Перший рік: Повторення

Час, здавалося, пришвидшився після дня народження Ремуса. Дні стали довшими, й весна увірвалася в замок, наповнюючи його сонцем та свіжим повітрям після довгої зими. Наближалися іспити, і Ремус нарешті подолав свою тривогу щодо читання в публічних місцях, проводячи все більше й більше часу в бібліотеці. Замість планування нових пустощів та витівок, мародери присвячували свої вечори практиці заклинань та перевірці одне одного на знання інгредієнтів для зіллів.

Сіріус та Джеймс поставилися до іспитів дуже серйозно; для них це було змагання. Хоча вони обидва рішуче заперечили б, Ремус підозрював, що вони захищали свою чистокровну честь. Усі, навіть вчителі, очікували від них більшого. Ремуса це не хвилювало: навіть якщо він не отримає найвищі бали з усіх предметів, він впорається краще, ніж будь-коли до цього. Насправді він був радий, що в нього немає родини, яка б на нього тиснула.

А от тиск на Пітера ставав занадто очевидним. Він був цілком встигаючим учнем, навіть одним з кращих з астрономії та гербалогії, часто обходячи Джеймса. Але він постійно нервував, що впливало на його магію, робило його рухи паличкою різкими, а заклинання – неакуратними. Пітер не дуже багато говорив про свою родину, але часто отримував від них листи, і Ремус помітив, що Джеймс обережно оминає цю тему.

̶  Як багато нам треба скласти цього року? – відчайдушно питав круглолиций хлопчик мінімум чотири різи на день.

̶  Пітере, заспокойся,  ̶  відповідав Джеймс. – В тебе все добре. Ти можеш розказати усю теорію ззаду наперед, треба просто застосувати це на практиці.

̶  Я не звинувачую його за те, що він так нервує,  ̶  прошепотів Сіріус Ремусу, поки інші двоє не могли їх почути. – В родині Петіґру було щонайменше дванадцять сквибів, і це тільки в цьому столітті.

̶  Сквибів?

̶  Чарівники без магії,  ̶  терпляче пояснив Сіріус.  ̶  Знаєш, іноді в родинах маґлів народжуються чарівники? Це працює і в інший бік, але про це ніхто не любить говорити. Мій двоюрідний прадід мав божевільну теорію, що це маґли міняють своїх дітей на наших, щоб проникнути в чарівний світ. Звісно, він був несповна розуму.

̶  Гаразд,  ̶  відповів Ремус, вдаючи, що зрозумів все, про що говорив Сіріус. – Отже, через це магія Пітера така… нестабільна?

̶  Не знаю,  ̶  Сіріус знизав плечима. – Можливо. Не впевнений, що є докази, що схильність до сквибів – сімейне. Але це причина, через яку Петіґру не входять до Священних Двадцяти Восьми.

Ремус важко зітхнув і подарував Сіріусу спопеляючий погляд:

̶  Ти знаєш, що я гадки не маю, що це таке.

Сіріус посміхнувся.

̶  Звідки мені знати, Люпине, ти так багато читаєш останнім часом. Приємно, що ще залишились речі, які я знаю, а ти ні.

Ремус пирхнув у відповідь, знову дивлячись у свою роботу. Сіріус швидко продовжив, ніби не хотів втратити його увагу.

̶  Священні Двадцять Вісім – найчистіші з чистокровних. Останні «незаплямовані» родини.

Ремус знову кинув на Сіріуса злий погляд. Той підняв руки, поспішаючи пояснити:

̶  Це їхні слова, не мої! Ти знаєш, що я не вірю у всі ці нісенітниці про чистоту крові.

̶  Так,  ̶  Ремус підняв брову. – Втім, б’юся об заклад, Блеки перші в цьому списку.

̶  Насправді,  ̶  відповів Сіріус з сяючими від сміху очима,  ̶  Берки перші. Список в алфавітному порядку.

Ремус застогнав і повернувся до повторення зіллєваріння.

***

Іспити були далеко не головною причиною для хвилювання Ремуса. Він був доволі впевнений, що впорається відносно добре. Він навіть перевірив правила іспиту (які були п’ять ярдів в довжину) і переконався, що використання чар Скрібоклара для виправлення почерку не було заборонено, якщо учні могли накласти їх самостійно. Ремус використовував це заклинання з листопада, тому причин для хвилювання не було.

Дві речі хвилювали Ремуса набагато більше, ніж складання іспитів. По-перше, йому доведеться повернутися до Святого Едмунда. Він не був там лише декілька місяців, але різниця між дитбудинком та Гоґвортсом здавалася такою ж великою, як різниця між кольоровим та чорно-білим кіно. Поки інші учні з нетерпінням чекали довгого, теплого літа, щоб поїхати за кордон, розслабитися та виспатися, Ремусу здавалося, що на нього чекає вигнання.

Їм не дозволялося використовувати магію за межами Гоґвортсу до сімнадцяти років, а це означало, що Ремус не тільки втратить зв’язок зі своїми друзями, але й не зможе більше читати. Літо розтягувалося перед ним – спустошене й самотнє, розділене довгими гнівними ночами в підвалі.

І тут свою потворну волохату морду показувала друга проблема. Як і передбачувала мадам Помфрі, відколи Ремусу виповнилося дванадцять, трансформації стали набагато гірше. Цьому не було нормального пояснення в жодній з прочитаних книжок, окрім розпливчатих слів про підлітковий вік та статеве дозрівання. Якщо раніше він міг відбутися кількома укусами та подряпинами, наче він грайливого цуценяти, який не хотів і не міг завдати справжньої шкоди, то зараз прокидався з глибокими гнівними ранами, які рясно кровоточили, поки Помфрі не приходила на допомогу. Агонія самого перетворення досягла майже нестерпного рівня, і його часто нудило годинами до сходу повного місяця.

Що ще гірше, Ремусу доводилося довше залишатися в лікарняному крилі, і вигадувати виправдання ставало все важче і важче. Його друзі почали вголос розмірковувати про його загадкову хворобу. Іноді вони припускали, що він симулює, щоб не ходити на уроки, іноді дражнили, що він заразний.

Принаймні в Святому Едмунді у нього не було друзів, яких цікавили його щомісячні зникнення.

Сіріус теж явно не радів наближенню літа. Він ставав нехарактерно тихими щоразу, коли хтось згадував вакації, його очі затуманювалися, а обличчя ставало блідим. Джеймс запросив усіх залишитися в нього так довго, як вони того хочуть, але Сіріус зберігав песимістичний настрій.

̶  Ти знаєш, що вони ніколи мені не дозволять,  ̶  зітхнув він.

̶  Не вішай носа, друже,  ̶  Джеймс закинув руку йому на плече. Вони сиділи на великому дивані в вітальні, Пітер сидів у кріслі та намагався перетворити банан на капці. В нього не виходило. Ремус лежав на животі перед каміном. В нього була величезна рана на спині, яка не загоювалася навіть після усіх зусиль мадам Помфрі, і тепер це було єдина поза, в якій йому не було боляче.

Сіріус однозначно не планував піднімати носа.

̶  Але вони точно не дозволять. Кляте весілля Белатриси в червні, і можеш бути певен, мене змусять відсидіти там від початку до кінця.

̶  Нас теж запросили,  ̶  раптом промовив Пітер, відволікаючись від капців, які досі були яскраво-жовті і неприємно м’які. – Напевно побачимося там.

̶  Так, добре,  ̶  видихнув Сіріус так сильно, що його волосся підлетіло. – Якщо мене не перетворять на ящірку. Або замкнуть в портреті на все літо; одного разу вони зробили це з Андромедою. Відтоді вона не колишньою: ненавидить усі чарівні картини.

̶  Після весілля,  ̶  сказав Джеймс, намагаючись відвести розмову від родини Блек,  ̶  ми щось вигадаємо. Я витягну тебе звідти, якщо доведеться, обіцяю.

Сіріус посміхнувся Джеймсу, а той посміхнувся у відповідь. Мова їхніх тіл ідеально віддзеркалювала одна одну, і Ремус відчув укол самотності. Він знав, що в Сіріуса було набагато більше проблем в родині, ніж те, що він був білою вороною. У вересні Сіріус показав йому шрами, але для Ремуса вони були цілком звичними і нормальними. Наглядачка іноді била його, якщо він робив щось не так, і він нерідко отримував лінійкою від своїх маґлівських вчителів, тому в нього не було жодних підстав підозрювати, що в домашньому житті Сіріуса було щось незвичайне.

Джеймс, звісно, знав набагато більше. Ремус це знав, бо родина – єдина тема на яку Джеймс не жартував. Вони багато розмовляли ночами, Ремус неодноразово чув, як Сіріус плакав. Це викликало в нього бажання накласти власні чари тиші: він ненавидів звуки плачу і нечасто ревів сам.

̶  Ти теж, Люпине,  ̶  сказав Джеймс.

̶  Гм? – Ремус відірвався від своїх думок. Він обережно потягнувся і постарався не скривитися, коли біль прострелив спину, як блискавка.

̶  Ти маєш приїхати і залишитися на літо. В нас достатньо місця, і мама не проти.

̶  Не можу,  ̶  покачав головою Ремус, повертаючись до книги. Його спина палала вогнем. – Наглядачка не дозволить. Вона опікунка і все таке, закони маґлів.

̶  Знайдемо, як це обійти,  ̶  впевнено відповів Джеймс. – Ви двоє приїдете, добре? Я це влаштую.

Ремус усміхнувся, хоча знав, що Джеймс нічого не зможе зробити. Повний місяць випадав на кінець кожного місяця, як і завжди, у нього навіть не буде вільного тижня наприкінці літа. До того ж Наглядачка йому справді не дозволить.

̶  Здається, в мене вийшло! – раптом вигукнув Пітер, підіймаючи догори свої яскраво-жовті капці.

̶  Молодець, Піте,  ̶  нудьгуючи сказав Сіріус. – Приміряй, щоб побачити, чи вони підходять.

Ремус сів, біль був нестерпний. Випрямившись, він відчув теплий струмінь крові, що пробіг по спині і зібрався в поясі його штанів. Стривожений, він швидко підвівся.

̶  Фу! – скрикнув Пітер, витягаючи ногу з одного капця, вкриту бридкою банановою кашею. Джеймс зайшовся сміхом, його окуляри впали навскоси.

̶  Він пожартував, Піте! Тобі слід перестати робити усілякі дурниці, лише тому що ми тобі це кажемо.

̶  В тебе все добре, Люпине? – раптом підвів очі Сіріус. Ремус топтався на місці. Йому терміново треба було потрапити до лікарняного крила, але він не знав, як це пояснити.

̶  Так, просто… мабуть, піду, погуляю.

̶  Куди? Вже майже комендантська година,  ̶  у Сіріуса засяяли очі. – Що ти задумав?

̶  Ні, ні, нічого… я просто хочу…

̶  Ми теж підемо! – Джеймс підвівся. – Я візьму плащ.

̶  Ні! – крикнув Ремус.

Усі вони завмерли, навіть Пітер, який діставав залишки банана з-поміж пальців.

̶  Я…  ̶  Ремус запнувся. – Мені недобре. Я просто хочу піти до мадам Помфрі, і все.

̶  Гаразд, друже,  ̶  Джеймс підняв руки в дружелюбному жесті. – Заспокойся. Хочеш, ми тебе проведемо?

̶  Я піду,  ̶  швидко сказав Сіріус. Він підвівся, взяв Ремуса за лікоть і потягнув його до виходу, перш ніж інші встигли щось сказати.

̶  Сіріусе…  ̶  Ремус почав, щойно вони вийшли в порожній коридор.

̶  Все нормально, Люпине, я просто проведу тебе. Я не буду з тобою заходити, нічого такого.

Ремус розгублено подивився на нього, потім кивнув і почав йти так швидко, як дозволяв біль в спині. Він достатньо добре знав Сіріуса, щоб розуміти, що він не передумає. Пітер міг би злякатися і втекти. Джеймс міг поставитися до його бажань з повагою. Але Сіріус… Сіріусу завжди треба було дотиснути.

̶  Все гаразд? – спитав Сіріус, уважно розглядаючи його. – Ти йдеш дуже напружено.

̶  Мені недобре,  ̶  крізь зуби повторив Ремус. Він сподівався, що Сіріус вирішить, що він просто злий на нього, і не зрозуміє, що він насправді стримує крик болю.

̶  Гаразд,  ̶  спокійно відповів Сіріус. Вони мовчки продовжували йти. Коли вони нарешті дісталися лікарняного крила, вони зніяковіло простояли декілька хвилин в тиші. Гарячі бурштинові очі Ремуса зустрілися з холодними синіми очима Сіріуса, ніби кидаючи виклик поставити запитання.

̶  Сподіваюсь, тобі стане краще,  ̶  тільки сказав Сіріус. – Ми можемо прийти до тебе завтра, якщо тебе не відпустять?

̶  Напевно,  ̶  насторожено сказав Ремус. Він спробував знизати плечима, але одразу поморщився від болю. Сіріус ніяк не відреагував.

̶  Бережи себе, Люпине,  ̶  тихо сказав він, перш ніж розвернутися й поквапитися назад.

Ремус дивився, як він йде, доки він не повернув за ріг. В нього було незрозуміле відчуття, що Сіріус озирнеться, перш ніж зникнути. Коли той не озирнувся, Ремус був дивно розчарований, хоча мав знати, що Сіріус Блек ніколи не буває передбачуваним.

Він злегка здригнувся, може, через наростаючий біль, а може, через щось інше і відкрив двері лікарняного крила.

.

В оригіналі перша родина в списку Священних Двадцяти Восьми – родина Abbot. Але українською це прізвище звучить, як Ебот. Оскільки літера «Е» йде після літери «Б», я вирішила замітини їх на Берків, аби зберегти алфавітний порядок.