allium

Шар суцвіття, кольору більш насиченого за бузковий, на тонкому гладкому стеблі повільно погойдувався приковуючи взір блакитних очей.

 

 

 

Томмі не можна назвати великим цінувальником квітів. Не зрозумійте неправильно – хлопчина полюбляє природу: те відчуття свободи, лоскіт високої трави, ловити жабок, що причаїлися у кущах біля ставка та щиро радів, коли наставав час збирати стиглі порічки, завжди віддаючи перевагу червоним ягодам. А от квіти не цікавили його. Ну цвітуть та й цвітуть собі. Але ця пурпурова, форми кульки, рослина не аби як його зацікавила.

 

 

 

 

“На Ранбу схожа”- промайнуло в голові хлопця, після чого той відчув легкий рум’янець. Чого б якийсь бур’ян нагадав йому знайомого? Ну може довге тонке стебло – все ж таки його приятель був доволі високим. Гени ендермена може роль зіграли…а, точно! Він же наполовину довгорукий, а у них очі кольору цієї злощасної квітки! Ні. Очі Ранбу іншого кольору. Точніше кольорів. Цікаво, це рахується за гетерохромію? Ай, та не про це зараз. Чого це його взагалі хвилює? Він же і назви та її не знає. А може з собою забрати? Він стільки на неї часу витратив – гріх не зірвати.

 

 

 

 

Через години дві сонце зникне за небосхил, і оскільки ідея шукати свою домівку вночі не сильно приваблювала, Томмі з кулеподібною квіткою пішов шукати ту стежину, що завела його сюди. Підіймаючись на пагорб, на якому й знаходилась домівка світловолосого, помітив знайомий силует. Монохромний парубок, як завжди вбраний у темно-сірий смокінг, ніби чекав на когось. Виправлена зі штанів сорочка, розстібнута трохи від спеки та піджак у руці. “Зараз навіть ночі спекотні, а він ніби боїться вдягти щось легше”- сказав про себе Томмі не ховаючи усмішки. Ось і Ранбу помітив Томмі, після чого одразу здійняв руку над головою вітаючи друга.

 

 

 

– Не думав тебе сьогодні зустріти.

 

– І я тебе радий бачити, Томмі .- усміхаючись привітався Ранбу.- Не проти, якщо я у тебе недовго побуду?

 

– Ні, проти.- це мало б прозвучати як щось погане, але тихий смішок його видав.

 

– Та невже?- намагаючись стримати сміх відповів Ранбу.- А я так довго йшов сюди заради тебе.

 

– Ну, якщо заради мене, то може й дозволю тобі лишитися.

 

Тут вже обидва не стали стримувати сміху, після чого пішли вже разом обговорюючи замір заповнити всі сховища їх друга Туббо морквою. Залишилося тільки знайти таку кількість моркви, але зараз їх це не хвилює. Їм весело уявляти, як невисокий хлопчисько буде вигрібати моркву зі всіх можливих кутків домівки.

 

 

 

 

Зайшовши в дім, Томмі залишив квітку на столі, а сам став шукати куди б набрати води для неї. Тепер й Ранбу привернув на неї увагу.

 

– А часник тобі навіщо? Та ще й тільки суцвіття? Ти ж ніби не по квітах.

 

– То ти мені говориш, що я всю дорогу ніс часник? Та йди ти.- прозвучали нотки образи.

 

Така бурхлива реакція на його коментар тільки підігріла інтерес Ранбу.

 

 

 

 

– То навіщо воно тобі?

Томмі на секунду завмер не знаючи що відповісти.

 

– Невже ти відкриваєш для себе нове хобі?- тепер Ранбу має намір вивідати все, що не аби як розгубило й водночас збісило Томмі.

 

 

 

 

– Пику твою нагадало, от і зірвав!- з насмішкою видав Томмі.

 

 

 

 

– Томмі, невже це був комплімент?- Ранбу не мав наміру так швидко закінчити цю розмову, як і бути переможеним.

 

 

 

 

– Та ніякий і не комплімент!- вигукнув Томмі, відчуваючи тепле поколювання на щоках.

 

 

Блондин нарешті знайшов банку в яку налив води та поніс її до столу. Він вже хотів поставити рослину в банку, як Ранбу швидше за нього взяв квітку.

 

 

– Якщо не комплімент, то чого ти так зашарівся?

 

 

– Нічого і не зашарівся!- незграбно парував Томмі.

 

– Невже ти й правда вважаєш мене таким гарним?- весело продовжував Ранбу.

 

– Віддай мені вже ту квітку і кінець розмови.

 

– Тобі що так складно зізнатися, що вважаєш мене привабливим?

 

– Відчепись ти вже!- рум’янцем тепер горіло не тільки обличчя, а й вуха.

 

– Віддам, якщо скажеш, що вважаєш мене гарним. Це ж не так складно?- кутки губ дивилися вгору підкреслюючи легкий рум’янець.

 

– Ну добре, так.- майже нечутно промовив світловолосий.

 

– Що пробач? Скажи зрозуміліше.- Ранбу не набридає дивитись, як вагається хлопець.

 

– Ти гарний. Задоволений? Тепер віддай рослину!- викрикнув Томмі більше не в змозі тримати зоровий контакт.

 

Це змусило Ранбу покритися рум’янцем не менше, ніж Томмі, і сміючись той занурив стебел у банку з водою.