перший малюнок та поцілунок

Новий день, нові завдання в знайомому Аспені. всі ті самі обличчя, які Янович вже давно вивчив.
Брюнету вже навіть це все трохи набридло, хоча іноді й було цікаво. Чомусь тільки зараз Євген помітив світловолосого чоловіка у всьому чорному. Блондин спокійно стояв та спілкувався з хорошим товаришем Жені, не дивно, бо спілкувались вони на якісь розумні теми, які були незрозумілі брюнету. Час від часу Євген поглядав на молодика, але не підходив. Просто не знав про що можна було поговорити з ним, щоб теми були б цікаві їм обом.

Ввечері знов було нове завдання, яке блондин швидко сплавив на Женю. Брюнет швидко допетрав, як можна притягти до відповідальності і Спартака, тому швидко зорієнтувавшись, видав: – окей, я зроблю це завдання, але при одній умові. – всі присутні вижидаючи дивились на молодика. – Спартак теж буде зі мною його виконувати.

Повернувши голову, Янович побачив спокійні очі Субботи, але все ж таки в очах було трохи невдоволеності.

Саме с цього дня вони почали краще спілкуватись. Завдяки цьому з’явилася подкаст терапія, яку обожнюють багато людей.
Вони часто були один в одного вдома, кожен день бачились та спілкувались, між ними не було ніяковості чи непорозумінь. Все вирішувалось мирно та спокійно. Хоч іноді це було і складно.

Кожен куточок квартири Спартака та квартири Жені просочилися теплими спогадами проведених разом ранків, обідів, вечорів та ночей. Деякі вулиці, деяких міст досі пам’ятали їх.

Янович обожнював малювати, а Спартак дивитись, як той малює. Частіше всього товариші зависали саме у Яновича. Слухаючи музику зі старих касет чи платівок, яких у Жені було безліч. Вони могли мовчки сидіти чи лежати на підлозі слухаючи улюблені мелодії брюнета, навіть Суббота знайшов для себе улюблені треки, які слухав спостерігаючи за рухами пензлика в умілих руках Євгена.

Холодні руки малюють
Безбарвні, правда, пейзажі

Часто на папері були не тільки пейзажі чи щось фантастичне, іноді могли бути портрети людей. Частіше всього це були портрети Спартака. Блондина дивувала не тільки краса малюнків Яновича коли він бездоганно підбирав відтінки кольорів підкреслюючи його блакитні очі, дивувало те, як чітко були підібрані моменти. На більшості портретах Спартак був зображений в рандомних моментах. На одному: блондин задумливо дивився в вікно з кав’ярні; на іншому: Суббота йшов по одній з вулиць мальовничого Львова, перед зніманням подкасту. Всі моменти були випадкові, але бездоганно намальовані, що було відчуття, що зараз малюнок оживе і буде, як картинки в газетах чи старі фотографії в Гаррі Поттері.
Євген обіцяв навчити блондина малювати, тому в один з вечорів запросив товариша до себе.
Суббота не вагаючись, швидко приїхав. У квартирі його зустрів Янович, на темній маківці було невеличке гніздо з кучерів, на обличчі тепла посмішка та плями різних кольорів фарби, що виглядало мило і водночас кумедно. Спартак не вперше бачив брюнета саме таким домашнім, але завжди посміхався такому милому молодику.
У вітальні вже було все необхідне – безліч пензликів різної товщини, різні види та кольори фарб і олівців. Невеличкий мольберт стояв біля вікна, поруч полотна, а на великому підвіконні аркуші звичайного паперу різних розмірів. Не дивлячись на безлад на дивані, всі матеріали для роботи були обережно складені та лежали чітко у своїх упаковуваннях.
Зазвичай Євген малював фарбами або простим олівцем, навіть не дивлячись на те, що у нього було безліч матеріалів для улюбленого заняття.

Поки готувалася запашна кава, Суббота обирав чим буде творити і що саме це буде. Янович радив почати з простого – звичайних олівців.
сівши за великий стіл у спальні брюнета, Женя пояснював, що і як правильно малювати, час від часу жартуючи. Блондин уважно слухав, поглинаючи всю інформацію, як губка.

– дивись, – мовив Янович, стаючи позаду блондина. Коли він нахилився, його дихання лоскотало шию Субботи. – тут трохи не так. – поклавши свою руку поверх руки Спартака, Янович почав робити контури обличчя на папері чіткішими.

Було приємно відчувати запах шкіри блондина, у Спартака були прекрасні парфуми. Показавши, як правильно підкреслювати якісь деталі на малюнку, Янович сів назад за стіл, повертаючись обличчям до зосередженого товариша. Суббота звівши брови робив чіткі контури, час від часу перепитуючи чи правильно він робить. Він відчував уважний погляд Жені, який дивився навіть не на малюнок або на руки олівця, а саме на самого блондина. Це не викликало ніяковості чи ще чогось, Суббота відчував зацікавленість до себе.

– я такий гарний? – з усмішкою запитав блондин.

— дужедуже. – ледь чутно відповів Євген, не відводячи погляду.

– правда? – повернувшись корпусом до Яновича, поцікавився психотерапевт.

Актор уважно розглядав чужі очі, як завжди, в них був штиль. В котрий раз, Женя впевнився. Він хоче потонути в тих очах. Йому не треба більше нічого, окрім бажання побачити своє відображення в тому тихому морі, яке постійно манило до себе.

– так. – шепотом мовив Євген, наближаючись до чужого обличчя.

Суббота охоче наближався, опускаючи погляд на пухкі вуста молодика. Ліва рука Спартака опинилась на коліні товариша, а права не потилиці, зариваючись в неслухняні темні кучері. Не втримавшись, блондин накрив чужі губи, на них досі був смак улюблених сигарет Яновича. Вони багато говорили на тему щодо сигарет та паління, але результату майже не було. Актор хоч і курив, але тепер в менших кількостях.
не дивлячись на смак тютюну, поцілунок був солодким, припиняти його зовсім не хотілось, але повітря с кожною секундою бракувало все більше. Відсторонившись від Субботи, Євген мовчки дивився на нього. Нутро палає яскравим вогнем, він давно це хотів зробити і зробивши, не отримав відторгнення.
чи може бути надія на щось більше?
Брюнет не знав.