Перший рік: Дні народження, книги та The Beatles

На щастя, мадам Помфрі змогла зняти прокляття кількома помахами чарівної палички. Але все одно прочитала лекцію про використання небезпечної магії.

̶ Наче ми хотіли виглядати як єті! – скаржився Джеймс, коли вони вийшли з лікарняного крила. Шкіра все ще свербіла.

̶ Це точно Северус. Він вимочив цукерки у якомусь зіллі, я знаю це, ̶ кипів Сіріус.

̶ Так, ми всі це знаємо, друже, ̶ відповів Джеймс. – Не хвилюйся, він своє отримає.

̶ Мені так шкода! – мабуть всоте почав плакати Пітер. – Я правда думав, що вони від мами!

̶ Все добре, Піте, ̶ Джеймс поплескав його по плечу. – Шкода лише, що ти дав нам їх не в понеділок вранці – ми б пропустили трансфігурацію.

̶ Я вимагаю відплати! – закричав Сіріус, драматично піднімаючи паличку. Ремус засміявся. Джеймс теж.

̶ І ти її отримаєш! – відповів він, поправляючи окуляри на носі. – Терпіння – це перевага, Блеку. Така помста вимагає часу. В тебе випадково немає в запасі інших геніальних ідей, Ремусе?

̶ Вибач, ̶ Ремус похитав головою. Його серце все ще калатало від жаху. Якби він побачив Снейпа в цю мить – задушив би. Годі жартувати з ним.

̶ Я допоможу тобі, Джеймсе! ̶ встряв Пітер. – Я зроблю що завгодно, цього разу я не злякаюсь, я…

Вони якраз повернули в бік вежі Ґрифіндору, коли хтось вигукнув:

̶ Сіріусе.

Всі чотири хлопці обернулися. Сіріус здивовано подихнув. Це була Белатриса Блек.

̶ Чого треба? – запитав він, дивлячись вниз і потираючи черевиком плитку. Це був максимально не-сіріусівський образ, який тільки можна уявити, подумав Ремус. Він також помітив, що Джеймс зробив крок вперед і став плече до плеча зі своїм другом.

̶ Іди сюди і звернись до мене як слід, ̶ зірвалась відьма у відповідь.

Сіріус не зрушив з місця. Белатриса дістала паличку. Ремус був шокований і вперше з приїзду до Гоґвортсу відчув справжній страх.

̶ Іди сюди, ̶ повторила вона низьким голосом, ̶ або я змушу тебе. І це буди не дитяче закляття росту волосся, я обіцяю.

Сіріус зробив крок вперед і похитав головою, коли Джеймс спробував піти за ним. Декілька довгих, неприємних хвилин вони спостерігали, як кузени тихо розмовляють, стоячи в кінці коридору. За всю розмову Сіріус не відірвав погляд від підлоги. Нарешті, вона погладила його по голові, розвернулась і пішла, цокаючи підборами. Усі видихнули з полегшенням. Сіріус повернувся до них на нетвердих ногах.

В тиші вони дійшли до вітальні і сіли на диван.

̶ Все в порядку, Сіріусе? – першим подав голос Джеймс.

̶ Так, ̶ кивнув він, але обличчя було блідіше, ніж зазвичай. – Вона, гм-м… вона хотіла запросити мене на чай. На мій день народження. Думаю, моя мама змусила її, можливо, зібрала сімейну раду. Намагається повернути мене на шлях істинний.

̶ Лише через інший гуртожиток?

̶ І компанію, яку я обрав, ̶ він усміхнувся.

̶ Тож, коли твій день народження?

̶ За два тижні. Третього. Але мені доведеться піти на чай, Бела не жартує про дійсно мерзенні прокльони.

̶ Тоді ми зробимо щось після. Щось хороше, добре?

Ремус і Пітер закивали з ентузіазмом, але на задвірках свідомості Ремуса покоїлась інформація, що повний місяць випадає якраз на третє.

***

Сіріусу виповнилося дванадцять, а Ремус навіть не міг відсвяткувати разом з ними. Хоча він
не думав, що хтось дуже засмутився. Зрештою. Найкращим другом Сіріуса був Джеймс, а Пітеру подобалось думати, що трошки Джеймса належить йому. Тому Ремус був би зайвим, навіть якби не був запертий в хатині, намагаючись розірвати себе на частини. Цього разу мадам Помфрі дала йому снодійне зілля, але це не дало жодного результату. Що гірше, він примудрився нанести собі величезний шрам через усю спину.

Мадам Помфрі змусила його залишитися на весь день в лікарняному крилі, що, насправді, було неймовірною вдачею. Він міг сказати друзям, що просто погано почувався. Вони все ще не розуміли, чому він їм не сказав, що почувається хворим, але повірили. Вони, напевно, вже думали, що він досить дивний, тому приймуть усе, що він скаже.

До того ж, йому не сподобався б цей день народження. Джеймс домовився з мадам Гуч і організував для них трьох декілька годин польотів перед обідом. Після вечері, поки Сіріус не пішов на чай до своїх кузин, Джеймс і Пітер очолили стіл Ґрифіндору, співаючи «Happy Birthday» та «For he’s a jolly good fellow». За словами інших учнів, які Ремус почув пізніше, вони співали останні рядки все голосніше і голосніше, поки професорка Макґонеґел не пригрозила покаранням, якщо вони не перестануть.

Йшов листопад, дні ставали коротшими, а замок темнішав. Вони менше часу проводили на вулиці, і все більше тулилися біля вогню в вітальні, грали в карти і планували помсту Снейпу. Перший семестр добігав кінця, і вчителі задавали, як ніколи, багато домашніх завдань.

Коли Сіріус та Ремус були окремо від Пітера та Джеймса (зазвичай, коли ці двоє були в бібліотеці), Сіріус читав йому. Вони закінчили «Історію магії» менше, ніж за два тижні, і до кінця семестру чергували «Початковий курс трансфігурації» й «Магічні зілля та настійки». Коли мародери працювали над домашніми завданнями разом, він навіть починав читати вголос, ніби сам собі, запевняючи, що це допомагає йому думати. Це дуже сильно дратувало Джеймса, який віддавав перевагу тиші.

Звісно, вони не могли охопити усю програму за такий короткий час, але, на загальний подив (і його власний теж), оцінки Ремуса покращувалися з дивовижною швидкістю. Сіріус, очевидно, мав рацію. В Ремуса була неймовірна пам’ять, він навіть почав піднімати руку на уроках.

Відмітки Сіріуса навпаки погіршились. Він проводив стільки часу, таємно допомагаючи Ремусу, що, очевидно, не читав жодної додаткової літератури, чим так пишався. Його домашнє завдання стало посереднім і вперше відставало від робіт Джеймса. Джеймс, звичайно, не звертав на це уваги і просто припустив, що сам став вчитися краще.

̶ Але ти проводиш стільки часу в бібліотеці! – прошепотів Ремус, коли Сіріус отримав чергове «задовільно» за есе з заклинань. – Я думав, ти вчишся, ̶ сам Ремус досі не наважився відвідати бібліотеку. Лише думка про таку кількість книг в одному місці жахала його.

̶ Я вчусь, ̶ весело відповів Сіріус, – просто іншому, ̶ він сховав своє есе. – Я шукаю заклинання когнітивної інтерпретації, щоб ти міг читати сам. Це не надто й просто, рівень СОВ (Стандартні оцінки взірцевих учнів), але думаю, мені майже вдалося. Не хвилюйся, Люпине, мене ж не виключають зі школи. Все одно це набагато цікавіше.

Звісно, Ремус почувався страшенно винним, і йому було соромно, що Сіріус витрачав стільки часу, допомагаючи йому. Він, чесно кажучи, не міг пригадати, щоб хтось докладав так багато зусиль, щоб допомогти йому. Йому хотілося зробити щось взамін. Але крім проблем з сім’єю, в Сіріуса, здається, взагалі не було проблем.

Насправді, Ремус міг дати Сіріусу одну річ, яку не міг дати навіть Джеймс, але це ледве варте згадки. Це те, що Сіріус називав «маґлівським розумінням». Це почалося, коли Ремус нарешті набрався сміливості запитати Сіріуса про його колекцію платівок. Виявилося, Сіріус щасливий поділитися: забувши про його гоночну мітлу, яка все ще чекала вдома, альбоми були найціннішим його скарбом.

Ремус чудово розумів чому. У нього були «Introducing… The Beatles», «A Hard Day’s Night» і «Help!», «Abbey Road»; також «Beggars Banquet» та «Sticky Fingers» (“Мік Джаггер найкрутіший маґл, якого я коли-небудь бачив” – Сіріус був просто в захваті), два альбоми «Led Zeppelin» ̶ Ремус їх не слухав, але старші хлопці в Святому Едмунді були одержимі – і альбом «Simon and Garfunkel», як вишенька на торті.

Виявилося, чарівники не дуже цікавилися маґлівською музикою. Усі платівки Сіріусу подарувала його кузина Андромеда, яка, очевидно, стала першою «білою вороною» родини Блек, оскільки покинула школу за кілька років до випуску і вийшла заміж за маґла.

̶ Я її майже не бачу, ̶ пояснив Сіріус. – З весілля не бачив, але вона час від часу надсилає мені платівки. Вона робить це маґлівським шляхом, щоб мама не дізналась. Вона не розуміє, як працює пошта.

Хоча в нього була вражаюча колекція за мірками будь-якого одинадцятирічного хлопчика, музикальний смак Сіріуса існував майже в повному вакуумі. Він не чув жодної пісні The Beatles за межами своїх платівок. Він ніколи не слухав радіо, не дивився «Top of the Pops» і навіть не відкривав журнал «NME». Отже, він не міг наслухатись, коли Ремус говорив про музику і маґлівську культуру.

̶ Ти справі їх бачив! – вражено сказав він. – Бачив їх виступ!

̶ Не в реальному житті, ̶ відповів Ремус, зніяковівши.

̶ Так, я знаю, по телефону, ̶ мудро кивнув Сіріус. Ремус стримав сміх.

̶ По телевізору, ̶ виправив він. – Це схоже на ваші рухомі картини. Тільки чорно-біле. І тільки The Beatles. The Rolling Stones теж одного разу показували, але Наглядачка змусила нас вимкнути телевізор через їх волосся.

̶ А що з їх волоссям?

̶ Занадто довге, ̶ знизав плечима Ремус. – Вона сказала вони виглядають неохайно.

̶ Моє волосся набагато довше, ̶ нахмурився Сіріус.

̶ Так, але в маґлівські хлопці зазвичай не ходять з довгим волоссям.

̶ Не кажи це йому! – дражнив Пітер. – Або він поголиться, ̶ він кинув кубик на гральну дошку на підлозі. Вони грали в настільні ігри останні декілька днів, намагаючись навчити Ремуса. Він вибив кубик Сіріуса з кільця, бризкаючи огидно смердячу рідину, від якої Сіріус не встиг ухилитися. Пітер усміхнувся. ̶ Ха, отримуй, любителю маґлів!

Сіріус голосно вилаявся і пішов перевдягатися.

.

«For he’s a jolly good fellow» – популярна пісня Чарлі Уокера для привітань
The Beatles», «A Hard Day’s Night», «Help!», «Abbey Road» – альбоми гурту The Beatles
«Beggars Banquet», «Sticky Fingers» ̶ альбоми гурту The Rolling Stones
«Top of the Pops» ̶ музична програма британського телебачення
«New Musical Express» (скорочено «NME») – англійський музичний журнал