Перший розділ

Новий навчальний рік. Ти бачиш одні й ті ж обличчя аристократських дітей, з якими вчишся не один рік. Звісно в цю школу може поступити звичайна людина, але зазвичай мало учнів проходять у наступний навчальний рік. Або вони не витримують булінгу зі сторони заможніх дітей, бо вони “білі ворони”, або не витримують навчальну програму, а грошей, щоб залишитись, як це роблять аристократи, які не тягнуть навантаження, нема. В цьому році подібний захід теж проводиться і до тебе в клас переводиться один учень. Це не в перший раз і ти вже очікуєш погляди звисока інших дітей на нього і сприйняттям його, як мутної плями. Тебе дратувала ця атмосфера кожен рік, але ти теж вважаєшся аристократкою, тому батьки не дозволять тобі навчатися у звичайній школі коли є варіант краще і до того ж ти будеш в цій школі як той новенький, який сьогодні перевівся до твого класу. Перспектив не так багато, тому доводиться виступати на дебатах на тему рівноправ’я, щоб хоча б зацікавити інших до цієї проблеми.

— Мене звати Хан Джисон, я сподіваюсь ми поладимо й у нас будуть хороші відносини,— сказав новенький. По обличчям людей в класі можна сказати, що їм краще щоб вже розпочався скучний урок, ніж слухати просту людину. Хлопець сів на вільне місце і розпочався урок.

На перерві Джисон тримав якісь великі посібники, які взяв з бібліотеки і через це він не побачив, що вступив на мокру підлогу. Він послизнувся і впав разом з книжками. Аристократи, які були в коридорі і чекали на наступний урок і подивились на нього, ніби він зробив тотальну помилку. Знову цей погляд звисока…

Ти підійшла і допомогла хлопцю зібрати його речі на що отримала здивований погляд.

— Дуже дякую, — розгублено сказав Джисон.

— Навзаєм. Ти не сильно вдарився? — ти закінчила збирати частину його речей.

— В-все нормально, не варто так турбуватись — здивовано сказав хлопець, піднявшись з підлоги. Ти встала разом з ним і віддала частину його речей.

— Ти Джисон вірно? Мене звати Т/і. Може тобі потрібна екскурсія по школі? В ній доволі легко можна заблукати, — Хан все ще здивовано дивився, він не очікував нормального відношення до себе хоча б зі сторони однієї людини.

— Так, я Джисон. Приємно познайомитись! Якщо тобі не складно, то допоможи, будь ласка.

— Взаємно. Мені не складно, ходімо, — всі спостерігали за цією картиною з жалюгіддям, хлопцю були неприємні подібні погляди, але в той час він побачив, що ти не реагуєш на це.

— Для тебе така атмосфера, як тоді буде майже завжди, до цього доволі складно пристосуватись особливо у твоєму положені, але якщо хочеш тут навчатись, то прийдеться терпіти подібне, — пройшовши далі по коридору, сказала ти.

— Але тоді вони дивились так не тільки на мене.

— Я вже звикла до цього, я не вписуюсь у їхню картину світу, бо я аристократка, але відношусь гарно до звичайних людей. Я не бачу різницю між мною і тобою, ми не вибирали в якій родині народитись і ким бути, я намагаюсь допомогти звичайним студентам хоча б мінімально, тому якщо що, то звертайся.

— Я думаю, що таких людей з такою ж думкою, як у тебе складно знайти й серед звичайних громадян, — сумно сказав Джисон, – звичайні люди дуже злі на аристократів, бо вони їх експлуатують і не дають можливості пробитися на якусь велику керівничу посаду і не тільки, — ви продовжили дискусію і потім пішли на урок.

Між перервами ти показувала хлопцю школу і, попри те, що Хан звичайна людина, з ним все одно було цікаво спілкуватись і у вас навіть є спільні інтереси. Тобі з ним було комфортно, тому ви договорились ходити в школу разом.

***

Хоч пройшов вже тиждень, як Джисон перевівся до твого класу, ви дуже швидко знайшли спільну мову і подружились. Сьогодні у вас був спільний урок мистецтва з іншим класом. Зайшовши до кабінету, ви побачили стрункого, високого і світловолосого хлопця

— Це Хван? — запитав Джисон.