Перший рік: Різдво 1971

̶  Люпине, можливо, ви мені скажете, які трансформаційні властивості філософського каменю? – спитала в кінці уроку Макґонеґел одного дня. Вона дуже суворо подивилася на нього. Минулого разу, коли вона спитала його перед класом, він знизав плечима і відвів погляд.

̶  Гм-м…  ̶  Ремус напружив мозок. – Ну, напевно, це той, який перетворює все в золото? Якщо використовувати його правильно… і Клеопатра Алхімік, наче використовувала його, щоб перетворити свинець на срібло.

̶  Вірно,  ̶  сказала Макґонеґел, погано приховуючи свій подив. – П’ять очок Ґрифіндору. І ще п’ять за зв’язок з Клеопатрою Алхіміком, вона не згадується в «Початковому курсі трансфігурації». Ви прочитали це у вашому підручнику з історії?

Він кивнув, знаючи, що всі на нього дивляться.

̶  Що ж, чудово. Деякі з моїх студентів навіть на третьому році навчання не здатні провести зв’язки між предметами. Мені приємно бачити таку зацікавленість,  ̶  вона звернулася до класу,  ̶  Ми почнемо обговорювати алхімію після Різдва. Що нагадало мені – канікули наближуються, і я хотіла б попросити усіх учнів, які планують залишатися в Гоґвортсі, повідомити мене про це до кінця наступного тижня. Дякую, вільні.

Усі встали, щоб залишити клас. Декілька людей поплескали Ремуса по плечу, проходячи повз.

̶  Містере Люпин, у вас є хвилинка? – сказала Макґонеґел, коли він проходив повз її стіл. Його серце впало. Він провів два тижні без покарань, наївно було сподіватися, що це триватиме довго. Він нерухомо стояв, засунувши руки глибоко в кишені й дивлячись собі під ноги, поки усі учні виходили.

Нарешті, коли клас був порожній, вона зачинила двері (прямо перед Джеймсовим носом) і повернулась на своє місце.

̶  Ви сьогодні добре попрацювали,  ̶  люб’язно сказала Макґонеґел. – Останнім часом у вас чудово виходить.

Він здивовано подивився на неї. Вона засміялася:

̶  Не треба так дивуватися! Я вражена. Про це сказали і професор Слизоріг, і професор Флитвік. Я хотіла поговорити з вами про Різдво. Я розмовляла з місіс Орвелл…

̶  З ким?!

̶  З жінкою, яка керує дитбудинком.

̶  О, так, Наглядачка.

̶  Саме так. Як ви знаєте, повний місяць настане двічі в грудні: другого,  ̶  це було через тиждень,  ̶  і тридцять першого. Напередодні Нового року. Здається, місіс Орвелл вважає, що з цієї  причини вам краще залишитися в Гоґвортсі на Різдво. Сподіваюся, це вас не дуже засмутить.

Ремус знизав плечима.

̶  Мені все одно де залишатися.

Професорка Макґонеґел кивнула, серйозно дивлячись на нього.

̶  Тоді, додам ваше ім’я до списку. До зустрічі на наступному тижні, Ремусе.

***

Джеймс запросив Сіріуса та Ремуса до себе на вакації, знаючи, що в жодного з них Різдво не буде дійсно щасливим. Ремус був змушений відмовитись, навіть якби він не був не соромився поїхати до Джеймса і познайомитись з його батьками, він все ще знаходився під опікою Святого Едмунда, і для виїзду за межі Гоґвортсу потрібен був письмовий дозвіл Наглядачки.

Сіріус, який був би радий провести два тижні, байдикуючи з Джеймсом, літаючи на мітлах і поїдаючи шоколад, теж мав відмовитись. Його сім’я чітко дала зрозуміти, що не схвалюють його візит до Поттерів за будь-яких умов.

̶  Белатриса, це стерво, доповідала все батькам,  ̶  похмуро пояснив він. – Мабуть, я вже достатньо їх зганьбив. Якщо я поїду до тебе, буде лише гірше. Вибач, друже.

В останній день семестру Ремус пішов з мародерами до межі володінь, щоб попрощатися з ними.

̶  Ми надсилатимемо тобі сов! – пообіцяв Джеймс. – Спробуй вигадати наступний план для атаки Снейпа!

Ремус усміхнувся і пообіцяв, що спробує. Він міг лише сподіватися, що листи, надіслані Джеймсом, будуть не надто довгими. Він був єдиним першокурсником з Ґрифіндору, який залишився на канікули, тому повертатися до замку було трохи самотньо.

Наступного дня він довго ніжився в ліжку. Їм ніколи не дозволяли цього в дитбудинку. Він спав до десятої, поки Френк Лонґботом не просунув голову до кімнати:

̶  Просинайся, Люпине, або пропустиш сніданок!

Ремусу подобався Френк, у нього було доброзичливе обличчя і невимушені манера спілкування. Він здавався надійним і відповідальним, як старший брат. Він розумів, що Ремус звик бути білою вороною, і залучав його там, де це можливо, намагаючись не сильно на нього тиснути.

Після сніданку Френк зник у соварні, а Ремус похмуро усівся у вітальні, відчуваючи, як наступні два тижні розтягуються перед ним, створюючи прірву, порожню й самотню. Він думав прогулятися околицями замку, але почався сильний дощ. Він прослухав декілька Сіріусових платівок і огортав журнали, які залишили хлопці з четвертого курсу, просто розглядаючи картинки. На них переважно були зображені гарні відьми та чарівники, тому він припустив, що це журнал про моду.

Наступні декілька днів проповзли приблизно так само. Френк будив його вранці, він їв з усіма ґрифіндорцями у Великій залі, але решту часу був сам по собі.

Одного разу йому було так нудно, що він навіть подумав зробити домашнє завдання. Він намагався покращити почерк, але це було майже неможливо з сміхотворними пір’ям, яке їм видавали. Ніхто не міг дати йому чіткої відповіді, чому вони не можуть просто використовувати ручки. Навіть олівці були б краще. Він справді намагався читати, але після одного параграфу з підручника гербалогії розізлився і здався. Тоді він переніс на пергамент декілька діаграм. Він не мав нічого проти малювання, йому подобалась свобода цього заняття.

Кожен день він гуляв декілька годин замком з картою. Усі вже давно забули про свої, вивчивши місцезнаходження усіх класних кімнат за перший тиждень чи близько того. Але Ремус ніяк не міг розпрощатися зі своєю, досі незадоволений її незавершеністю. Він почав наносити на неї свою розмітку, позначаючи цікаві місця і секретні проходи, які знаходив.

Решту часу він провів, уникаючи вчителів, які були стурбовані його перебуванням на самоті. Він був не єдиним студентом, який залишився в школі, але інші переважно були на шостому і сьомому курсах і зазвичай проводили час в бібліотеці, посилено готуючись до екзаменів і працюючи над домашніми завданнями. Слизоріг організував додаткові заняття з зіллєваріння, але Ремус не був на них запрошений і, мабуть, не пішов би, навіть якби був.

Він опанував декілька заклинань і певний час розважався, намагаючись левітувати якомога більше речей одночасно. Він грав, підкидуючи різні предмети і намагаючись зупинити їх перед падінням на підлогу. Зрештою, йому довелося припинити, коли Френк постукав у двері і роздратовано попросив не шуміти.

***

П’ятниця, 24 грудня, 1971

На Різдво Ремус прокинувся раніше, ніж зазвичай – за вікном все ще було доволі темно. Сильна злива стукала в шибки, і стукіт був досить гучним, щоб луною розноситися по порожній кімнаті. Але не це розбудило Ремуса. Двері зі скрипом відчинилися, і хтось зайшов до кімнати.

Сидячи й вдивляючись у темряву, Ремус очікував побачити Лонґботома, який покличе його на сніданок. Але це був не Френк. Це виявився промоклий до кісток і розпатланий хлопчик з довгим волоссям і пихатим обличчям.

̶  Сіріусе! – Ремус схопився з ліжка, дуже радий появі друга.

Сіріус відкинув мокре волосся з очей, зняв свій важкий дорожній плащ, кинувши його на підлогу.

̶  Як життя, Люпине? – усміхнувся він. – Неймовірний холод, так? – він наставив свою паличку на камін,  ̶  Інсендіо!

̶  Що ти тут робиш?!

̶  З мене досить,  ̶  просто сказав він, стягуючи брудні чоботи. – Посварився з батьком, потім втрутилася уся родина. Все як завжди. Назвали мене зрадником роду, ганьбою родини і бла-бла-бла…  ̶  він плюхнувся на ліжко. – Тож я пішов.

̶  Ого,  ̶  Ремус шокований потер очі. – Як ти сюди дістався?

̶  За допомогою порошку флу,  ̶  Сіріус знизав плечима. – Перенісся в паб у селі. Звідти пішки.

̶  Ого,  ̶  повторив Ремус.

̶  Я вмираю з голоду, вони відправили мене спати без вечері. Давай одягайся! Сніданок!

Макґонеґел була не так рада бачити Сіріуса, як Ремус. Двоє хлопців зайняли свої місця за столом, ніби нічого незвичайного, але вона негайно з’явилася біля них.

̶  Містере Блек,  ̶  сказала вона з ноткою застереження в голосі, яку Ремус навчився впізнавати під час покарань. – Що це означає?

̶  Я теж скучив за вами, професорко,  ̶  Сіріус розплився в усмішці.

Куточки губ професорки сіпнулись догори, але вона зберегла холоднокровність.

̶  Ви були помічені, коли перетинали межу Гоґвортсу з боку Гоґсміду о шостій ранку. Ви не хочете це пояснити?

Сіріус похитав головою.

̶  Не дуже, професорко. Це все, що я можу сказати.

Макґонеґел зітхнула, ледь помітно похитавши головою. У неї був той самий жалісливий вигляд, який зазвичай призначався Ремусу.

̶  Добре, містере Блек. Звісно, мені доведеться написати вашим батьками, щоб вони знали, де ви знаходитесь.

̶  Це зовсім не обов’язково,  ̶  відповів Сіріус, киваючи головою в бік зграї сов, які щойно залетіли в залу. Найбільший птах – величавий пугач – кинув товстий червоний концерт на тарілку Сіріуса. Він подивився на нього, потім на професорку з кривою усмішкою. – Я думаю, вони пречудово знають, де я.

Він підняв зловісний конверт і, не порушуючи зорового контакту з Макґонеґел, розірвав його. Миттєво лист почав кричати. Голос заповнив усю залу, привертаючи увагу кожного присутнього. Макґонеґел здригнулася від роздираючого вуха звуку. Це був голос мами Сіріуса.

̶  СІРІУС ОРІОН БЛЕК,  ̶  репетував він,  ̶  ЯК ТИ СМІЄШ ПЕРЕЧИТИ СВОЄМУ БАТЬКОВІ В ТАКІЙ МАНЕРІ! – Ремус закрив вуха. Сіріус продовжував сидіти нерухомо, дивлячись на Макґонеґел. – ВОДИШСЯ З НАПІВКРОВКАМИ І ЗРАДНИКАМИ РОДУ! ВІДВЕРТАЄШСЯ ВІД СВОЄЇ РОДИНИ! ЯКБИ ТВІЙ ДІД БУВ ЖИВИЙ, ВІН БИ ЗРІКСЯ ТЕБЕ ОДРАЗУ ПІСЛЯ СОРТУВАННЯ! ТИ ЗАЛИШИШСЯ В ШКОЛІ ДО КІНЦЯ РОКУ І ПОДУМАЄШ ПРО ТІ ГАНЬБУ І БЕЗЧЕСТЯ, ЯКІ ТИ НАКЛИКАВ НА НАШ ШЛЯХЕТНИЙ РІД! І НЕ ДУМАЙ, ЩО МИ НЕ ПОЗБАВИМО ТЕБЕ СПАДЩИНИ! ТИ НЕ ЄДИНИЙ НАШ СИН!

Закінчивши, лист спалахнув, зморщившись і розсипавшись купою сірого попелу. Дзвінка тиша опустилась на залу. Усі дивилися на них.

Сіріус потягнувся за тостом, поклав його на свою тарілку і безтурботно намазав на нього масло. Він знову глянув на Макґонеґел.

̶  Ви можете надіслати мамі сову, якщо хочете, професорко, але сумніваюсь, що вона прочитає ваш лист.

̶  Добре, Сіріусе,  ̶  кивнула Макґонеґел,  ̶  просто… постарайтеся уникати неприємностей, гаразд? – вона напружено пішла до вчительського столу в дальньому кінці зали.

Сіріус мовчки взявся снідати. Навіть через роки Ремус завжди пам’ятав, що в той день вперше подумав, що Сіріус Блек – найхоробріший хлопець у світі.

***

Різдво в Святому Едмунді завжди було надзвичайно галасливим. Деякі хлопці, в яких були далекі родичі, які достатньо за них переживали, щоб надіслати светр, але недостатньо, щоб навідатися, отримували подарунки. Іншим доводилася задовольнятися благодійністю від місцевої влади, чиї подарунки загортала Наглядачка. Роздача подарунків швидко змінювалася обміном подарунків, і вони проводили ранок, торгуючись і обмінюючись мізерними речами, які отримали. Їх змушували причепуритися, а потім довгою шеренгою вели до церкви, де вони нудьгуючи відсиджували різдвяну службу.

Різдвяний ранок в Гоґвортсі пройшов набагато приємніше. Ремус був майже зворушений, дізнавшись, що Наглядачка про нього не забула. Посилка прийшла вночі, і вранці він знайшов на своєму ліжку листівку і пакет з банкою печива, пакетом горіхів та апельсином. На його подив, Джеймс теж надіслав йому подарунок – набір «плюй-камінців». Навіть Пітер надіслав коробку шоколадних жаб.

̶  З Різдвом,  ̶  Сіріус позіхнув, відкриваючи свої подарунки. Він нічого не отримав від батьків, але ніяк це не прокоментував. Джеймс надіслав йому щорічний випуск про його улюблену команду з квідичу, Північних Скорчерсів, і він також отримав шоколадних жаб від Пітера.

̶  З Різдвом,  ̶  відповів Ремус. – Я не підготував нікому подарунки,  ̶   винувато зізнався він. – Я не знав, що вони збирались…

̶  Не хвилюйся через це,  ̶  кинув Сіріус, заходячи в ванну. – Ніхто і не очікував, що ти підготуєш.

Це хвилювало Ремуса, але він постарався не думати. Поки Сіріус був у ванній, ще одна сова залетіла в вікно і кинула на його ліжко великий плаский квадратний пакунок. Коли Сіріус вийшов і побачив його, його очі засяяли, і він з нетерпінням зірвав обгортку.

̶  Це від Андромеди! – пояснив він, дістаючи платівку і показуючи її Ремусу, який схвильовано підбіг  до нього.

Це був ще один маґлівський альбом. На чорній обкладинці був силует величезного підсилювача та чоловіка з гітарою перед ним. В нього було довге кучеряве волосся, він стояв, ефектно розставивши ноги, окреслений золотом. «Electric Warrior, T.Rex»  ̶  кричав заголовок.

̶  Оу-у-у, T.Rex, здається, я чув про них,  ̶  сказав Ремус, й Сіріус перегорнув платівку, щоб прочитати список пісень. – Вмикай! – нетерпляче поквапив він. Яка різниця, що написано на обкладинці?

Сіріус так і зробив, витягнувши гладкий чорний диск і встановивши його в програвач. Платівка почала обертатися, і кімната наповнилася музикою, її плавною і спокійною пульсацією.

Beneath the bebop moon/ I wanna croon/ With you-ooo…

Вони сиділи і зачаровано слухали, зупиняючись лише щоб перевернути диск на іншу сторону. Коли альбом закінчився, Сіріус безмовно перевернув його і почав спочатку. Вони то сиділи на ліжку, злегка похитуючись під мелодію, то мотали головою, коли ритм прискорювався. Вони обмінювалися усмішками на особливо привабливих моментах і лежали на спинах, дивлячись в стелю, під повільніші, мрійливіші треки.

Зрештою, на середині другого прослуховування зайшов Френк.

̶  З Різдвом, хлопці! Ходімо, сніданок!

Вони швидко вдяглися і спустилися до Великої зали. Вчителі яскраво її прикрасили. Блискуча мішура червоного, зеленого і золотого кольорів сяяла з кожного куточку, обплітаючи залу, ніби ліани. Дванадцять величезних ялинок мерехтіли різнокольоровими вогниками, і кульки розміром з футбольний м’яч прикрашали кожну гілку.

Після сніданку хлопці побігли наверх, щоб знову прослухати альбом.

̶  Це найкрутіше, що я коли-небудь чув,  ̶  заявив Ремус. Сіріус урочисто кивнув.

Сіріусу найбільше сподобалась пісня «Jeepster». Він закохався у гармонійне звучання і агресивний біт. Ремусу ж сподобалася «Monolith». Вона була космічна і спокійна, слова безглузді і значущі водночас. Це дарувало відчуття польоту.

Решту дня вони слухали музику у вітальні, їди шоколадних жаб, горіхи та печиво і галасливо грали у вибухові карти. Їжа в Гоґвортсі завжди була вражаюча, і різдвяна вечеря нічим не відрізнялась. Поки за вікном настала ніч, Ремус так об’ївся, що думав, що ніколи в житті більше не захоче їсти.

Хоча він не сказав цього Сіріусу (який, зрештою, змушений був втекти з дому вперше, якщо не востаннє) це було найкраще Різдво у житті Ремуса.

.

«Beneath the bebop moon/ I wanna croon/ With you-ooo…»  ̶  рядки з пісні «Mambo Sun» гурту T.Rex