Так відчувається Кохання?

Житомир 05.03.23

Вечір, нічний Житомир чарівний, навіть коли його вогні не сяють, все одно відчувається щось рідне й цих пейзажах, а може так було лише для Жені, який стояв на балконі і знову курив. Подкаст завешено, люди задоволені і щасливі, а хлопців настиг покій. Зараз Антон і Коля мабуть вже спали, а може й ні, номера в них різні, все як завжди, Спартак з Женею. Це вже майже традиція турів. 

 Вітер обдував обличчя і голі по плечі руки, вже відчувається весна. Для кожного вона пахне особливо, для Женьки вона пахне водою.

Спартак говорив що мав би провести стрім, дивно, він не просив Колю допомогти з налаштуванням приладів, “може банально забув?” – пронеслося в голові чоловіка. Двері на балкон тихо відкрилися. Чоловік у чорному, не говорячи ні слова, підійшов ближче. Близько так, що майже тісно, але вже так звично.

Женя не переводив свого погляду від пейзажу.

-Ти чого так довго тут стоїш в одній футболці? Застудишся ж.

-Не хвилюйся так за мене, ти до речі і сам прихорів, тому йди в середину, я прийду.

-Хочу побути тут. 

Лише зараз їх погляди на декілька секунд зустрілися, це був німий знак згоди. Відчуття комфорту наповнювало їх зсередини. Тиша, далекий крик котів і гавкіт собак розбавляли її. Запах цигарок і скорого дощу розносився повітрям і це схоже на кінець світу.

– Що ти відчуваєш?- запитує Женя, і не сподівається навіть на банальну відповідь 

-Хіба ти не відчуваєш теж саме? – Голос здригається чи то від холодного вітру, чи від хвилювання 

-Я втомився так сильно, що не бачу світ як раніше, ніби щось нове, навіть шкода, що не можна ніколи не спати. – Тихо хіхікає і ніби переводить тему, яку сам і почав. 

-Ти теж думаєш про всі ці вікна в яких все ще горить світло? Цікаво що там відбувається.

-Цікаво, та я думав про інше. -чи треба йому зараз говорити про що насправді думає?

Женя повертається обличчям до Спартака, спирається спиною на перила і боїться впасти, як мала дитина.  -То ось так відчувається кохання? – ніякої реакції від Спартака, лише його погляд, напрямлений на хлопця,говорить, що він все добре чув. 

Женя обережний, особливо в такі моменти. Він тягне свої пальці по чужій руці до верху і нарешті торкається шиї, та щось його хвилює і лякає, і врешті він прибирає руку. Може навіть занадто хлопчина обережний. 

Спартак має вирішувати. Довго не думає,  -Мабуть саме так воно відчувається – спокійно повертає його руку на свою шию і обіймає. Ніжніше за все, що відчував Женя за все життя, схоже на сонячний ранок перед дитячим садочком, теплий чай у бабусі, холодна постіль вечером жаркого літа і навпаки теплий душ холодною зимою.

Руки все ще обдував холодний вітер, по тілу розтікалися мурахи, та вже було не розібрати чи від ніжності то було, чи від холоду. А може від того що губи їх вже ледь торкалися, залишали змазані поцілунки, гріли.  Женя ніби щось згадавши трохи відхиляє голову назад, не розриваючи обійми.

-Ти ніби говорив, що проводитимеш стрім? То чому не проводиш? – Після цих слів хлопець знову зарився в згин чужої шиї.

-Точно, треба повідомити про це  – він розриває обійми, дістає телефон і щось зовсім швидко пише в чат і так же швидко відправляє. -Все, тепер ми можемо присвятити час теплому чаю, пледу і фільму.- говорить чоловік відкриваючи двері в кімнату.

 Цей вечір був магічним для обох. Не відомо чи справді він пройшов з чаєм пледом і фільмом, чи були лише вони в двох. Але того вечора Женя дізнався, що поцілунок зі Спартаком такий же досконалий, як і сам Спартак.

А згадка того вечора залишилась в повідомленні “сьогодні таки робимо перерву”.

запрошую до мого тг каналу – https://t.me/mireninlove

там будуть нові фанфіки, іноді малюночки, не тільки по суновичам.