Перший раз, коли я побачив сніг

Я обіцяв тобі. Саме тому я тут. Дуже холодно. В Окінаві тепліше. Я хотів би бути тут з тобою…

Рекі підійшов до підйомника. В одній руці він тримав сноуборд, в іншій маленьку урну. Навкола всі були дуже веселі: діти, дорослі, парочки. Усі, окрім Рекі.

Хлопець піднявся на гору. Сильний вітер ударив в лице.

“Нашо ти погодився на той турнір? Я ж просив тобе, не треба. Ти не послухав…”

Рудий хлопець заплакав, що було помилкою, тому він швидко витер рукавом трохи примерзлі сльози.

Рекі став на сноуборд, відкрив урну та відштовхнувся. Витягнувши з посудини жменьку праху, розвіяв його по вітру.

Очі хлопця зновцу наповнились сльозами.

“Пробач, що не вмовив тебе. Пробач, пробач, пробач!!!”

Пішов сніг

“Як гарно… Це був перший раз, коли я побачив сніг”