Перший день у патрулі

– Значить… копів не любиш, кажеш?

Мінхо вперше заговорив зі своїм протеже тільки тоді, коли вони сіли в машину. Білка, здавалося, до останнього сподівався, що його не впізнають, чи хоча б зроблять видимість. Нині хлопець видихнув та приготувався до серйозної розмови.

– Чому ви працюєте на околиці, а в клуб їздите не тутешній?

– Він кращий і ближчий до будинку. – Насправді це було дуже далеко від правди. Його єдиний раз затягли знайомі до цього клубу, що від домівки був у кругленькій сумі на таксі. Але не міг же він сказати, що після цього раз-у-раз приходив туди, сподіваючись знову побачити одного страшенно привабливого щокастого хлопця.

– Попереджаю одразу, робота є робота. І за секс я тобі хорошу характеристику не напишу. – Його строгість в мить змінилася грайливістю. – Але ти все одно можеш спробувати мене підкупити.

– Давайте просто забудемо? Вдамо, що сьогодні зустрілися вперше і постараємося спрацюватись, якщо вже стали напарниками на довгий час. Я справді не хочу проблем і мені потрібна ця робота.

Мінхо кивнув, але зовсім не хотів забувати. Він сподівався на продовження історії зі своїм клубним другом, але, мабуть, тому це було зовсім не цікаво. До того ж, мати зв’язок із колегою взагалі не віталося. Настрій Лі змінився вже вдесяте за ранок, а він навіть з дільниці ще не виїхав.

Тиша в машині тиснула на вуха. Мінхо звик до вічно галасливого Чанбіна, який постійно щось жував, або співав собі під ніс. Джисон не створював жодного звуку. Вся його увага була прикута до машин, що проїжджали повз, які він миттєво пробивав по базі, як навчали в академії. Мінхо вже встиг зробити декілька кіл по закріпленій за ними ділянці, коли Хан раптово схопив його за плече.

– Стій! Стій! Стій! – Машина стала як вкопана, через що їх двох спочатку занесло вперед, а потім припечатало до сидіння.

– Налякав! Не роби так!

– Дивись туди.

Джисон вказав у напрямку провулка, де тусили підлітки, розмальовуючи стіни будинків графіті. Просто місцева шпана розважалася. Чанбін завжди вдавав, ніби не помічав вуличних художників, бо сам у дитинстві любив проводити вільний час, розмальовуючи нудні загашники, даючи їм друге життя та унікальність. Мінхо в чомусь був з ним згоден, але новенькому треба було показати, що поліція не працює абияк. Вже за пару хвилин один із двох порушників був поставлений до стінки. Його друг виявився спритнішим, так що Хан пустився за ним у погоню.

– Фу, гидота яка. Бджілок намалювали б, або ще чогось. – Лі, посадивши порушника в машину, фотографував чужу творчість. Джисона не було кілька хвилин. Якби це був його минулий напарник, Мінхо б подумав, що Чанбін просто вирішив зайти за кавою, несучи на плечі спійманого хлопчину. Ця думка викликала секундну усмішку. Так, це було б безперечно в його стилі. Але сьогодні перший день патруля новенького, який цілком може зробити якусь дурість. Хвала богам, що Хан відповів на дзвінок і назвав свої координати, куди наставнику треба було під’їхати.

А ось ця картина була цілком у дусі Хьонджина. Горе-злочинець не вигадав нічого кращого, ніж сиганути у чужий відкритий басейн. Поруч із ним сидів на шезлонгу Джисон.

– Він не хоче виходити.

– Так лізь за ним.

– Я ж намокну. – Хан подивився на свого наставника, як на ідіота, що не розумів очевидного.

– Так роздягнися! – Джисона аж пересмикнуло від такої заяви. – Ми не можемо його весь день тут вивуджувати. Чи є інші ідеї?

– Може тріснути по воді шокером?

– Не треба шокером! – Підліток явно був наляканий і змерз. Його губи вже починали синіти.

– Ну, так вилазь тоді сам! – Білка ще більше розлютився, коли у відповідь отримав стривожене мотання головою. Напевно вдома на хлопця чекав ремінь, або ще гірше, раз він до останнього не хотів потрапити до рук поліції.

Інших варіантів не було. Джисону довелося зняти пояс зі спорядженням і стрибнути в басейн, вода в якому доходила йому до плечей, ускладнюючи рухи. Він ганявся за хлопцем, що не здавався достатньо довго, щоб Мінхо встиг і насміятися, і зняти весь цей цирк на згадку. Коли сили підопічного почали покидати, Лі виловив дитину з води за шкірку і надів наручники.

– Тобі допомогти?

– Сам виберусь! – Хан бризнув водою в наставника, що підійшов з протягнутою рукою. Не так він уявляв своє перше затримання.

Мінхо не пустив мокрого напарника на казенні сидіння. Як би йому не подобалася мокра форма, що обліпила струнке тіло молодшого, Лі віддав свою спортивну форму, щоб той зміг доїхати до дільниці. Це буде його першим уроком. Завжди вози із собою запасний одяг. Лайно трапляється і в прямому сенсі.

Після швидкого сушіння в дільниці під наглядом суворої прибиральниці, вони повернулися до патруля. На щастя, нічого серйознішого за порушення ПДР і паркування не було. Мінхо намагався не втручатися і дивитися збоку як справляється новенький, який робив все як за підручником.

Зосереджений Джисон зовсім не був схожий на того роздовбання з клубу. Місяць тому він справив враження улюбленця долі, молоденького багатія, що жодного разу не брався за роботу, тринькаючи гроші батьків. Перед виїздом Мінхо встиг прочитати його досьє.

Виріс у глухому селі біля моря. Відслужив в армії, після склав іспити і був зарахований на бюджет до Сеульської академії, де на одне місце зі стипендією хотіло потрапити десять осіб. Провчився чотири роки, не отримавши жодних видатних балів, або позначок, а всі характеристики від викладачів зводилися до «хлопець тямущий і працьовитий, але впертий як баран». І Лі був повністю згоден з цим описом після першого їхнього спільного патрулювання.

Робочий день добіг кінця, і в роздягальні, на перебій вихваляючись успіхами своїх підлеглих, зустрілися Мінхо і його колишній напарник. Хан, одразу як зайшов до кімнати відпочинку (вона ж роздягальня), упав на підлогу і заснув. Інший новенький з австралійським акцентом навпроти був ще сповнений енергії, і просто світився від її надлишку.

– Може сходимо до бару відзначити наш перший день? Чи в караоке? Чи у клуб? Я знаю один гарний! – Фелікс торохтів, не звертаючи уваги на тихі сопіння друга під ногами.

– Хтось сказав “клуб”? – У роздягальню увійшов Хьонджин. Згадка веселощів завжди була ніби заклинанням до його появи. Чанбін знову включив свого внутрішнього буркуна.

– Тобі аби випити і потанцювати.

– І когось зняти. На відміну від вас, старперів, я знайомий з таким поняттям як особисте життя. Ви, крім ділянки, будинку та пивнички на розі, десь буваєте?

– Буваю. Між милих жіночих ніжок.

– Фу, Чанбін, який ти противний.

– Ми ще повинні зайти відзвітувати Чану за перший день. – Голос розуму, Лі Мінхо, хотів якнайшвидше закінчити всі справи і повернутися додому.

– До зустрічі. – Тільки коли за Синміном зачинилися двері, решта зрозуміли, що весь цей час він був тут. Його наставник лише зітхнув, зовсім не дивуючись. Хвана більше зацікавило тіло, що лежало впоперек кімнати.

– А з цим що? Правда заснув?

– Так, він миттєво виру-ба-стса… засинає. – Сленг ще погано давався Феліксу. – Будь-де може спати, і на лекції, і на зупинці, і навіть стоячи в метро. Зараз ми його все-одно не добудимося, просто дайте йому годину-другу відпочити.

Чанбін накрив соню однією із ковдр, що були складені на шафках.

– Хьон такий дбайливий!

– Не підмазуйся, Фелікс. Від цього мій звіт капітанові не зміниться.

Усі старші пішли до начальника. На шляху Хьонджин не забув передражнити акцент Фелікса, простягнувши солодко “хьонь такий дьбайлівій”, за що отримав сильний ляпас по спині.

– Ну що? Які враження від новеньких? – Капітан Бан наливав собі вже десяту чашку кави за день.

– Гіперактивний.

– Красивий.

– Дотошний!

Ось тому Чан так залежав від кофеїну та таблеток від голови.

– А щось, що стосувалося б роботи, є що додати?

Хьонджин швидше нив і просто скаржився на те, який Синмін зануда. І жартів не розуміє, і повчає, і поправляє постійно.

– Наче це він мій наставник! Чим ви взагалі керувалися, коли ставили нас у пару?

– Сподівався, що хоч він нагадає тобі як треба працювати. – Капітан не звернув жодної уваги на надутого підлеглого. – Наступний. Як впорався мій земляк?

– В основному, непогано. Але він утомив навіть мене. Я відповів за зміну на тисячу питань, від банальних по теорії до свого знаку зодіаку. Здавалося, що з п’ятирічним гіперактивним дитям їздив, якому все треба знати. Але роботу виконував як треба, хоч частенько і переходив на англійську під час розмови з людьми.

– А тобі? Є на що поскаржитися?

Мінхо не дуже горів бажанням після таких хвалебних відгуків розповідати про їх пригоди з басейном.

– Були деякі дрібні помилки, які ми все робили в перший день, але в цілому впорався він краще, ніж Хьонджин.

– Хто завгодно впорається краще, ніж Хьонджин. – Чанбін єхидно хіхікав, згадуючи перший день свого друга.

– Двоє буркунів на мене одного! Де Сехун, коли він так потрібен?

– У них пограбування. Понаднормові. – Чан уже мріяв виставити за двері весь цей балаган. – На сьогодні вільні, відпочивайте.

Залишивши кабінет начальника, Мінхо почав нишпорити по кишенях.

– Я забув телефон у роздягальні, йдіть без мене.

Як він і думав, Хан все ще дрімав, підперши одну щоку рукою. Тільки Будда знає, скільки зусиль коштувало Мінхо не зробити цього раніше. Він вийняв з джинсів телефон і зробив пару знімків. Його білка неймовірно милий, коли спить. Хотілося спостерігати за цим явищем вічність, але довелося повернутися до своєї маленької порожньої квартирки, щоб там чекати наступної зустрічі зі своїм новим напарником.