Перше слово

“У суботу ввечері я зловив кайф, напився, покрокував до залізниці та влігся на рейки в очікуванні поїзда об одинадцятій годині. Я поклав два великих шматки цементу собі на груди й ноги. Поїзд під’їжджав дедалі ближче й ближче… Я все чекав на нього, трішки посміхаючись губами від полегшення. А він проїхав по сусідніх рейках поруч зі мною замість того, щоб проїхати по мені…”

Курт Кобейн

Попередження: Не рекомендується читати людям з нестійкою психікою, оскільки в автора вона сама крокує по краю прірви. 

Дякую своїм друзям, родині й окремо сестрі. Я знову почала бачити життя через призму яскравих відтінків. Також окремо хочу сказати спасибі тим, хто вірив у мене і не дав мені лягти під потяг того нещасливого вечора. Я вас люблю.
Дякую собі в минулому і передаю собі привіт у майбутнє. Мила моя, ти все змогла подолати. Ти велика молодець. Так тримати. Незабаром ти втілиш свою мрію в життя і станеш письменником. Я в це вірю.
Окрема подяка читачам, які підтримують мене. Це дуже важливо.

Одразу прошу поклону та вибачення за попередження у фанфікшені. Скла буде багато.

Тоді… Поїхали!