Перший

Почніть писати…

Весна. Сонце світить, пташки співають, коротше звичайний ранок у невеликому містечку. Гарна дівчина на імʼя Каміла, йде по вулиці захоплено дивлячись на все навколо, весна була її улюбленою порою року. Але в один момент порив її думок вітанням перериває нещодавній знайомий, який проходив мимо. Це був хлопець Артур, Каміла почала спілкуватися з ним мабуть тиждень тому, а може більше. Дівчина також привіталася.

-Привіт, зовсім не очікувала тебе тут побачити.

-Я йду на тренування, у мене зовсім скоро змагання, а ти чого тут?

-А я просто вирішила прогулятись, люблю таку погоду.

-О то може погуляємо разом завтра, наприклад, хорошу погоду передають ще на декілька днів.

-Гарна ідея, але завтра не знаю чи в мене вийде…

                                   ***

Двоє найкращих друзів йдуть по вулиці, перший бурхливо розповідає про вчорашній день, який другий пропустив.

-Валєр, все ще не розумію чому ти не прийшов на вечірку, там було так весело.

-Макс, я вже говорив що не збираюся йти до цього придурка.

-Господи, та забуть ти вже про той випадок, Саша вже сто разів вибачився.

-Ну звісно, через ту бійку мене не допустили до змагань, ти ж знаєш як для мене це важливо.

-Ну добре, проїхали, до речі сьогодні гуляємо з нашими, ти з нами?

-Думаю..

Раптом хлопець побачив Камілу і Артура разом, вони так мило спілкувалися, сміялися. У Валєри враз кров у жилах закипіла, неосяжний гнів окутав його повністю, але він зробив вигляд ніби все добре, аби товариш нічого не помітив. Каміла вже давно була не байдужа хлопцеві, він так би мовити познайомився з нею через їхнього друга Сашка. Валєра заходив до їхнього класу і часто кидав погляди на дівчину. А коли вона йому написала, хоча це було не вдало, він зрозумів що кохає її. Йому хотілося підбігти до Артура і вдарити його, відштовхнути, щоб він тримався подалі від неї, але він не міг, він боявся, наче мала дитина, що дівчина може відштовхнути вже його. Хлопцю хотілося як найшвидше піти, аби стриматись, тому він запропонував Максу піти кудись в інше місце.