Перший рік: Історія

Субота, 23 жовтня, 1971

̶  Тебе ніколи не вчили?

Ремус знизав плечима, втомлений і розчарований. Минув тиждень з уроку польотів, і Сіріус знову спіймав його наодинці. Він щасливо сидів на своєму ліжку, гортаючи один з журналів Джеймса про квідич – йому подобались рухомі картинки, хоча правила гри він не розумів, і це була єдина в Гоґвортсі річ, яка нагадувала телевізор.

̶  Мене вчили,  ̶  сказав він, перегортаючи сторінку з надією, що Сіріус зрозуміє натяк і звалить. Він не звалив. Ремус закрив журнал. – Мене вчили, – повторив він. – Я просто не вчився як слід. Коли я дивлюсь на слова, мені здається, я бачу не те, що бачать інші. Я нічого не розумію: літери стрибають і міняються місцями. Вчителі просто казали, що я тупий.

Ніхто не піднімав особливого галасу через його проблеми з навчанням в Святому Едмунді. Їм майже не задавали домашніх завдань, його все одно ніхто не робив. У багатьох хлопців були проблеми, вони або не могли або не хотіли навчатися. Все одно ніхто не очікував нічого іншого.

̶  Але як ти це робив? – Сіріус нагадував собаку, який знайшов кістку, і тепер її не відпустить.

̶  Робив що?

̶  Ну… все! Всі завдання тут, в Гоґвортсі!

Ремус подивився на нього так, ніби тупим тут був Сіріус.

̶  Я не робив. Якщо ти не помітив, я кожен вечір на покараннях.

̶  Ну, так, очевидно,  ̶  Сіріус махнув рукою. – Але декілька днів тому на зіллєварінні я бачив… ти нічого не записував, навіть не дивився в підручник чи на дошку, але ідеально підготував усі інгредієнти для лікувального зілля від фурункулів. Слизоріг навіть дав тобі п’ять очок!

Ремус відчув, що червоніє, згадуючи це. Він не звик отримувати похвалу від вчителів.

̶  О, це було легко,  ̶  покачав він головою. – Слизоріг розказав нам, як це робити, на минулому уроку, я просто запам’ятав.

̶  Дідько, тоді в тебе просто блискуча пам’ять.

Ремус знизав плечима. Він припускав, що це правда. Його вчителі в Святому Едмунді не раз зауважували, що в нього великий словниковий запас, як для когось настільки нерозумного.

Тепер Сіріус дивився кудись в простір, явно глибоко замислений – Ремус практично бачив, як шестерні крутяться в його голові. Іноді Сіріус був для нього закритою книгою. А іноді прочитати його було так легко, що ставало смішно.

̶  Якби ти міг читати, ти був би настільки ж гарним, як я і Джеймс. Може, краще.

Ремус пирхнув.

̶  Дуже скромно, Блеку.

̶  Але це правда! – Сіріус зовсім не вловив сарказм, все ще виглядаючи замисленим. – Ти працюєш паличкою набагато природніше, і якщо твоя пам’ять справді настільки гарна, як ти кажеш…  ̶  він жував губу. – Б’юся об заклад, для цього є заклинання.

Ремус засміявся.

̶  Ти збираєшся вилікувати мене заклинанням?

̶  Чому ні?

Ремус про це вже думав; звісно, думав. Але він, як ніхто інший, знав обмеження магії. Зрештою, в нього були шрами, які неможливо прибрати, і кожен місяць він переживав кошмар, який ніхто не міг зупинити.

̶  Магія таке не виправить,  ̶  прямо сказав він. – Чому тоді Джеймс носить окуляри?

̶  Я думаю, є заклинання для зору,  ̶  сказав Сіріус. – Може, вони просто не варті зусиль, або занадто небезпечні, або складні чи ще що.

̶  Проблема не лише в читанні,  ̶  заперечив Ремус. – Пишу я теж жахливо: дуже повільно і нерозбірливо.

̶  Для цього безперечно є заклинання,  ̶  впевнено сказав Сіріус. – Ти можеш зачарувати своє перо, я бачив, як батько робить це на офіційних документах. Зазвичай його почерк не розібрати.

Ремус розгубився. Сіріус точно не планував відступати.

̶  Чому це взагалі тебе хвилює?

̶  Ти мій товариш-мародер! Ми не можемо дозволити, щоб ти був на покараннях кожен день. Що як слизеринці нанесуть удар у відповідь? Нам знадобиться твій злісний розум для розробки витівок!  ̶  його очі сяяли. – До речі, ти зробив домашнє завдання з історії?

̶  Ні.

̶  Добре, тоді почнемо,  ̶  Сіріус зістрибнув і почав копатися в його шафі.

̶  Ні. Ти не будеш робити домашнє завдання за мене,  ̶  запротестував Ремус, вставши з ліжка і склавши руки.

̶  Вірно, не буду,  ̶  відповів Сіріус, дістаючи важку книжку. Це була «Історія магії», Ремус впізнав її по розміру і формі. – Я просто хочу освіжити дещо в пам’яті, ось і все. Тому я буду сидіти тут і читати вголос – це допомагає мені запам’ятовувати – а якщо ти випадково утримаєш щось з цього у своєму величезному мозку, нічого не можу з цим зробити.

Ремус був роздратований.

̶  Тобі немає чим зайнятися? Де взагалі Джеймс?

̶  Дивиться за тренуванням Ґрифіндору з квідичу,  ̶  Сіріус сів на ліжко і відкрив книгу. – Він переконаний, що потрапить до команди наступного року, тому намагається набратися досвіду. Пітер, звісно, пішов з ним. Тепер, будь ласка, тихіше. Я намагаюсь вчитися,  ̶  він прокашлявся, – «Історія магії. Авторка Батільда Беґшот. Розділ перший: Стародавній Єгипет. Права та ритуали Імхотепа…»

Так він і продовжував. Далі й далі. Ремус якийсь час стояв, намагаючись зрозуміти залишитися йому чи вийти з кімнати грюкнувши дверима. Він зрозумів, що не дуже й злий – на Сіріуса важко було злитися, не важливо наскільки дратуючим він був. Тому Ремус сів і слухав. Виявилося, історія не така вже й нудна, якщо знати базу. До того ж, Сіріус читав набагато цікавіше, ніж професор Бінс.

Його голос був чистим і голосним, він жодного разу не запнувся на складному слові чи фразі, ніби він читав цю книгу сотні разів. Одного разу Ремус чув, як він сказав Джеймсу, що вільно володіє грецькою і латинською. Родина Блек, очевидно, була відома подібними речами.

Він читав, розділ за розділом, від кривавих єгипетських заклинань воскресіння до загадкових грецьких оракулів і чарівних месопотамських жриць. Стародавній світ розгортався у свідомості Ремуса, і згодом він опинився лежачим на спині, закинувши руки за голову, дозволяючи Сіріусу вести себе крізь час.

Зрештою голос Сіріуса став вкрай охриплий і він читав майже пошепки. Вечір опустився на замок, і вітальня купалася в золотисто-помаранчевому світлі заходу сонця. Прочитавши половину «Розділу п’ятого: Тиберій і досягнення римської бойової магії», Сіріус тихо покашляв і відклав книгу.

̶  Я не думаю, що зможу ще вчитися сьогодні,  ̶  прохрипів він.

Ремус розплющив очі. Він сів прямо, кліпаючи.

̶  Нічого,  ̶  тихо сказав він. – Зараз вже вечеря, я помираю з голоду.

Вони піднялися, потягнулися й пішли вниз.

Джеймс і Пітер вже чекали на них за столом Ґрифіндору на їх звичних місцях.

̶   Як тренування? – спитав Сіріус, випивши келих гарбузового соку. Його голос майже повернувся до норми, тільки звучав трохи напружено.

̶  Чудово,  ̶  весело відповів Джеймс, намагаючись зачерпнути картопляне пюре виделкою. – Чому ти не прийшов?

̶  Домашка,  ̶  відповів Сіріус, поливаючи поре підливою.

До кінця вечері Джеймс переказав їм тренування крок за кроком, перерахувавши усіх гравців команди, їх сильні сторони й недоліки, описав їх техніку та те, що він зробив би, щоб її покращити. Пітер час від часу встрявав зі своєю думкою, яка мало відрізнялась від слів Джеймса.

Пудинг сьогодні був з пісочного тіста, яке не любив ні Сіріус, ні Джеймс. Ремус думав, що вони божевільні, і сприйняв їх огиду, як доказ снобізму. Він би з’їв і їх порції, але Пітер дістався до них раніше.

̶  В мене є солодощі,  ̶  запропонував Пітер, дістаючи паперовий пакет з-під мантії. – Мама надіслала їх, беріть.

̶  Дякую, Піте! – вони залізли в пакет, дістаючи перцевих бісиків, шоколадних жаб та драже «Bertie Botts». Ремус також трохи взяв.

̶  Яке домашнє завдання ти робив? – спитав Джеймс, розсіяно почесавши підборіддя. – Я думав, ми зробили все на вихідних.

̶  Так, я, гм-м, я відставав з історії. Мав повернутись трохи і згадати дещо,  ̶  Сіріус теж почав чесати ключицю.

Спостерігаючи за ними, Ремус теж захотів почесатися. Його долоням було так лоскотно, ніби маленька комаха повзала ними. Він раптом подумав про сверблячий порошок і подивився вниз.

Він ледь не закричав. Його руки вкрилися густим темним волоссям. Він перетворювався! До повного місяця було ще далеко. Як це могло статися? Він так різко встав, що ледь не впав. Йому треба негайно тікати!

̶  Що сталося, Люпине? – Джеймс вражено витріщився на нього.

Ремус подивився на нього, потім на Сіріуса. Вони теж поросли волоссям. Темні кучері вкрили їхні обличчя, руки, долоні. Він роззявив рота, безмовний. Пробіг язиком по зубам, ікл не було.

̶  Прокляття,  ̶  сказав Джеймс, дивлячись на себе, а потім на інших хлопців. – Що відбувається?

̶  Пітере,  ̶  прогарчав Сіріус. Його обличчя вже майже повністю було вкрите волоссям. – Ти впевнений, що це мама надіслала тобі солодощі?

Пітер, який ще не з’їв жодної цукерки, витріщився на хлопців і почервонів.

̶  Ну, я… я думав, що вони від неї… вони прийшли сьогодні вранці…

̶  Піте! – застогнав Джеймс. На них вже дивились люди, обертаючись і штовхаючи один одного. Вся зала шепталася і показували на три занадто волосатих хлопчика за столом Ґрифіндору.

Звичайно, багато хто хихикав, але ніхто не сміявся голосніше Северуса Снейпа за столом Слизерину.

̶  Вставайте, – Сіріус підвівся, піднявши голову з аристократичною величчю, що було досить комічно в цій ситуації. – Ідемо в лікарняне крило. Потім придумаємо план помсти.

Поки вони виходили з Великої зали, Ремус кривився від сорому, закриваючи обличчя руками. Кожен дюйм його тіла був вкритий тим самим чорним блискучим волоссям. Йому не здавалося це таким смішним, як Джеймсу та Сіріусу.

̶  Казав тобі, вони ударять у відповідь,  ̶  пробурмотів Сіріус.