Перша частина

Герміона Джин Грейнджер дивилася на колону, що розділяла платформи 9 і 10, в якій швидко зникали батьки з дітьми. Дівчинка з густим каштановим волоссям, здавалося, і не уявляла, що їй теж доведеться вбігти в стіну. Герміона ще не разу нічого не ламала, вона боялася розбити собі голову і переламати руки і ноги перед від’їздом.

– Герміоно, люба, ти впевнена, що тобі треба пройти туди? – Роберт недовірливо покосився на колону, звідки якраз вийшла пара батьків з маленькою дівчинкою.

Герміона кивнула.

– Ви просто не бачите магів, – сказала вона через кілька хвилин. Вони то заходять, чи то виходять.

– От і чудово, – пробурмотіла Джейн. – Сонечко, вже сорок хвилин, тобі час.

Герміона кивнула:

– Я обіцяю, що писатиму вам кожні три дні і по неділях! – Дівчинка обернулася і міцно обійняла батьків. Я вас дуже, дуже-дуже дуже люблю!

– Ми тебе теж, Гермі. Ну, давай, йди!

Вже майже першокурсниця штовхнула візок і, обернувшись востаннє на батьків, побігла прямо на колону. Вона все-таки не витримала і заплющила очі, не в силах бачити цегляну кладку, що наближається.

На якийсь момент їй здалося, ніби вона просто промахнулася, адже дівчинка не відчула нічого. І варто їй відкрити нарешті очі, як перед нею з’явився величний червоний Хогвартс-Експрес, що випускає клуби диму. Герміона лише хмикнула на таке вражаюче видовище – вся магія губиться, коли фокус повторюється всьоме.

Впевнено штовхаючи візок із Валізами вперед, Герміона легко лавірувала крізь натовп батьків, дітей розмірковуючи про своє життя. Друге життя, якщо бути точним. Що сталося з першим вона не знала, але – у неї були свої припущення.

Герміона прийшла до тями тільки в купе і з подивом виявила, що навіть відлетувала багаж на полицю – абсолютно механічно. Дівчинка відразу зробила собі позначку в думках: “Не чаклувати серйозні заклинання”.

Згадавши, що їй зараз одинадцять. Вона має заводити друзів та веселитися. Може вже настав час перестати бути Заучкою-Грейнджер? І, самхнувши пасмо волосся з обличчя, вона вирішила, що почне з зовнішності. Для цього всього треба почати виписувати “Відьмополітен” – там завжди було багато заклинань для догляду за собою!

У двері купе тихенько постукали і в Герміони раптово обірвалося серце: Гаррі Поттер стояв на порозі. Хлопчик-якому-суджено-померти. Хлопчик-який-вирішив-пожертвувати-собою. Її найкращий друг. Якщо вона проживе це життя заново, то Гаррі нізащо не загине!

– Вибач, усі купе вже зайняті, можна я присяду? – Гаррі намагався посміхнутися, але по ньому було видно, наскільки він нервує. Герміона розчулилася і посміхнулася у відповідь.

– Так, звичайно, заходь, вона показала рукою на сусіднє крісло. Мене звуть – Герміона. Герміона Грейнджер.

– А мене Гаррі. Гаррі Поттер, – посміхнувся хлопчик і простяг руку.

– Щоправда? Гаррі Поттер, приємно познайомитись, – Герміона знову посміхнулася і поспішила закріпити знайомство міцним рукостисканням.

Вона була така смішна тоді – все намагалася показати, що вона не гірша за інших, що знає більше. Начиталася книжок і, як завжди, почала розумніти. Тому вона не мала друзів, окрім Гаррі. Щодо Рона та інших Візлі вона ще не була впевнена, а тому краще було не ризикувати. Гаррі спробував підняти свою валізу, але це призвело лише до того, що він зачепив ліктем клітинку з Гедвіг і вона мало не впала – Герміона підхопила.

– Тобі допомогти? – вона підійшла до чемодану і спробувала підняти його. Він виявився важким, але все одно. За відчуттями важив менше, ніж вона. – Вінгардіум Левіоса!

Валіза повільно піднялася і зі помахом чарівної палички відлетів до багажної полиці, де й приземлився.

– Ого! – випалив Гаррі. Ти вмієш – чаклувати!

– Я трохи тренувалася влітку, Герміона знову присіла.

Клас! А мені родичі не дозволяють. Точніше вони просто магію не люблять. А ще мені заборонили, бо я неповнолітній, – сумно відповів хлопчик і обережно погладив сову через лозини.

– Мені не заборонили, Герміона насупилася. А ти жив у маглів, правда?

– Так. Вони жахливі. Ну, не все звичайно, але мої дядько з тіткою та кузен – дуже погані. А в тебе в сім’ї є маги?

– Ем… Ні, я маглонароджена, Герміона прикусила язика. – Вони нормально ставляться до магії. –

Дівчинка відвернулася до вікна. Потяг рушив.

– Виходить, ти теж не знала про магію, поки до тебе не прийшли з Гоґвортсу? – поцікавився Гаррі.

-Так. До мене приходила Мінерва Макґонеґел, вона припадає трансфігурацію, – Герміона скривилася.

– О, а до мене приходив Геґрід. Він такий великий і працює хранителем ключів, – радісно повідомив хлопчик.

– Це дуже дивно. Я чула, що його виключили зі школи на третьому курсі і зламали паличку, тому він тепер не може чаклувати! – Герміона вирішила розпочати агітацію проти директора саме з Геґріда.

– Але він чаклував! – вигукнув Гаррі. – Він виростив моєму двоюрідному братові свинячий хвіст!

– О Боже! – відповіла Герміона. – Все минулося? Твій кузен живий?

– Ну так, живий, а що б з ним сталося?

– Це неповна трансфігурація живого об’єкта. Дуже складна магія, а для людини, на якій третьокурсник його відчуває, може померти або повністю перетворитися на свиню!

Якщо Гаррі й не подобалася агітаційна програма Герміони, він не подав виду, активно обурюючись. Причому основним аргументом було: “А якби він потрапив до мене?!”

Двері в купе без стуку відчинилися, пропускаючи руду голову з брудним носом у купе. Голова озирнулася, зупинилася на секунду на Герміоні, скривилася і вилізла з купе. Дівчинка з полегшенням зітхнула. Рон би зараз почав розписувати Ґрифіндор, але цього разу у Герміони був план: засунути Гаррі до Слизерина. І нехай там і сидить на зло директорові. А якщо ще здогади про свою чистокровність в енному коліні підтвердяться, то й Герміона піде на Слизерін.

Через пару хвилин у купе заглянула продавщиця солодощів, і Герміоні довелося розповідати Гаррі, що варто брати, а що ні, а потім ще й відмовляти від їжі відразу.

– У тебе будуть боліти живіт і зуби, – Гаррі невдоволено насупився. Давай спочатку поїмо нормальну їжу, м’ясо, наприклад.

Герміона дістала зі свого Чемодану величезний пакет і почала викладати звідти різні страви. У хлопчика поступово озирнулися очі. На столі з’являлися запечена курка, два різні салати, бутерброди з рибою та великий термос із чаєм. Потім дівчинка виклала пластикові тарілки, стакнчики та столові прилади, розважливо розраховані батьками на двох. Останнім з’явився маленький шоколадний пиріг.

Гаррі, який у житті не бачив стільки доступної йому їжі, нашвидкуруч побажав приємного апетиту й почав уплітати курку. Герміона лише посміювалася в серветку і тихенько сьорбала чай. Коли настав через магічні цукерки, Гаррі не подужав і двох шоколадних жаб. Герміоні довелося зібрати все з клятвенною обіцянкою поділитися у школі.

– А на який факультет ти хочеш? – поцікавився ситий і задоволений Поттер.

– На Слизерин, – не стала брехати дівчинка. – Або на Хаффлпафф.

– На Слизерін? – Гаррі насупився. Хаґрід сказав мені, що там навчався сам Волан-де-Морт і багато інших поганих чарівників.

– А ще там навчався Мерлін, – перебила його Герміона. І багато політиків – Міністри Магії та інші відомі люди генії. Хіба винахідливість, хитрість і амбітність гірша, ніж, скажімо, хоробрість, гордість і вірність?

Гаррі завис на кілька хвилин і, нарешті, невпевнено відповів:

– Ні, мабуть, потім помовчав ще – трохи і додав: – Це корисні риси. Але мої батьки навчалися на Гріфіндорі і я вирішив, що…

– Але ж ти не вони! – перебила його Герміона. – Ти сам можеш вирішувати, ким ти хочеш бути! Тобі не обов’язково бути таким самим, як вони, Гаррі! Ти – це ти, а не твої батьки.

– Так, але… – Гаррі замислився. Йому не подобалося, що тепер, коли він раптово став зіркою магічного світу, люди чекають від нього чогось незвичайного і порівнюють його з батьками. Де вони були? Чому не сховалися? Чому залишили його одного? -А знаєш, ти маєш рацію. Я хочу вчитися на Слизерині і я навчатимусь на Слизерині!