Перший рік: історія

Субота, 23 жовтня, 1971

– Тебе просто ніколи не вчили?

Ремус відмахнувся, втомлений і розчарований. Це було через тиждень після уроку Польотів і Сіріус знову зловив його наодинці. Він сидів досить щасливий на своєму ліжку, гортаючи один з Джеймсових журналів по квідичу – навіть якщо він досі не розумів правил, йому просто подобалися рухомі світлини, це було як телевізор, але в Гоґвортсі.

– Мене вчили, – відповів він, перегортаючи сторінку, сподіваючись, що Сіріус зрозуміє натяк і загубиться. Він цього не зробив. Ремус загорнув журнал. – Мене вчили. – Повторив він. – Я просто не навчився, як слід. Коли я дивлюся на слова, я не думаю, що бачу те, що бачать інші. В цьому немає сенсу; всі літери постійно стрибають і змінюються. Вчителі говорили, що я просто тупий.

Ніхто не робив шуму через його шкільні роботи в Св. Едмунді. Вони майже не мали домашніх завдань, оскільки їх, і так, ніхто не робив. Багато хлопців мали проблеми; вони або не могли, вбо не хотіли вчитися. Це не було так, ніби хтось чогось від них очікував, в будь-якому випадку.

– Але як це робиш? – Сіріус був схожий на собаку з кісткою.

– Роблю що?!

– Ну… Все! Вся твоя робота тут, у Гоґвортсі.

Ремус дивився на нього, як на дурного.

– Сіріусе, я нічого не роблю. Якщо ти не помітив, я щовечора на покаранні.

– Ну, так, очевидно, – махнув рукою Сіріус, – але на днях, на Зіллях, я бачив – ти не робив жодних поміток, навіть не дивився в книгу чи на дошку і, все одно, підготував всі інгредієнти для лікування фурункулів на ідеально – Слизноріг дав тобі п’ять очок!

Ремус відчув, що червоніє лише від однієї згадки. Він не звик отримувати похвалу від вчителів.

– О, це було легко, – він хитнув головою, – Слиззі говорив нам, як робити раніше на уроці, я просто згадав.

– Чорт побери, тоді в тебе геніальна пам’ять.

Ремус відмахнувся. Можливо, це правда. Його вчителі в Ст. Едмунді не раз зауважували, що він знає забагато слів для когось настільки тупого.

Сіріус дивився в нікуди, явно глибоко в думках – Ремус, практично, міг бачити, як працюють гвинтики в його мізках. Іноді Сіріус був, як повніслю закрита книга. Іноді, його було, до смішного просто, прочитати.

– Якби ти вмів читати, ти був би таким же вправним, як я і Джеймс. Навіть краще.

Ремус фиркнув.

– Так скромно, Блек.

– Але це так! – Сіріус повністю пропустив сарказм, все ще виглядаючи задумливим. – Твоя робота з паличкою більш натуральна і, якщо твоя пам’ять така чудова, як ти кажеш… – Він жував губу. – Б’юся об заклад, для цього є заклинання.

Ремус засміявся.

– Ти хочеш вилікувати мене заклинанням?

– Чому ні?

Ремус, звісно, вже про це думав. Але він, як ніхто, усвідомлював обмеження магії. Зрештою. у нього були шрами, які ніколи до кінця не заживать і щомісчний кошмар, якому ніхто не може запобігти.

– Магія не може виправити подібні речі. – Прямо відповів він. – Чому тоді Джеймс все ще носить окуляри?

– Я думаю, що існують заклинання для зору. – Мовив Сіріус. – Можливо, вони просто не варті зусиль, або занадто небеспечні, або складні, чи ще щось.

– Справа не тільки в читанні, – заперечив Ремус. – Я ще й паскудно пишу; я занадто повільний і все виходить лайняно.

– Для цього точно є заклинання. – Впервнено сказав Сіріус. – Ти можеш зачарувати своє перо, я бачив як батько так робить з офіційними документами. Його справжний почерк реально кривий.

Ремус розгубився. Сіріус, очевидно, не збирався відчеплятися. Він кусав губи.

– Чому тобі це так треба?

– Ти мій друг-Мародер! Ми не можемо допустити, щоб ти і далі щодня стирчав на покараннях, а якщо Слизеринці захочуть помтитися? Нам знадобиться твій лихий розум для витівки. – Його очі блищали. – Якщо ми про це заговорили, я так розумію, ти ще не зробив домашнє з історії?

– Ні.

– Добре, тоді давай почнемо. – Сіріус зістрибнув з ліжка і почав ритися в своїх речах.

– Ні. Ти не зробиш моє завдання за мене. – Запротестував Ремус, складаючи руки.

– Ти до біса правий, не я. – Відповів Сіріус, виймаючи важку книгу. Історія Магії – Ремус впізнав її за розміром і формою. – Я просто збираюся освіжити свою пам’ять і все. Топ-то, я буду сидіти тут і читати в голос, бо це допомагає мені вчити і, якщо ти випадково запам`ятаєш якусь частину в своєму величезному мозку, то я не можу з цим нічого зробити.

Ремус взбісився.

– В тебе немає кращого заняття? І де взагалі Джеймс?

– Дивиться на тренування Ґрифіндорської квідичної команди, – Сіріус опустився на своє ліжко розгортаючи книгу. – Він хоче приєднатися до команди в наступному році, намагається засвоїти якіть фішки, Пітер, очевидно, з ним. А зараз тихо, будь ласка, я намагаюсь вчитись. – Він прочистив горло, – Історія Магії Батільди Бегшот. Глава перша, Стародавній Єгипет; права та ритуали Імхотепа…

І він читав. Далі і далі. Ще деякий час Ремус стояв, намагаючись вирішити вийти з кімнати і грукнути дверима чи ні. Але зрозумів, що він вже і не такий злий – важко злитися на Сіріуса, яким би противним він не був. Тож Ремус сів і слухав. З’ясувалося, що історія зрештою не така нудна, не тоді, коли ви зрозуміли основи. До того ж, Сіріус був набагато натхненнішим, ніж професор Бінс.

Йогот голос був чітким і рівним, він не затинався на складних словах чи фразах, ніби він дже прочитав цью книгу разів сто. Якось Ремус чув, як він казав Джеймсу, що вільно володіє латинською та грецькою – Блеки, напевно, пишалися подібними речами.

Він продовжував, глава за главою, від кривавих єгипетських чарів воскресіння та загадкових грецьких оракулів до магічних месопотамських жриць. Свідомість Ремуса була в стародавньому світі і він не пам`ятав коли ліг, склавши руки за головою і з заплющенними очима дозволяв Сіріусу вести себе крізь час.

Зрештою, голос хлопчика став хриплим і він говорив трохи голосніше, ніж шепотом. Навколо них вже закрався вечір і кімната була освітлена золотистим оранжевим сяйвом, коли заходило сонце. Посередині “Розділу п`ятого: Тиберій і досягнення римської бойової магії”- Сиріус тихо кашлянув і відклав книгу.

– Не думаю, що сьогодні зможу ще вчитися. – Прохрипів він.

Ремус розплющив очі. Він сів, кліпаючи очима.

– Все нормально, – тихо сказав він, – зараз вечеря, я вмираю з голоду.

Вони встали, потягнулися і пішли вниз.

Джеймс і Пітер чекали їх за Ґрифіндорським столом, на своїх звичних місцях.

– Як тренування? – Запитав Сіріус, випивши келих гарбузового соку. Голос став майже нормальним, лише звучав трохи напружено.

– Блискуче. – Весело відповів Джеймс, нанизуючи ковбаску на вилку так, щоб заречпнути єю картопляне пюре. – Ти чому не прийшов?

– Домашка. – Відповів Сіріус, поливаючи підливою свою порцію.

Коли вони доїли, Джеймс базікав крок за кроком, переповівши все що було на тренуванні, перерахував кожного гравця, розказавши про їх сильні та слабкі сторони, їх техніку гри та те, що він би зробив для покращення. Час від часу Пітер встявляв свою думку, яка майже не відрізнялася від Джеймсової.

Пудинг був з пісочного тіста і не подобався ні Сіріусу, ні Джеймсу. Ремус думав, що вони божевільні і прийняв це, як доказ їх снобізму. Він би з`їв і їхні порції, але Пітер, насміхаючись, зробив це раніше.

– У мене є солодке. – Запропонував хлопчик, витягуючи з кишені мантії коричневий пакунок. – Мама прислала, пригощайтесь.

– Дякую, Піт! – Вони залізли до пакету і набирали побільше шипучих бджілок, шоколадних жабок та бобів “Берті Ботс” на кожен смак. Ремус теж не відставав, поки їм не стало зовсім погано.

– Яке домашнє завдання ти робив? – Запитав Джеймс, розгублено чухаючи підборіддя. – Я думав, ми зробили все за цей тиждень.

– Так, гм, я відстав в історії. Довелося повернутися і дещо провірити. – Сіріус теж чухмарити ключицю.

Дивлячись на них, Ремус і собі почав шкрябатись. Тильну сторону його руки лоскотіла, ніби по ній повзала маленька комашка. Він раптом подумав про сверблячий порошок і подивився вниз.

Він мало не закричав. На його руці відростало темне густе волосся з жахливою швидкістю. Він почав трансформувався! Ще і близько не повний місяць – як це могло трапитись? Він так різко підвівся, ледь не впав назад. Йому треба вибиратися звідси – негайно!

– Що таке, Люпине? – Джеймс здивовано на нього подивився.

Ремус подивився на нього, потім на Сіріуса. У них теж росло волосся – Темні локони проростали з їх облич та рук – всі оголені частини шкіри. Він безмовно витріщався на них. Потім провів язиком по зубах – вони залишалися нормальними.

– Бляха-муха… – Сказав Джеймс, дивлячись на себе потім на інших двох друзі. – Що відбувається?

– Пітере, – пробурчав Сіріус, його обличчя майже повністю було покрите волоссям. – Ти впевнений, що це твоя мама прислала цукерки?

Пітер, який не з`їв жодної цукерки, витріщався на них, червоніючи, почав швидко і плутано виправдовуватись.

– Ну… Я думаю… Я думав, що вони від неї… Їх доставили сьогодні вранці.

– Піт! – Гримнув Джеймс. Учні дивились на них, штурхаюючи один одного. Невдовзі вся їдальня шепотіла і вказувала на трьох неймовірно волохатих хлопців за ґрифіндорським столом.

Багато хто хихикав, але ніхто не сміявся голосніше Северуса Снейпа, який дивився на це біля Слизеринських лавок.

– Давайте, – підвівся Сіріус, задерши пухнастий ніс з аристокрастичною гідністю, що виглядало доволі кумедно, – підемо в лікарняне крило. Пізніше сплануємо помсту.
Коли вони виходили з Великої зали під загальний сміх, Ремус скривився від сорому і закрив руками обличчя. Кожен його дюйм був покритий тією самою лискучою чорною шерстю. Йому не було весело, як це здавалося Джеймсу та Сіріусу.

– Казав тобі, що вони завдадуть удар у відповідь, – пробурмотів Сіріус.