Перша і остання можливість

Мій фанфік “Перша і остання можливість” також розміщений на AO3 за наступним посиланням: https://archiveofourown.org/works/38884890

Війни були звичною справою у світі шинобі та велетенських бідзю. Як правило, масштабні катастрофи починалися з чогось маленького. Спочатку виникали повстання в маленьких поселеннях та селищах, поки це не почало набувати дедалі ширших горизонтів. Вогонь війни поширювався на цілі міста та регіони, маленькі та великі країни.

Цього разу небезпека загрожувала країні Вітру. В селищі прихованого в піску почалися масові протести та акції, які могли незабаром перерости в громадянську війну. Дізнавшись останні новини з Суни, Темарі якнайшвидше зібралася, щоб вирушити в дорогу до рідної домівки, однак Шикамару не хотів відпускати її одну.

Коноха перебувала не в найкращому стані. Населення активно займалося відбудовою селища і кожен людський ресурс мав виняткове значення. Великий Хокаге не міг відправити спец-загін для супроводжування принцеси та врегулювання ситуації в селищі союзників, але натомість він дав дозвіл Шикамару потурбуватися про безпеку дівчини.

Молодий Нара звичайно знав, що Темарі була сильною та рішучою куноічі, яка не потребувала додаткового захисту чи сторонньої допомоги. Вона могла сама легко впоратися зі всіма труднощами та вистояти будь-які небезпеки. Шикамару не міг з цим сперечатися, але він відчував всім серцем, що зараз їй потрібен. В нього не буде більше нагоди з нею побачитися, якщо з нею щось станеться.

Коли світ стоїть на порозі війни, то немає сенсу приховувати почуттів. Не так давно Нара вважав всіх жінок проблемними та непередбачуваними створіннями, суть природи яких він так і не зміг розгадати до сих пір, але він не міг не погодитися зі словами свого батька, що чоловік без жінки — як голова без тіла. Спочатку Шикамару просто захоплювався Темарі, але згодом ці почуття переросли в дещо більше — в щось в рази сильніше. Незважаючи на складний характер дівчини, йому навіть подобалося те, як вона гнівалася на нього та робила зауваження. Завдяки їй він став більш відповідальним і наполегливим, навчився приймати серйозні та зважені рішення, якісніше та ефективніше працювати.

Шикамару проводив з Темарі багато часу, але стосунки обмежувалися лише діловими. Певний період часу його це більш, ніж влаштовувало, але зараз кожна нагода перебувати разом з нею перетворилася в незвичне побачення. Напевно всі його товариші  вже давно помітили, що між Шикамару і Темарі щось коїться, особливо в ті моменти, коли вона кидалася на нього, щоб відлупцювати. Нара отримував прочухана, а дівчина покривалась соромом, коли відчувала навколо них забагато поглядів. Хлопець посміхався, коли дивився на неї, а вона лише намагалася всіляким чином не надавати ситуації особливого відтінку.

Інколи Шикамару не міг зрозуміти поведінку дівчини, коли вона без всілякої на те причини починала на нього зриватися в гніві. Мешканці села називали його генієм Конохи, але перед нею від почував себе цілковитим бовдуром. Насправді він і був тим бовдуром, тому що так пізно зрозумів (не без допомоги друзів), що Темарі без тями була в нього закохана. Яким же він був егоїстом, що не помічав за її зауваженнями та прочуханами, нотки уваги. Він мав бути уважнішим до неї, прислухатися до її думки та турбуватися про неї.

Темарі завжди мріяла знайти собі ідеального хлопця, з яким колись зможе створити сім’ю, продовжити свій рід та зберегти свій клан. Шикамару ніяким чином не вписувався в її плани, але згодом час все вирішив. Він справді був талановитим шинобі, тому що завжди знаходив якісь нераціональні та дієві рішення для подолання труднощів. Інколи він навіть хотів, щоб не виникало тих самих труднощів, але тоді він захворів би на нудьгу. Життя складалося з перемог та невдач. Останні в свою чергу дозволили йому задуматися над своїми діями, мотивували аналізувати помилки та виправляти їх, а також більше не допускати нових.

Шикамару одного дня задумався над простими речами. Він завжди мислив якимись складними комбінаціями, які ніколи б не вклалися в уяві звичайної людини, але це унікальне мислення дозволяло йому перемагати ворогів та знаходити вихід із, на перший погляд, безнадійної біди. Якби він мислив простіше, то давно вже зміг би збагнути про почуття куноічі.

Вирушивши вслід за Темарі, Шикамару довго розмірковував над тим, що творилося в світі. Кожен день приходила інформація, що одне або кілька селищ опинялися в небезпеці. Так сталося і з Конохою, але вчасні і правильні дії дозволили вберегти ціле поселення від занепаду, чого зараз не можна було сказати про Суну, яка опинилася за короткий проміжок часу в скрутному становищі. Шикамару відчував, що допомогти Темарі це не просто його обов’язок, а спосіб зізнатися їй в своїх почуттях. Так, він був закоханий в неї, і повинен був ще раніше їй зізнатися в усьому. Він не пробачить собі, якщо із нею щось трапиться. Шикамару одного разу втратив свого вчителя Асуму, але не допустить цього із Темарі.

Невдовзі лісові галявини та краєвиди зникли, відкривши йому піщаний простір. Шикамару прискорився, щоб швидше перестріти на шляху Темарі, оскільки він відчував, що в Суну повертатися небезпечно. Разом із ним в неї в рази зростуть шанси не потрапити в халепу та отримати підтримку, яка необхідна в даній ситуації. Кілька селищ були повністю стерті з лиця землі. Якщо в Суні трапиться щось подібне, Шикамару краще залишатися поряд з нею, навіть якщо відбудеться найгірший сценарій.

Відірвавшись від думок, шинобі помітив попереду себе знайомий силует дівчини і зупинився. Їх розділяло всього лише якихось п’ятдесят метрів. Темарі знала, що Шикамару її не покине і не залишить в біді, але їй в даний момент хотілося, щоб він залишився осторонь.

Темарі залишалася на одному місці і Нара скористався можливістю підійти до неї ближче. На одинокому горизонті не було єдиної душі, крім них. Яскраве сонце обпалювало його шкіру, а потужні пориви вітру пронизували тіло, немов обпечене лезо, але це було найменшою незручністю при зустрічі із нею.

— Я просила тебе не втручатися, Шикамару. Тобі варто було мене послухатися. — промовила куноічі, зустрівшись із ним поглядом.

— Я роблю так, як вважаю за потрібне. І перш, ніж ми вирушимо далі, ти повинна мене вислухати, — сказав він, намагаючись подолати внутрішнє напруження, яке на протязі пригоди не змогло минути. — Я справжній бовдур, тому що на протязі усього часу, який я провів з тобою, не зміг зрозуміти твоїх почуттів. Під час війни люди не мають часу любити, але я не можу більше це стримувати в собі. Я кохаю тебе, Темарі, і вирушу за тобою хоч у саме пекло, щоб назавжди залишатися з тобою поруч.

Темарі майже не сприймала його слів, але зрозумілим для неї залишалося те, що він був готовий покласти за неї все своє життя, залишитися разом з нею, незважаючи на обставини. Серце куноічі стиснулося від туги, але вона не змінила свого погляду та байдуже відвернулася від Шикамару.

— Ти дарма здолав весь цей шлях, Шикамару. Повертайся в своє селище, — промовила болісно вона, поступово віддаляючись від нього.

Шикамару паралізовано стояв на одному місце, коли дівчина вирушила далі, намагаючись стримати гіркі сльози. Вона не хотіла наражати його на небезпеку і сподівалася, що якимось дивовижним чином до нього дійде, що він набагато важливіший для селища листя, ніж для піщаного народу. Але якою несподіванкою для неї було, коли вона раптово застигла на одному місце, не спроможна на крок ступити далі.

«Так, звичайно. Шикамару застосував свою улюблену та надійну техніку клану Нара.»

Вона нерухомо стояла, коли хлопець повільно наближався до неї, посилюючи контроль над її тілом. Коли він опинився зовсім близько, то без зайвих труднощів повернув Темарі обличчям до себе, в той же момент розсіявши техніку стримування, і поцілував її у губи.

Від цього раптового і чуттєвого поцілунку у неї все запаморочилося в голові. Шикамару ніжно цілував її уста та притискав її до себе. Вона була не в змозі опиратися. Вона і не хотіла опиратися. Це була їхня перша і остання можливість. Темарі заплющила очі і насолоджувалась цим поцілунком, коли її шкіра на обличчі покривалась червоним рум’янцем. Вони стояли під пекучим сонцем, погойдуючись від потоків вітру, та не стримували своїх почуттів. Це зараз те, що має значення.