Перша

Женя

Проміння сонця вже вітались через вікно з хлопцем, який розкинувся на своєму ліжку під теплою ковдрою та не мав бажання залишати таке комфортне місце, але його телефон на кухні дзвонив вже втретє, і Женя, закутавшись в ковдру поплівся туди. П’ять пропущених викликів, два повідомлення і, о трясця, вже третя година дня, а він тільки прокинувся. Останній місяць був не надто веселим, а й навіть ніяким. Ніякий місяць протягом якого він проходив всі стадії закінчення стосунків з Сонею. Хлопець не вилазив з ліжка по декілька днів, часто засинав на канапі дивлячись мелодрами з пляшкою вина та цукерками. І зараз прокинутись о третій дня видавалось не так і погано- навіть звично. Женя зайшов до вбиральні, де в люстрі його зустрів досить сумний та змучений хлопчина з блідим лицем, він провів рукою по своєму кучерявому волоссі яке так і кричало про те, що скоро там оселяться пташки “Боже, Янович, що з тобою стало?Ні ні ні, так далі продовжуватись не може”, він пішов в душ паралельно плануючи другу половину дня, вирішивши, що досить вже страждати та треба повертатись до реального життя. Душ трохи оживив хлопця: улюблена пінка з жасминовим чаєм від Rituals, шампунь з нотою ранніх яблук, запах якого залишався на його  волоссі до кінця дня і на сам кінець спрей який доповнював  запах хлопця свіжістю лісу, до якого всі так звикли. Женя пахнув свіжими яблуками в хвойному лісі після літнього дощу. Так є, перший крок до повернення був зроблений. Накинувши рушник на бедра він пішов на кухню заварити собі ягідного чаю та замовити щось поїсти. Поставивши чайник на плиту Женя перевірив пропущені виклики які були від мами та від невідомого номеру, також було повідомлення в телеграм від його подруги Нелі, дівчина цікавилась як він тримається та чи не потрібна йому допомога, і ще одне від якогось Антона_тістечко, в якому той питав чи він ще шукає сусіда в квартиру. Першим ділом він зателефонував до мами, яка вже прямим текстом цікавилась чи з ним все добре і може їй все ж таки приїхати, бо “…Євгене, я вже зібрала валізу і готова їхати до тебе хоч зараз..”‘,- хлопець швидко вгамував та заспокоїв маму, щоб та не хвилювалась за нього і зосталась вдома з татом. Наступним був невідомий номер, слухавку взяла жінка, хлопець точно не впізнавав ії голосу:

–Алло, я вас слухаю,- промовила жінка по голосу, десь сорока п’яти років

–Доброго дня! Мене звати Євген, бачу, що ви телефонували до мене, але я, нажаль не міг взяти слухавку,- проговорив хлопець притаманним для нього ніжним спокійним тоном

–Так так, я отримала ваше повідомлення з приводу квартири на Місячній і хотіла б вам запропонувати прийти подивитись її, якщо ви далі зацікавлені звісно.

–Ой, дуже вам дякую, я б хотів прийти, о котрій годині вам було б зручно?

-Маю для вас два варіанти о десятій вранці або о шістнадцятій, але, чесно скажу, мені б все-таки пасував другий варіант.

-Шістнадцята звучить дуже добре, мені також було б зручніше.

-Добре, тоді домовимось на зустріч завтра о шістнадцятій.

-Так є, ще раз вам дякую і до побачення о шістнадцятій на Місячній 13.

-До побачення, гарного Вам дня,- з посмішкою відповіла жінка і завершила розмову.

Такс…з дзвінками розібрався, треба ще відписати на повідомлення і спокійно пити чай та чекати на доставку, яку треба ще замовити,- Подумав собі Женя і спочатку відповів Антону, що навіть вже домовився на зустріч з власницею завтра і, так, він все ще в пошуках сусіда тоді хлопці й домовилися зустрітись завтра опів на шістнадцяту біля кафе Пост Літ, яке саме знаходиться біля будинку. Далі Янович написав подрузі, з якою вони вирішили зробити їх традиційні посиденьки з вином та розмовами про все на світі і зійшлись на думці, що Женя замовить пасту з морепродуктів а вона візьме пляшку вина (тобто дві, їм завжди замало однієї) і улюблений сир хлопця. Коли все було вирішено, він з полегшенням сів випити чай і озираючись навколо зрозумів, що треба трохи в квартирі до приходу Нелі. Так він і зробив, закинув брудні речі з кімнати та вітальні в пралку, помив посуд, трошки втомився, встелив новим пледом диван та дістав келихи для білого сухого і не забув про свічки та  для атмосфери. Женя пишався собою та тим, як зараз виглядає його квартира, хіба що вперше за останній час ця квартира йому приносить відчуття комфорту і затишку, ці думки розірвав звук дзвінка та стукіт в двері. “Та відкриваю відкриваю, от вже нетерпляче”,– протараторив Янович пускаючи подругу всередину. Але дівчина стояла там не одна, поряд з нею стояв кур’єр який власне привіз їм їжу.

–Янович блін,– прикрикнула на того дівчина,- ми тобі тут цілу вічність тризвонимо.

–Ну вибач, не чув,- зі сміхом відповів той і глянув на кур’єра,- дякую вам, гарного вечора!,- він забрав їжу і закрив двері.

Неля вже господарювала на його кухні відкорковуючи вино. Вона була такою завжди, прямолінійна, весела, власна та енергійна а її довге волосся, яке більшість часу було пов’язане в різні гульки які завжди доповнювалися різними аксесуарами, доповнювало цю дівчину та ще більше приваблювало увагу до неї. Вони були друзями ще з середньої школи, тому разом почувалися комфортно і відкрито, саме тому Неля зараз тицяла у нього пальцем і просила розібратись з їжею поки вона виконує саму важливу функцію на цій кухні.

–Ти якийсь сьогодні віддалений, дорогенький,- підмітила дівчина дістаючи лід з морозилки,- ти точно повернувся до нас, земних?,- жартівливо запитала вона і передала хлопцю келих з вином

–Дякую, от зараз точно повернусь,- посміхаючись відповів Янович і надпив вина.

–За тебе, дорогий, щоб завжди повертався до себе, але краще більше такого не роби, бо я не згодна ще раз жити без свого Яновича найкращі місяці своєї молодості,-  вона прищурилась дивлячись йому прямо в очі  і випила трохи вина з келиху.

Вони розмовляли про все, про відносини, про нові хоббі дівчини та про футбол. Дві пусті пляшки вина стояли біля столу, а двоє друзів просто танцювали під Сердючку, Мадонну та Віктора Павліка, а закінчили цей приємний вечір улюбленою піснею “Cold little Heart”. Близько дев’ятої Неля викликала таксі і в хорошому настрої та з спокійною душею за свого друга поїхала додому. А Женя приємно втомлений прибрав зі столу та пішов спати вкриваючись своєю теплою ковдрою і ставлячи будильник на десяту ранку. “На добраніч”,– промовив він в тишу і почав засинати.

…..

[Так так, це знову маленький підрозділ, але останній. Далі буду одразу постити цілий великий розділ. Чесно кажучи, я у захваті від вас і дякую кожному, хто є тут зі мною.

“Ціную тебе”]