Перший вихід на сцену

Історія жорстока щодо кволих. Попри традиційні мотиви про “слабку” стать, жінки з давніх-давен міцно закарбували своє положення у політичній площині багатьох світових держав. Цариця Клеопатра, імператриця Єлизавета, маркіза де Помпадур – ці та інші яскраві постаті невпинно впливали на хід тієї історії, яку кожен чоловік хоче змінити собі на користь. Вони перемагали у війнах: тріумфальна Маргарет Тетчер, зробивши нелегкий вибір між заокеанською війною та безвідповідальним миром, вибила право для Сполученого Королівства знову називати себе світовим лідером та гегемоном. Вони втілювали образ стабільності, краси та далекоглядності: Єлизавета II перевершила всіх своїх попередників у тривалості правління країною та, що не менш важливо, до кінця своїх днів не втратила репутації обожнюваної своїм народом.

Ви можете зауважити, сказавши, що я спекулюю на відомих іменах, бо то – одиниці. Це правда. Ба більше, одиниці з одиниць, які вигризали право бути шанованими серед чоловіків та інших менш успішних жінок. А що зараз? Лібералізація та демократичні принципи відкривають двері новаторству, і еволюція ролі жінки у соціумі – не виняток. На щастя, сучасні цінності дозволяють нам відійти від надмірної об’єктивації жіночого тіла, переглянути власне відношення до цілей та задач, які ставлять собі жінки на шляху до життєвого успіху. Мрії тепер не закінчуються домом та дітьми; людині притаманно прагнути найкращого, то ж чого ми маємо обмежувати цей привілей, коли можемо розділити її порівну між усіма.

Та ж політика: з кожною декадою владний сегмент бачить все більше нових жіночих облич, мотивованих на кар’єрний зріст, які готові з жадібністю відстоювати свої ідеали. Також, ми вже не зважаємо на походження кандидаток: сімейні обставини, економічний стан, соціальне положення – усе це стирається, коли мова заходить про власні навички та компетентність.

Холодним грудневим днем 2019 року у Гельсінкі, столиці Фінляндії, сталася подія, яка надовго перекроїла майбутнє цієї Скандинавської держави. У великій залі, на з’їзді впливової фінської Соціал-демократичної партії, бурхливо обговорювалася тема відставки вже колишнього прем’єр-міністра Антті Рінне, який не впорався з політичної кризою в країні. Кандидатів на його місце було чимало, але пара опонентів чітко визрівала на тлі інших. Молода і амбітна політикиня з містечка Тампере Санна Марін, яка вже мала міністерський досвід та довгострокові ідеї, та її візаві – регіональний політик Антті Ліндтман, без якихось фундаментальних переваг, але схожою жагою до обрання. Санні було тоді 34: перспективна депутатка місцевої ради Тампере, яка завоювала серця своїх виборців неухильною працею та нехитрим походження, ще не мала достатньо досвіду для такої високої посади, але чітко розуміючи свої переваги над суперником. Врода теж не полишила її осторонь: чітке гарненьке обличчя, яке захоплювало своєю щирістю; насичене каштанове волосся додавало їх шарму впевненої у собі людини, підкреслюючи її професійність. Зрештою, її стан зачаровував стрункістю північних вітрів, звертаючи увагу на те, що їй не все одно на те, як сприймає її електорат.

Санна не очікувала відставки свого патрона, але передбачила загострення конфлікту. Саме зараз ця криза дозрівала до свого апогею, коли її думки перервав гучномовець спікера зібрання.

– Останні голоси були оброблені та додані до більшості. Перевірка займе якийсь час, але не хвилюйтеся щодо цього!

Вона знала, що політичний капітал працює на її боці: головування у партії, успіх місцевої влади її міста, позитивні наслідки роботи міністром транспорту та зв’язку. Опонент натомість не мав такого реноме, але Санна, як і більшість сіверян, ніколи не розслаблялися перед очевидним успіхом. Бо не варто радіти рибині, яку ти ще не піймав.

Наступні репліки спікера виштовхнули її з роздумів:

– Отож, результати! На сьогоднішньому пленарному зборі, попри прикру відставку пана Рінне, наші колеги зробили свій вибір на користь нового прем’єра. Фінал боротьби наступний:

Марін затамувала подих, сподіваючись зібратися з думками та уникнути бурхливої реакції в разі програшу. Ще змалку вона навчилася тримати свої емоції надійно, не даючи своїм опонентам шансу розпізнати реальне положення речей в її голові.

– 29 голосів за Ліндтмана!

-Це ще нічого не означає!, – промайнуло в її розумі.

– І 32 за Санну Марін! Вітаємо нашого наступного прем’єр-міністра!

Оточення очікувало емоційної реакції від переможниці. Але Санна всього лише радісно посміхнулася, більше вітаючи своїх друзів та союзників, ніж саму себе. Вона піднялася до спікера та приготувалася для переможної промови.