Перші серйозні випробування

***

Глава дзайбацу «Місіма» йшов коридором і почув, як пані розмовляють на підвищених тонах.
— Ніно, що я тобі такого зробила? — спитала Томіла навмисне холодно.
— Ти хоча б розумієш, як це виглядає? Думаєш, ніхто не бачить, як ти дивишся на нього? — ще холодніше запитала Вільямс.
— Я можу дивитися так, як захочу. Цього в мене ніхто не забере. А з урахуванням того, що після зустрічі з Кадзуєю я навряд чи зможу залишитися в живих, я поводжуся ще цілком адекватно.
— Ого! — здивувалася Ніна. — Я майже повірила у твою самовідданість, — уїдливо додала вона.
— Думай, що хочеш, дівчина зневажливо махнула рукою.
— Не відволікай його від важливих справ.
— Це в тебе так ревнощі прокинулись? — Томіла зазирнула в очі Ніні.
— Ха! Томіло, дівчинко, він надто багато витрачає часу на тебе. При тому, що у Дзайбацу вистачає справ, які треба вирішити.
Томила на мить замовкла.
— Ніно, давай просто мовчки вдаватимемо, що не існуємо один для одного? — із захопленням сказала дівчина, радіючи ідеї, що виникла у її голові.
Вільямс простягла руку для рукостискання, але Томіла похитала головою: вона пам’ятала жартівливі закінчення з гри “Tekken Tag Tornament”, де в ролі “жертви” опинилася сестра Ніни Анна.
— Ні-а. Ти зараз заламаєш мені руку, змусивши майже цілувати підлогу. І тут чи я вдарю в багнюку обличчям, просячи пощади, — голос дівчини звучав дуже спокійно, ніби вона просто розповідала історію. Ніна у відповідь посміхнулася, але Томіла це проігнорувала, продовжуючи говорити: — Або ти вдариш у бруд обличчям, тому що я зможу виплутатися і вже не поздоровиться тобі, — якомога переконливіше сказала дівчина.
Вільямс пирхнула.

— Дівчатка, не сваріться,— сказав Кадзама, з’явившись у дверях.
— А ми вже все, — сказала Томіла, збираючись іти.
— Якщо хочете, то можете розв’язати свої проблеми в спарингу.
— Не хочу, — відрізала дівчина.
— Вона просто злякалася, — провокаційно заявила Ніна. Анна точно повернулася б. Томіла ж лише зробила секундну зупинку та продовжила рух.
— А вона не промах, — посміхнувся Дзін, дивлячись з Вільямс услід Томілі, кроки якої поступово стихали в кінці довгого коридору.
— Згодна. Її важко взяти на слабко. Може, твій план не такий уже й поганий,— ствердно кивнула найманка. — Але їй цього краще не знати.

***

Кілька тижнів Томіла провела у виснажливих тренуваннях. Її спаринги з Дзіном мали ще жорсткіший характер.

Кадзама дивовижно відчував Томілу. Він і далі продовжував мордувати її рівно настільки, скільки вона могла витримати.
Можливо, хтось порахував би, що їх обох пов’язувала незрима тонка, але міцна нитка. Вони не помилилися б. Такий зв’язок утворюється між учителем та учнем лише тоді, коли останній цілковито віддається волі першого. Томіла довірилася Дзіну цілком і повністю. Якщо вчитель змушував її відбивати до крові кулаки, то вона робила це доти, доки він сам її не зупиняв, або поки вона просто не падала без сил. Спочатку процес був набагато болючішим, але незабаром перетворився на щось, без чого життя просто здавалося порожнім.
Томіла, яка колись любила поніжитися в ліжку, тепер починала свій день з тренування. Їй незабаром почало здаватися, що минуле життя просто не існувало. Рідний світ перетворився на моторошний сон, в якому нищівними були недисциплінованість, тьмяність і сірість. Здавалося б, а у новому світі кожен день також був схожий на будь-який інший. Але була серйозна і незаперечна відмінність: Томіла займалася справою, яка приносила їй радість. Мрія повільно, але впевнено збувалася.

Томілі все більше і більше вдавалося імпровізувати під час бою, почали з’являтися несподівані обманні маневри. Але коли дівчині здавалося, що вона ось-ось переможе, то Дзін легко руйнував цю скляну ілюзію простим до неподобства прийомом. Зрозумівши, що Томіла поки що не готова до зустрічі з Кадзуєю, він відмовився від ідеї перетворення на Диявола під час бою.

Насправді ж юнак настільки ненавидів цю демонічну сутність, що не хотів залучати його до тренувань. Плани Дзіна з маніпулювання світом і Ларсом здійснювалися дуже вдало, але відчувався брак часу.
Диявол же, відчуваючи всю напругу свого носія, рвався назовні дедалі частіше. Кожен уявний ланцюг, породжений волею Дзіна, згодом тріскався під натиском темного єства потойбічної сутності, кожні двері розліталися в тріски, а кожна стіна обсипалася в пилюку. Кадзама з жахом розумів, що з ним відбувається щось дивне. І чи була причина появи Томіли в його житті?

Напевно, лише частково. Адже Азазель стукав у глибини свідомості, проникав у сни й мучив Дзіна видіннями. Нечасто, але влучно, як то кажуть.

***

Дзін розплющив очі та побачив навколо себе водну гладь. Мабуть, він був у центрі дуже великого озера, оскільки берегів був видно. Чиста вода блакитного кольору доходила трохи вище щиколотки. Дрібні рибки плавали навколо, сяючи своєю лускою в променях сонця, що сідало за горизонт. Легкий вітерець лоскотав обличчя, граючи пасмами чолки. Пейзаж навівав спокій, створював таке давно бажане умиротворення. На душі було легко.
Збоку пролунав шум… Точніше, гул, що йшов з-під землі. Спочатку приглушений, він почав наближатися, а разом із ним і дивна вібрація. І ось, коли епіцентр аномалії був зовсім близько, земля ніби здулася і луснула. З діри, що утворилася, вилетіло дивне, масивне триметрове напівпримарне створіння. Голова, прикрашена смугастим клафтом (немесом), більше нагадувала пташину із-за зубастої пащі у вигляді дзьоба. На шиї красувалася важка золота пектораль, з якою красиво поєднувався такий самий золотий пояс. Вигнуті роги, кінцівки з великими браслетами та хвіст були усіяні шипами чи наростами. Шкіра віддавала золотисто-рожевою, а очі світилися червоним. Сумнівів не було — це був якийсь єгипетський демон.

Дзін спробував підвестися, але не вистачило сил. Диявол рвався назовні, але залишки своєї волі Кадзама направив на те, щоб стримати його. Придушивши стогін, хлопець все ж таки зробив нову спробу, але істота схопила його і підняла так, щоб їхні очі опинилися на одному рівні.
— Я відчуваю в тобі велику силу.
— Іди до біса, — прошипів Кадзама, корчачись від болю. Він почав швидко проявлятися. Світ стрімко занурювався в червону завісу, а серце сповнювалося пекучою ненавистю.
Демон лише засміявся і сказав:
— Ти той, завдяки кому моє відродження стало можливим. Тому я дозволю тобі жити. — Він посміхнувся і додав. — Клич мене Азазель.
Ці слова потонули у темряві, що миттєво охопила хлопця.

Таким було перше знайомство Дзіна з Азазелем. Цей демон приходив у його свідомість, давав вказівки та відповіді. Будь-яка спроба чинити опір завжди закачувалася поразкою Кадзами. Найстрашнішим відкриттям було те, що Диявол відгукувався на Азазеля. Як би Дзін не намагався його утримувати, але завершенням будь-якого кошмару була беззаперечна перемога Диявола. Він повністю опановував Дзіна. Молодий чоловік щоразу спостерігав, як його тіло перестає належати йому.
Незабаром з’явилися кошмари, де Азазель і Диявол знищували дорогих Дзіну людей. Відчуття повної безпорадності та нікчемності роз’їдало зсередини. Світ навколо палав, здригався, розщеплювався і розривався на частини, несучи геть все, що могло бути хоч трохи йому дорого.

Молодий чоловік зрозумів, що тепер у світу з’явилася значно серйозніша загроза, ніж Хейхаті та Кадзуя. Ті хотіли лише правити світом, чи хоча б залишками світу. Але після Азазеля нічого не залишиться.

Дзін заприсягся знайти спосіб знищити це втілення абсолютного зла і власного демона та вперто шукав. Наука в цьому питанні виявилася безсилою. Хіба що історія, археологія та міфологія могли хоч якось допомогти: довелося шукати у всіх можливих легендах та стародавніх переказах. Адже така істота, як Азазель, просто мала бути передбачена давніми цивілізаціями.

Саме тому глава дзайбацу “Місіма” вивчав єгипетську культуру. Йому дуже пощастило натрапити на сліди шанованої королівської родини в стародавньому сувої та знайти Храм, зведений на їхню честь. Виявилося, що така могутня історична знахідка мала стражників, які приховали давню таємницю від світу. Нещодавно Дзін зустрічався з одною із них. Думки про те, що вона знає набагато більше не залишали хлопця. Але в очах тієї дівчини він прочитав, що навіть під страхом смерті вона не ділитиметься інформацією. Потрібно було шукати…

***

Дзін викликав Томілу до Штабу. Знаючи, що вона знає будівлю дуже добре, він не уточнював, а назвав лише маркування приміщення.
Дівчина сприйняла цей жест як спосіб тренування. Коли проникаєш у тил ворога, то не завжди в тебе можуть бути плани будівлі, і доводиться інтуїтивно орієнтуватися. Але Томіла дивилася плани не раз, це був бонус, чесно зароблений нею завдяки інтелекту та винахідливості.

Дісталася дівчина Штабу дуже швидко. Коли вона увійшла, то охнула. Ні, вона чудово знала, що приміщення велике, але очікування не йшли в жодне порівняння з реальністю. Величезний простір виявився неосвітленим настільки, що стіни з хитромудрими панелями ледве проглядалися. Над головою «висіла» висока стеля з мережею з крокв і балок. Смішно було бачити всю цю конструкцію в контрасті з іншими приміщеннями, що відрізнялись простим оформленням. Із загального техногенного чи мінімалістичного стилю завжди вибивалися додзьо з традиційним декоруванням та готична зала з великим троном та скляною підлогою. Навіть центральний ліфт з підйомним механізмом у вигляді величезних маніпуляторів, які підіймали майданчик за допомогою переміщення «лап» вище та підтягування на кшталт людських рук.

Штаб виявився, по суті, порожнім похмурим залом. У центрі його стояла величезна конструкція висотою зі звичайний стіл. Усередині, мабуть, знаходилася вся електронна начинка. А ось зверху знаходилася стільниця, яка була не лише великим сенсорним екраном, а й панеллю для голографічних 3D-зображень. Саме це технологічне диво було єдиним джерелом освітлення зараз. Ще далі стояли стіл химерної форми, схожої на силует кажана з розправленими крилами, і чорне ергономічне крісло.
Дзін був на чолі сенсорно-голографічної конструкції. Його обличчя висвітлювалося знизу так, що тіні робили його схожим на демона навіть у людській подобі: темні провали замість очей, неприродна блідість, тонко і грубо окреслена усмішка виглядали зловісно.
Праворуч від нього стояла Ніна у своєму звичному вигляді: чорний комбінезон, забране у хвіст волосся. Зараз вона активно водила по голографічній панелі руками та щось показувала своєму босу. Крім них двох за «столом» стоячи розташовувалась дюжина бійців загону «Теккен», які навіть не відволіклися на новоприбулу.

Томіла, наслідуючи звичку, зробила кілька кроків, щоб її було видно, і зупинилася чекаючи, коли її покличуть. Вона знала, що Дзін помітив її набагато раніше. Навіть якщо деякі неформальні особисті розмови дещо відрізнялися за стилем спілкування, то на виду Томіла дотримувалася іншого сценарію — поводилася дуже стримано, не дозволяла собі говорити першою чи не допускала фривольності в мові.

До речі, Томілі було складно освоїти звичну для Сходу манеру поводження з додаванням приставки «сан» та традиційними поклонами. Кадзама чудово розумів, що людині, яка виросла в іншій культурі, багато що здається неприродним, тому не вимагав цього, тим паче надворі було двадцять перше століття, і чіткі межі між Заходом і Сходом розмивались. А з приходом війни, розв’язаної Дзіном, щось втратило не лише сенс, а й цінність. Кому на полі бою спаде на думку кланятися противнику? Хіба що божевільному.

Дзін продовжував дивитися на екран і повністю ігнорував Томілу. Їй шалено хотілося обуритися і крикнути щось, але вона лише прикусила губу і почала хитатися, переводячи вагу з п’яти на пальці, попутно намагаючись розгледіти в залі щось іще. Мірне тихе постукування пальців у рукавичках і ляскання інтерфейсу заколисували.

— Підійди, — нарешті пролунав спокійний, гучний, трохи грізний голос Кадзами, відбиваючись луною по приміщенню. Він дуже контрастував із рівномірним шумовим фоном.
Томіла попрямувала до глави дзайбацу “Місіма” і зупинилася зліва, кидаючи зацікавлені погляди на екрани.
— Потрібно підібрати тобі форму, — вже тихо сказав Дзін.
— Добре, — прошепотіла Томіла, надаючи своєму голосу байдужості, але очі її запалилися нестримним вогнем. Чи означає це, що мене скоро відправлять на завдання? — подумала вона.

Ніна недбалим махом руки відправила відкрите вікно із зображеннями у бік Томіли. Дівчина схилилася над «столом», спершись руками на нього.
— Хм, — задумливо простягла вона.
Там красувалася жіноча модель її комплекції в одязі.
— Ви знущаєтеся? — з певною образою спитала Томіла і дуже задумалася.
Дзін не відповів, а Ніна єхидно посміхнулася.
— З чого ви взяли, що я росіянка?! — голос дівчини звучав надто голосно, і луною відбивався по всьому приміщенню. — Все це треба прибрати. І цей традиційний російський сарафан із візерунками. Ви, може, мені ще черевики виготовите? — з роздратуванням вимовила дівчина, згадуючи Вакулу з Оксаною Гоголя. — Все, крім кокошника, звичайно. Він мені подобається. Але треба, щоб він був чорним та з червоним оформленням, як у бійців загону «Теккен». А ще із символом дзайбацу, — остання фраза прозвучала з відтінком сарказму.
— І бігати ти будеш голяка, правда? — виразила Ніна, явно смакуючи все, що відбувається. Хтось із солдатів Теккена хихикнув.
— Так! Звичайно! Зате як освіжатиме, — сліпуче посміхнулася Томіла, не бажаючи піддаватися на провокацію. «Розмріялася!» — з роздратуванням подумки додала дівчина. З іншого боку, жарт дійсно був потішний.

Дзін не без задоволення спостерігав за наслідками своєї провокації. Ніна з Томілою могли зчепитися, але цього не сталося. Кадзаму справді порадувало, що дівчина не дозволяла собі емоції. Чи це не те саме, що потрібно в запланованій справі?

— Зробіть просто жіночий варіант форми загону «Теккен», і все,— спокійно поставила точку Томіла на всьому цьому дикому, але кумедному, безмовному протистоянні. — Але якщо мою приналежність до дзайбацу «Місіма» видавати не можна, то чим погані звичайна футболка чи водолазка та штани під військовий стиль?
— Нічім. Згоден, — кивнув Кадзама з байдужістю на обличчі.

Дівчина відчула гостре бажання врізати Дзіну в обличчя, але всіма силами стрималася. Її роль була зовсім іншою. Підривати авторитет вона в жодному разі не збиралася. Крім того, звичайний здоровий глузд говорив, що наслідки будуть явно не на її користь.
Томіла нагородила Дзіна холодним поглядом. Навіщо він кликав її сюди? Виставляв на посміховисько? І дав Ніні нагоду вколоти її? Відповідь вона знала. Томила повинна вміти поводитися правильно навіть у незручній чи не зовсім зрозумілій ситуації.

Чи був Дзін задоволений подією? Скоріше так, ніж ні. Він знав, що за холодним поглядом крилося насправді. І це «щось» цілком його влаштовувало. Найважливіше було направити це у правильному напрямку. Переконавшись знову у своїй правоті, Дзін лише посміхнувся куточками губ. Його план спрацює. І навіть якщо ні, він так само буде готовий до цього.

***

— Дзін, можна дізнатися, чому мені не дали насолодитися шале-е-ено смачним сніданком? — простягла фразу Томіла, зачиняючи за собою двері кабінету.
Кадзама лише обернувся і запитливо підняв брову.
— Твої солдати почали підганяти мене в їдальні. Недобре псувати людям настрій зранку, — куточки рота мимоволі поповзли вгору.
— По твоїй посмішці від вуха до вуха не скажеш, що ти чимось незадоволена, — резонно заявив Дзін.
— А може я вдаю? — із викликом відповіла дівчина.
— Томіло, ти, звичайно, можеш, — кивнув головою молодик. — Але сенс?
— Все просто, любий, — слово прозвучало дуже в’їдливо, — Мені нудно.
— Ах тобі нудно, так? — Дзін прийняв правила гри та додав голосу таких самих уїдливих ноток, а очі засяяли азартом. — У мене є чудове завдання для тебе, — Дзін зробив паузу, даючи учениці можливість поставити запитання.
«Все вірно, хто встиг — той і переміг», — подумала Томіла, розуміючи, що ініціатива в маніпулюванні непомітно вислизнула від неї. — «Але я тобі не маріонетка і не бовдур. Зараз як видам щось…»
— Зараз я маю поставити запитання… —  пробурмотіла Томіла насупившись, і демонстративно почухала потилицю, а потім її обличчя осяяло ідеєю. — Можна мені вийти у вікно?
Молодий чоловік незрозуміло моргнув кілька разів, а потім чарівно посміхнувся. Вибухати сміхом любив Диявол-Дзін, а сам Дзін надавав перевагу більш стриманій реакції.

Знову опинившись наодинці з нею, Кадзама помітив як він непомітно змінюється. Його грізність поруч із Томілою зникала за зовсім незрозумілих причин. Ця дівчина змушувала його сміятися в душі навіть там, де жартів не повинно бути. Він усіма силами стримувався, але усмішка все одно вислизала з чіпких внутрішніх рамок.

— Тобі треба закріпити урок. Ти вирушаєш до казарм Четвертого Спецпідрозділу загону «Теккен».
— Навіщо? — спокійно запитала Томіла.
— Битимешся з Едді Гордо. Знаєш його?
— Чи знаю я його? — повторила запитання дівчина, зображуючи на обличчі гримасу здивування та глузування. — Ти знущаєшся. Я навіть знаю, з якої реальної людини списаний образ Едді Гордо.
— Почалося, — буркнув Дзін, потираючи перенісся розкритою долонею на кшталт фейспалму. Це змусило Томілу прикусити язика. Задовольнившись ефектом, Кадзама додав голосніше і суворіше: — Ти розумієш, про який урок йдеться?
— Розумію,— кивнула дівчина.
— Тоді вертоліт чекає на тебе на даху.
— Я лечу одна? — з ледь прихованими нотками розчарування запитала Томіла.
— Ні, звичайно, — куточки губ піднялися в усмішці. — Ти летиш із пілотом.
— Звичайно! Як же я сама не здогадалася, — засміялася дівчина, прямуючи до дверей і віддаючи дорогою честь рукою.

Шлях на дах Томіла здолала дуже швидко. Як і обіцяв Кадзама, там на неї чекав транспорт. Дівчина розташувалася в салоні, одягла захисні навушники, відкинулася на спинку крісла та заплющила очі.

— Я радий, що ти змогла визначити слабке місце в техніці Лея Улуна. — тон Дзина не мав ніякого забарвлення, він здавався сухим, як пожовкле листя. — Але боєць повинен дотримуватися етичних принципів, — з наголосом на кожному слові промовив Кадзама.
— Важливим було перемогти, — спокійно відповіла Томіла, дивлячись прямо перед собою і не сміючи повернути голову до свого вчителя. — Я ж не на турнірі. До речі, а на Шостому мені участь не світить, так? — як би ненароком запитала дівчина, а ствердний кивок молодого голови Дзайбацу вбив рештки наївної надії, що тліла десь всередині. Довелося різко змінити болісну тему: — Взагалі, Кадзуя не дотримуватиметься правил етики. Він просто битиме всім, що в нього є, — з нотками виправдання пролунали слова учениці. — Навіть лежачого, навіть напівмертвого… або мертву… — пробурмотіла Томила собі під ніс.
— Ти права, він активно користується диявольськими здібностями. Але ти маєш розуміти, що важливо не бути такою, як противник. Твоя честь — це тільки твої моральні якості.
Дзін стиснув руку в кулак, а Томіла зробила відчайдушну спробу придушити в собі бажання помилуватися біцепсом, що напружився. Кадзама тим часом продовжував свою лекцію:
— Якщо ти чиниш недостойно, то окрім тебе не винен ніхто.
— Я це знаю. З гіркотою визнаю твою правоту, — драматично висловилася дівчина, зображуючи вікторіанську даму жестами. А потім так само театрально плюнула і продовжила говорити звичайним тоном: — Мені не хотілося потрапити до поліції. Вони швидко знайшли б між нами зв’язок.
Дзін про себе зазначив, що рішення було дуже правильним з погляду логіки, але все ж таки йшло в розріз з етикою, але вирішив не перебивати ученицю, даючи їй можливість розвинути думку.
— Лей сильний і чесний, не сперечаюся. Але просити вибачення у нього я не побіжу, на жаль, — категорично заявила дівчина.
— Повага до супротивника — це величезний плюс, — задоволено усміхнувшись, промовив Кадзама. — Це не тільки дає тобі шанс правильно його оцінити, а й перемогти.

Занурившись у спогад, Томіла втратила лік часу і прокинулася лише тоді, коли за плече її торкнув один із солдатів, що підбіг до вертольота, що приземлився.

***

Посадковий майданчик розташовувався у центрі великої зони. Всю площу займали ангари та казарми, а між ними геометрично рівними лініями тяглися широкі алеї, оточені акуратними газонами.

«Нудне видовище», — відзначила Томіла і зітхнула. Едді Гордо мав бути десь на території, але Дзін не дав жодної інформації учениці. Ні куди йти, ні з ким говорити. Чи це означало, що Едді сам прийде? Чи Дзін дав можливість дівчині хоч трохи бажаної свободи?

— Мем, на Вас чекають, — чемно звернувся солдат із європейською зовнішністю.
«Кумедно. Звернення англійське… чи американське… Як його сюди занесло?» — замислилася дівчина, але відразу знайшла відповідь: — «Дзайбацу має безліч філій, його армії не стоять на місці.»
— Мем? — звернувся солдат ще раз бачачи, що дівчина не звертає ніякої уваги на нього.
— Чую. Іду,— Томіла вирушила за супроводом.

Високий афробразилець уже чекав на дівчину у величезному ангарі. Його середньої довжини темно-русяве волосся було заплетене в дреди та пов’язане пучком на потилиці. Карі очі хитро дивилися на дівчину крізь напівзатемнене скло окулярів-броулайнерів прямокутної форми в золотій оправі. Одягнений він був у сірувато-коричневу сорочку з довгим рукавом та відкритими ґудзиками, коричневі джинси, що мали забарвлення як хутро ягуара, та коричневі туфлі. Він насправді зараз зовсім не був схожим на свого прототипа Латіфа Краудера, каскадера та майстра капоейри.

Томіла окинула супротивника швидким поглядом. «Стильний. Очевидно, з елітного загону і йому дозволяється ходити біля військового об’єкта в цивільному. Точно наближений до Дзіна». На мить у голові сплив образ головного героя з фільму «Вбивця, що плаче», який, звичайно, не мав відношення до капоейри, але був безпосередньо пов’язаний з Марком Дакаскосом. Адже актор знявся в іншому фільмі, якраз про капоейру — «Тільки сильніші». Але, по суті, всі ці роздуми не давали Томілі відповіді на питання про те, що на неї чекає. Дівчина чудово знала, що Едді хитрий і дуже технічний персонаж, а крім цього, дуже непередбачуваний.
Згодом Томіла оцінила приміщення. Ангар був вільний. Очевидно, бій вирішили не виставляти на загальний огляд. Відразу дівчина вичепила поглядом камери. “Ах-ти, пройдисвіт!” — посміхнулася вона, хоч насправді знала, що Дзін не залишить її без нагляду.

— То це тебе сюди направив Дзін Кадзама? — з якимось прихованим викликом спитав бразилець.
— Так, — відповіла дівчина і кивком голови привітала супротивника.

Томіла прийняла звичну для неї бойову стійку. А Едді з якоюсь побожністю опустився на одне коліно, доторкнувся долонею до підлоги, а потім, стиснувши її в кулак, приклав до грудей. У цій дії було щось особливе… Сакральне. Після цього капоерист почав жингувати.

Що Томіла знала про капоейру, крім того, що це бразильське бойове мистецтво? Отже, найголовніший рух для переміщення — це жинга. Саме вона дозволяє ефективно пов’язувати елементи, відмінно служить під час захисту та ухиляння. Для стороннього спостерігача жинга може здатися незрозумілим танцем, але насправді це складний елемент, який відпрацьовується тривалий час. Жинга складається з двох положень, що змінюють один одного, за принципом маятника. Перший — це кадейра — стійка на напівзігнутих ногах на ширині плечей, корпус трохи нахилений вперед, а спина розпрямлена, руки захищають обличчя. Друге положення — це база. Тут одна пряма нога відведена вперед і стоїть на носку, а друга, яка спереду, зігнута під кутом 90 градусів і стоїть на повній стопі. Одна рука захищає обличчя, а друга розпрямлена та відведена назад.
Зі стійок Томіла пам’ятала дві: негачіва і стійка на руках. Негачіва була цікава тим, що боєць приймав положення сидячи з опорою на руку і зігнуту ногу, друга нога пряма і виставлена вперед, а друга рука завжди захищає голову. Цікаво, що у грі ця стійка швидше виглядала так, ніби Едді раптово вирішив відпочити на своїй п’ятій точці. Назва другої стійки сама говорила за себе. Едді вставав на руки, а ноги при цьому розводив убік в ідеальному поперечному шпагаті.

Вже цього вистачало для того, щоб зрозуміти всю складність капоейри, красу і пластичність цього стилю.
Бажаючи навчитися капоейрі в минулому, Томіла вивчала теорію і знала, що чим ближче ти до землі, тим більше захищений. Це означало, що Томілі доведеться бити низькими та середніми ударами.

Дівчина уважно дивилася на ритм жинги, які виконував Едді. Коли він перебував у кадейрі, вона завдала йому низхідного удару кулаком з усієї сили, бо не було сенсу стримуватися. Едді опинився обличчям на підлозі, мабуть, не чекаючи такої атаки від своєї супротивниці. Він граційно підвівся за допомогою стійки на руках, перейшов у негачіву і лівою ногою вдарив Томілу в груди. Учениця Дзіна Кадзами за інерцією відступила, потираючи місце, куди потрапив підбор і кашлянула.
«Здається, ми квити», — подумала Томіла. Більше нічого не майнуло в голові через те, що довелося переключитись на несильний, але відчутний біль у гомілки від підсічки. Дівчина встояла і відразу перейшла в напад і завдала Едді удару правою рукою з розвороту, а потім ліктем цієї ж руки, але потрапила в блок. Бразилець граціозно виконав сальто з ударом ногами. На цей раз Томіла не втрималася і впала. Їй довелося перекотитись, оскільки в неї летіла комбінація з низьких ударів, схожих на рухи у брейкдансі. Дівчина збільшила відстань за допомогою перекиду, не затримуючись на місці взяла невеликий розгін і повалила Едді на підлогу. Несподівано він перехопив ініціативу. Упершись їй у таз однією ногою перекотився та опинився зверху. Далі він завдав трьох несильних хльостких ударів по обличчю дівчини та швидко підвівся, виконавши колесо назад. Його обличчя прикрашала глузлива напівусмішка.

Томіла була обурена. Противник зовсім не сприймав її серйозно. Саме в цей момент вона вирішила діяти зовсім інакше. Едді продовжував жингувати, а Томіла знову намагалася впіймати потрібний момент кадейри. Дівчина підскочила, ногою вперлася супротивникові в коліно тієї ноги, яка в наступній базі мала бути виставлена вперед, правою рукою вона відхилила його руку, а лівою схопила окуляри. Після цього Томіла відштовхнулася від Едді та, виконавши сальто, уникла удару ногою.

Томіла з цікавістю подивилася на окуляри секунду і вдягла їх на себе. Дивно, що вони досі залишилися цілими після того, що сталося. Ймовірно, оправа та лінзи були виготовлені з якогось покращеного матеріалу. Едді славився спокійним характером і зібраністю. Усі його рухи віддавали котячою грацією. Його прийоми і захвати красиво перетікали один в інший, складаючись не лише у дуже дієві комбінації, а й у безперервне витончене видовище. Саме тому Томілі здалося, що якщо зловити противника, то, можливо, він припуститься помилки.

Капоеристу справді не сподобалася витівка дівчини.
Едді перейшов у стійку негачіва і як пружина виштовхнув своє тіло ногами вперед, завдаючи удару. Томіла дивом ухилилась вбік. Далі було кілька ударів руками і ліктями, органічно переплетеними зі стійкою на руках і ударами ніг. Не даючи навіть перепочити, Едді дезорієнтував Томілу несподіваним поштовхом у груди руками. Він виконав стійку на руках на плечах супротивниці та затримався на кілька секунд. Піднявши голову, Томіла зустрілася незрозумілим поглядом з загадково усміхненим Едді. Поки вона перебувала у розгубленості, він раптовим рухом вниз ногами уперся в живіт дівчині. Далі, опинившись спиною на підлозі, бразилець продовжив прийом, вставши на руки, а ногами в цей час відкинув супротивницю.

Рухи Едді Гордо стали стрімкішими, швидшими, і Томіла зрозуміла, що помилилась у тактиці. Треба було щось робити. Капоерист спробував ударити противницю ногою з розвороту, поки та підіймалася, але вона встигла блокувати та відштовхнути ногу Едді. Далі дівчина врізала правою ногою у стегно, а потім ліктем в обличчя Едді так, що той втратив рівновагу.
Томіла нахилилася, знімаючи при цьому окуляри, і, зробивши підсічку, відправила їх якомога далі від бою.
— Бачиш, я бережу твої речі, — усміхнулася вона, приховуючи свою тривогу. Їй все складніше було відбивати чи уникати атак, а для контратак залишалося мало часу.

Не бажаючи програвати, дівчина зібралася і виконала три швидкі удари руками в живіт противника. Останній відкинув його. Далі, після ривка в Едді полетіла швидка комбінація з лівого джеба, удару по лівій гомілці та ще одного п’ятою в область коліна правої ноги супротивника. Сил залишалося небагато, а тіло відчутно поболювало. Томіла наважилася виконати прийом “Izumo”. Це гарний, круговий витончений рух у стрибку з розведеними руками. При цьому наноситься удар тильною стороною руки. Після цього дуже зручно продовжувати серію безліччю ударів руками і ногами.

Томіла вдарила ногою з розвороту по місцю, де ймовірно мала бути шия противника, коли він виконуватиме стійку на руках і битиме її зверху по голові.
Несподіваний прийом, несподіваний спалах інтуїції принесли свої плоди: Едді було виведено з ладу. Але в момент отримання удару він так само встиг виконати свою атаку, від якої Томіла просто не встигала ухилитися або захиститися.

«Double K.O.» — подумав Дзін, хитаючи головою і відвертаючись від екрана. Бійка вийшла тривала, грандіозна, красива, але Томілі знову не вдалося здобути чисту перемогу. «Що ж я роблю не так?» — запитував хлопець. Диявол істерично реготав на задвірках свідомості, ламаючи все нові перепони на своєму шляху.

***

— Я прилетіла! — вистрибнула з вертольота дівчина, піднявши руки і розгорнувши долоні вгору. Вона була рада своїй нічиїй. Все ж таки це була не стовідсоткова поразка. Її навіть не засмутило те, що Дзін не зустрічає її. І вона знала чому.

Того дня він був холодний. Здавалося, ніби його підмінили. Усього кілька слів про те, що дівчина була неуважна, та й годі. Запитати що-небудь ще Томіла не ризикнула. Не на її боці була Фортуна зараз. Крім цього, у дівчини закралися підозри, що Дзін темніший за хмари явно через якісь проблеми з корпорацією його батька.

______________________________

Для таких, як я, котрі отримують задоволення від бойовки, даю посилання на
– Move List Эдди Гордо