню.

– Не дивись так на мене, я реально забув, – Спартаку стало не зручно під таким здивованим поглядом Жені.

Невдовзі офіціантка принесла меню, продовжуючи свердлити поглядом Спартака, це був вже кінець її робочої зміни. Більшість працівників, як вона – збентежені та змучені.

 

19:12

Покликавши офіціантку, Спартак щось собі замовив, але Женя пропустив повз вуха що.

– Мені Каліфорнію з лососем та вина оцього.

– Куди пиячити?, – в голосі можна було почути нотки сталі.

– Так свято ж.

– Свято, хах, теж мені свято. Знайшов що святкувати.

– Складна ти людина.

– До речі, чотирнадцятого лютого, між іншим стратили Чикатило.

– Я тебе прошу, давай про вбивць не сьогодні.

– Він не просто вбивця, а найвідоміший серійний вбивця в Україні, який протягом дванадцяти років вбивав, ґвалтував та їв своїх жертв. Зі слів самого вбивці, всього він закатував п’ятдесят шість жертв, більшість з яких були дітьми.

– Благаю, давай потім, а зараз просто спокійний вечір без розмов про вбивства.

– Щось трапилось?

– Мама сьогодні на вухо присіла, щось грузонула трошки. Та і просто втомився.

– Та я думаю, втомився так бігти, що аж не запізнитися, – Спартаку дуже не подобалась непунктуальність Жені й він не губив можливості вказати на це.

– Дуже смішно. – Певний час вони сиділи в тиші. Чи обдумували теми для розмов, чи просто завтикали, залишиться для нас, як і для них таємницею.

– То що там та дівчина, Аня, здається?

– Нічого, вчора сходили в кіно, а тепер вона мені не відповідає.

 

20:55

– Скільки себе пам’ятаю… – Женя не встиг договорити, коли його перервала офіціантка

– Вибачте, ми через п’ять хвилин зачиняємося, – це мовою офіціантів означало щось на кшталт: «як ви всі мене вже дістали, особливо ти в чорному, валіть звідси, мені ще тут прибирати ваше лайно доведеться».

А й дійсно вони засиділися. Хлопці почали збиратися і досить таки швиденько. Через декілька хвилин вони вже шкандибали у бік метро. Сонце вже давно сіло за обрій й на свій пост ступив вузький місяць, схожий на посмішку Чеширського кота. В промінні вуличних ліхтарів поблискувало повітря, дихати ставало тяжко. Відчувалось, ніби воно було бруднішим ніж зазвичай. Спартак помітив, що Женю трошки сильно заносить. – Невже тебе рознесло з однієї пляшки?

– Походу так. – з гіркотою в голосі підтвердив.

– І як мені тебе в метро садити? А якщо буду проводжати, то сам до комендантської години не встигну. – Женя подивився на нього з-під лоба винними очима

– Ладно, підемо, в мене переночуєш.

 

22:30

– Диви, встигли, навіть на пів години раніше прийшли, ти не перестаєш мене сьогодні дивувати. – У квартирі, як завжди було чисто та прохолодно. Вже знайомий коридор радо зустрічав хлопців, ніби розтуляючи свої руки-стіни, щоб обійняти (хоча це скоріше у Жені в очах плило). Вони пройшли на кухню. Спартак включив кавоварку. – Будеш каву?

– Ні, дякую, – трошки подумавши Женя запитав, – може в тебе є щось міцніше?

– Так, спеціально для тебе купив, – звісно це був сарказм, але все ж він поліз у навесну шухлядку, – мені хтось колись подарував, тепер я дарую це тобі. – Хотілось б сподіватися, що Спартак вирішив в такий незвичний для себе спосіб зробити подарунок на честь свята, але хто зна. На столі стояла нова пляшка коньяку.

Розмова плинула, бронзовий напій непомітно зникав. Жені почало здаватися, що цей втомлюючий день не такий і поганий.

 

23:17

– Знаєш, я тут задумався, – Спартак повернув на нього голову, – люди так часто жартують про наші стосунки та й ми самі теж. Може нам варто..? – В легені йому залито вогонь, через який він змушений обірватися на півслові.

– Що? Спробувати?

– Ну та. – У вухах дудонів бджолиний рій. Печіння в грудях ставало дедалі дужчим, ще трошки й звідти вирветься маленький Чужий. Атмосфера в кімнаті ставала напруженою і наче навіть повітря фізично грілось.

– Спробуймо, – Як зазвичай спокійним тоном мовив Спартак, якби Женя його не знав міг би припустити, що це для нього звичайний вечір вівторка.

– Не жартуєш? – Жені не вірилось, що почув ствердну відповідь.

– А чом ні? Не сподобається зупинимося та забудемо.

Женя встав з дивана та всадовився на стегна Спартака. Зблизь очі ввижалися синішими, за звичайної відстані їх затьмарювала сіра димка, хоча як не подивись вони гарні.

Переривчастими рухами він підніс свої вуста ближче до лиця Спартака. Настільки далеко вони ще не заходили. Вчора він і уявити не міг, що сьогодні відчуватиме на своїй шкірі мурашок від студеного віддиху людини навпроти. Цілунок стався за мить — незграбний, обережний, швидкий та все ж цілунок.

– Як тобі?

– Нормально, а ти як?

– Хочу продовжити, якщо не заперечуєш.

– Не заперечую. – Тіла линуть одне до одного, пальці рук сплітаються у хитромудрому танку, вони цілуються повільно, але від цього не менш пристрасно. Женя, викладаючи доріжку поцілунків, переходить на шию і… зупиняється.

– Все в порядку? – Стривожено запитав Спартак. Всього секунди вистачило щоб зрозуміти — Женя відключився. Ось так просто саме зараз.

– Ох уж п’янчуга. – Спартак лагідно бере цього п‘яничку на руки та несе у своє ліжко. Вагаючись, але не довго Спартак приймає рішення лягти поруч. Може ця порядна людина просто полінилась постелити собі на дивані, а може він керується чимось іншим.

 

6:01

Найдієвіший будильник це коли ти: прокидаєшся, усвідомлюєш, що спав в чужому ліжку, на собі не маєш, а ні сорочки, а ні джинсів, ще й виспався. Женя прокинувся так хапко, наче з відра холодною водою окатили. Розплющивши очі та нікого біля себе не побачивши, повстало питання: «а де собсна власник ліжка?». Може того, за що потім буде соромно і не було зовсім. Як відомо, Віра Надія і Василь помирають останніми, стоп, до чого тут Василь? Третє слово не пригадувалось та й чорт з ним. Спроба встати закінчилась різким головним болем та попри це хлопець все ж сповз з ліжка. На стільці біля ліжка лежав стосик обережно складеного одягу та облатка знеболювального.

– Оце так сервіс, – прохрипів він. З похмілля навіть говорити тяжко.

За збігом обставин вони зустрілися в коридорі. Спартак виходив з ванної кімнати, коли Женя прямував до вітальні.

– Добрий ранок, нарешті ти прокинувся, я вже думав тебе йти будити. Як голова?

– Ще болить.

– Таблетку випив?

– Так.

– Тобі можу тільки порадити потерпіти. Терпи терпець тебе шліфує.

– Дякую, за цінну пораду, – в моменти, коли щось болить найменше хочеться чути насмішки, особливо таким веселим тоном.

6:15

Місце встрєчі ізменіть нельзя, блять. Дійові особи: Спартак психолог-душніла, Женя майже не алкоголік, ще приблизно трійко сусідів за стіною

– Що вчора було? Пам’ятаю ми сиділи, я пив потім пішли до тебе і все.

– Ти не пам’ятаєш? Взагалі нічого?

– Повний нуль.

– Тоді нічого цікавого.

– Та срати грати, говори що вчора було, – голова вже попустила, тому Женя міг вільно підвищувати голос і не боятися самого себе оглушити.

– Прийшли до мене, ти всосав ще пляшечку коньяку. Посиділи поговорили і ти прямо так вирубився. Я тебе вклав на ліжко, а сам ліг на дивані.

– І все? – з неприхованим полегшенням запитав Женя.

– Я ж сказав, нічого цікавого.

А про поцілунок вони не розмовлятимуть, принаймні поки що. Женя, бо не пам’ятає, а Спартак… та хто його зна, що в цій голівоньці коїться. Може колись він і розкаже, але точно не сьогодні.

 

 

Післямова: хто знайде Жадана, Павлюка і Стуса з мене цукерочка.

 

П.с. Дякую, хто написав, що правильно “Людці”, а не “Людкі”. Але це так задумано. Вас ж не збили з пантелику слова “онде” та “ковпачка”. Ніхто в реальному житті не буде говорити ідеально правильно (за деякими винятками, але не в цьому випадку). Ще раз, хочу подякувати вам за уважність.)