Перше листування (з тих, що не видалені).

Початок чату.

16 липня. 9:00

Тсунаєші:

Доброго ранку!

Скуало:

Ранок добрим не буває.

Ти де?

Я розумію, що ти ще той жайворонок, але у відпустці можна о дев’ятій ранку ще поніжитися у ліжечку.

Тут.

Де саме – тут?

Тут-тут

???

Тут-тут?

???

Під твоїм ліжком.

Справжнісінький жах!!

 Як ти тут опинився?

Більше я не буду пити з тобою.

Так, це дещо пояснює…

З чортовим босом теж.

Ну… добре…

І ти не питимеш!

Але ж…

Хвилиночку.

А чому весь цей час переписуємось, а не розмовляємо усно?

…

Перестань писати і дістань мене звідси.

Я не маю сил.

Я маленька-слабенька жіночка…

Шкода. А я щойно знайшов твою улюблену шоколадку.

Зараз, зачекай хвильку.

Я вигадала, як тебе звідси дістати!

…

— Ти мене обманув!

— І ти повелася на це як маленька. Ну звідки взятись шоколадці під ліжком?

— Тобі зовсім-зовсім не соромно?

— Ні.

….

16 липня. 10:30

Скуало:

Ти де?

Не відкидуй це повідомлення, ніби воно тобі не потрібне.

Ти що, образилася?

Гаразд, я визнаю, був неправий.

Тобі цього мало?

Вибач

ВИБАЧ МЕНЕ

Я сказав: вибач

Я купив тобі шоколадку.

Ту саму, молочну, з мигдалем.

Ти серйозно?

Досить мене ігнорувати.

Твій телефон уже набрид мені бдзинькати на вухо!

Я дурень.

…

16 липня. 12:14

Тсунаєші:

Це було…

Мило?

Це питання?

Звісно це не було мило.

Нічого милого в тому, як я видаю з себе бовдура.

Помилилася знаком.

І це справді було мило.

…

Іди сюди.

Не можу.  

Я на тренуванні.

Тут Реборн.

І…?

Він мене не пустить.

Він уже давно твій підлеглий.

Ти не повинна його слухати.

Він страшний.

А ще він помітив, що я відволіклась.

Він йде до мене.

Буду ввечері.

Якщо виживу.

Я спілкуюся з боягузом.

І це бос мафіозної родини.

Комічність ситуації настільки велика

Що мій замірювач комічності зламався.