Перша глава

– Пітере!! Пітееер!!!

 

 

 

– Може, він не тут?

 

 

 

– Його ніде немає, де його ще шукати? Пітееер!! Ну і куди він зник? Я ж сказала йому зустріти нас у холі! Де ж він? Пітереее!!! Боже милостивий. Пробач мені, любий, я не думала, що нам доведеться шукати його по всьому готелю.

 

 

 

– Нічого страшного, тітко, адже ви самі нахвалювали його за працелюбність, може він за роботою?

 

 

 

– Божечко, Рудольфе, ти надто добрий до нього! До того ж, що він може робити? Заправляти ліжка? Ми обійшли майже всі номери, але його ніде немає! Пітееєр!!!

 

 

 

Черговий крик струсонув стіни коридору, змушуючи нечисленних гостей закрити вуха від нестерпного болю, що викликав вереск цієї жінки. Багато хто включав функцію шумоподавлення, але навіть це повністю не допомагало позбутися гучного голосу господині готелю.

 

 

 

– Тітонька, своїм … покликом ви лякаєте людей. Може, є інший спосіб покликати Пітера? Наприклад, подзвонити. Ви намагалися йому зателефонувати?

 

 

 

Тітонька різко зупинилася з подивом дивлячись на Рудольфа.

 

 

 

– Божечко! А я й забула! Дійсно, йому варто було зателефонувати ще в холі!

 

 

 

Рудольф закотив очі, побачивши, як тітонька намагалася покрасуватися перед племінником, виставляючи себе в кращому світлі, ніж є насправді. Гладка жінка в надто дорогому одязі дістала телефон останньої моделі і почала повільно вбивати номер так званого Пітера.

 

 

 

Довгі нігті з барвистим манікюром з неприємним звуком дряпали екран і закривали цифри, через що тітонька натискала не туди і номер доводилося вбивати знову і знову. Терпіння Рудольфа повільно випаровувалося, з кожною спробою жінки набрати потрібний номер. Разом з цим повільно росла ненависть до злощасного Пітера, який мав зустріти їх ще в холі, щоб показати і розповісти Рудольфу про його роботу.

 

 

 

– Нарешті!

 

 

 

Несподівано вигукнула тітонька, прикладаючи телефон до вуха. Почулися гудки і через деякий час Рудольф почув голос на іншому кінці дроту.

 

 

 

– Доброго дня, на зв’язку Пітер Вос, чим я можу допомогти?

 

 

 

– Пітере!! Де ти вештаєшся?! Чому ти не внизу?!!

 

 

 

Гучно закричала тітка змусивши Рудольфа закрити вуха. Йому різко стало шкода чоловіка, якому, мабуть, доводилося щодня слухати фальцет тітки.

 

 

 

– Прошу мене пробачити, але ви мене не попереджали про майбутню зустріч. Я точно в цьому певен, адже перевіряв усю пошту вчора ввечері.

 

 

 

– Хіба!? Я відправляла тобі листа про те що ти повинен бути у холі до третьої години!!

 

 

 

– Будь ласка, перевірте свою пошту, якщо ви відправили листа, то я повністю візьму на себе відповідальність за те, що трапилося. За п’ять хвилин я буду в холі, до побачення.

 

 

 

Дзвінок перервався, примусивши тітоньку шоковано завмерти.

 

 

 

– Цей невихований, маленький…

 

 

 

Тітка глянула на Рудольфа і мило посміхнулася.

 

 

 

– Ходімо в хол, любий. Скоро Пітер має підійти. Пробач мене ще раз за те, що змусила так довго чекати, я обов’язково покараю цього… – Жінка замовкла намагаючись знайти цензурні слова, щоб ще більше не зганьбитися перед племінником. – ..працівника.

 

 

 

Тітка круто розвернулась і стукаючи каблуками поспішила до холу

 

 

 

– Чекайте, ви не перевірили пошту. Може ти справді не надсилала йому листа?

 

 

 

– Що ти?! Я точно відправляла, це він не прочитав!

 

 

 

– Тіто, я не хочу, щоб через мене страждали люди. Давайте я допоможу вам перевірити.

 

 

 

З посмішкою сказав Рудольф, простягаючи руку до телефону жінки.

 

 

 

– Ні, любий, не варто.

 

 

 

Тітонька вимучено посміхнулася і сама дістала телефон. Дуже повільно вона натиснула на пошту і повільно перевірила вихідні листи.

 

 

 

– Ах! І в правду! Як я могла? Зовсім уже стара стала.

 

 

 

Тітка почала швидко тараторити щось про погану пам’ять, щоб не визнавати свою помилку, що змусило Рудольфа знову закотити очі.

 

 

 

Двері ліфта зачинилися і вони поїхали вниз. Тітонька продовжувала виправдовуватися і говорити іншу нісенітницю, що дуже дратувало Рудольфа. Якби не прохання матері бути терплячим він би давно послав нахабну жінку. Тітка була саме тим самим уособленням села, що дісталося грошей. Яскравий макіяж, одяг кислотних кольорів, максимально віделяющижся прикраси, і дурний капелюх з сумочкою. Рудольф давно помітив що в Туре своя особлива мода, але навіть тут, тітонька виділялася на тлі всіх цих вирвиоких костюмах. Чоловік важко зітхнув молячись про те, що б це катування вже нарешті закінчилося.

 

 

 

Може його почув Бог, а може так склалися обставини, але ліфт зупинився і видавши характерний дзинь, двері відчинилися.

 

 

 

– Нарешті!

 

 

 

Тітка вийшла з ліфта і швидко поспішила на місце зустрічі. Рудольфу нічого не варто було як слідувати за оскаженілою жінкою. Їй не подобалося виставляти себе дурною.

 

 

 

– Питееер!!!

 

 

 

І знову цей жахливий вереск змусивший усіх людей, і Рудольфа в тому числі замружиться від болю у вухах. Тільки одна людина стояла, як ні в чому не бувало. Невисокий чоловік біля ресепшена, спокійно повернувся у бік тітки і таким же спокійним голосом сказав.

 

 

 

– Не варто так кричати Міс Аврора, я вже тут.

 

 

 

Рудольф цікаво оглядав так званого Пітера. Не надто високий, але й не низький. З тьмяним зеленим очима і коротким каштановим волоссям. Обличчя було поголено так що навіть щеті не зрослося. . У чистій, погладженій формі готелю він нагадував дворецького. Дуже втомленого дворецького на що вказували глибокі синці під очима.

 

 

 

“Цікаво”

 

 

 

Жінка швидко наблизилася до чоловіка голосно стукаючи підборами. Вона хотіла прямо тут почати кричати на нерозумного працівника. Рудольф не хотів знову випробовувати свої вуха, тож усміхнувшись підійшов до тітки.

 

 

 

– Тітонько, чому б нам разом з Пітером не поговорити в іншому місці, все ж тут дуже багато людей.

 

 

 

Тітонька повернулася до племінника і усміхнувшись у відповідь згодна кивнула. Міцною хваткою вона вчепилася в руку Пітера і потягла того в службові приміщення, подалі від сторонніх очей.

 

 

 

“Бідняжка”

 

 

 

Подумав Рудольф побачивши, як тітонька вп’ялася в руку Пітера своїм довгим манікюром. Вони швидко зайшли в перші двері, і тільки тоді Міс Аврора відпустила Пітера.

 

 

 

Пітер невдоволено потер руку і глянув на пару родичей. Побачивши Рудольфа у погляді чоловіка промайнуло здивування, після чого він знов зробив беземоційне обличчя і з запитанням подивився на міс Аврору.

 

 

 

– То що ви від мене хотіли? Мені потрібно працювати.

 

 

 

Відразу запитав Пітер найголовніше.

 

 

 

– Ох, пробач солоденький, що не відправила тобі листа. Виновата. А, ось новину, яку я хотів тобі повідомити.

 

 

 

Тітка вказала на племінника. Чоловік привітно посміхнувся і простяг руку для рукостискання.

 

 

 

– Рудольф Крістал.

 

 

 

Пітер незрозуміло потиснув руку, представляючись.

 

 

 

– Пітер Вос. Так…

 

 

 

Але тітонька його знову перебила.

 

 

 

– Я хотіла що б ти показав Рудольфу всі особливості своєї роботи та готель, а так само розповів як варто поводитися з клієнтами та персоналом. І ще…

 

 

 

– Перепрошую, але я не зможу так багато показати вашому… племіннику? – Побачивши кивок Рудольфа, він продовжив. – У мене занадто багато роботи, я повинен стежити за персоналом, а також постійно допомагати гостям, у мене просто немає часу що б ще й пояснювати щось вашому родичу.

 

 

 

– Ой, а я знову забула тобі сказати?

 

 

 

Тітонька посміхнулася, змусивши Пітера напружитися.

 

 

 

– Що сказати?

 

 

 

– Ти вже звільнений, а Рудольф займає твоє місце.

 

 

 

– Стривайте, що? – Пітер здивовано глянув на Аврору не до кінця розуміючи, що та хотіла цим сказати. – Я … звільнений?

 

 

 

Чоловік трохи нахилив голову намагаючись зрозуміти чи жартує таким чином тітка. У його очах повільно виявлялося усвідомлення сказаних слів. А разом із усвідомленням приходила і паніка.

 

 

 

– Стривайте. Я звільнений? За що звільнений?! – мимоволі крикнув Пітер трохи тремтячим голосом, змушуючи Рудольфа пошкодувати чоловіка.

 

 

 

– Ви не можете мене звільнити! Я стільки тут працюю! Я стільки сил вклав у цей готель! Я знаю всі особливості роботи і я навряд чи зможу навчити іншу людину цим особливостям! Я знаю тут усіх робітників, усіх постійних гостей! Ви не можете звільнити мене!

 

 

 

Аврора “мило” посміхнулася підходячи до Пітера і ложачи свою ручку на його плече.

 

 

 

– Солоденький, буває так, що на заміну одним людям приходять інші. Ти дуже довго тут працював і чимало сил вклав у МІЙ готель, але й тобі, рано чи пізно мала прийти заміна. Мій племінник чудовий учень і швидко вивчити всі свої обов’язки. Рано чи пізно мають відбуватися зміни, і гості не проти побачити когось нового на твоєму місці.

 

 

 

– Ви не можете це зробити. мені нікуди йти. Усі робочі місця зайняті, я просто не зможу тут вижити без цієї роботи.

 

 

 

Тремтячим голосом сказав Пітер з надією і розпачом дивлячись у хитрі очі тітоньки.

 

 

 

– Не забувай, що місто Туре це місто майбутнього і можливостей, де виконуються всі твої мрії, а з хорошими рекомендаціями, які я тобі дам після твого відходу, тебе з радістю приймуть на будь-яку іншу роботу!

 

 

 

– Ви…

 

 

 

Пітер з силою стиснув кулаки і тяжко видохнув, заспокоюя серце і дихання. Коротко кивнув головою він сказав.

 

 

 

– Я зрозумів. Дуже прошу щоб Пан Рудольф прийшов завтра утром. А зараз прошу мене пробачити, мені треба йти.

 

 

 

Не чекаючи відповіді Пітер кулею вилетів за двері, тікаючи якнайдалі від господині та її племінника.

 

 

 

Рудольф провів тікаючого чоловіка погляддом.

 

 

 

– Тітонько, мені здається ви були надто жорстокі до нього.

 

 

 

– Хіба? – Аврора захлопали очима і посміхнулася. – Не хвилюйся, у нього буде все гаразд. Без роботи не зостанеться. Хоча то що він просто втік, було грубо. Хоча начхати. – Тітка махнула ручкою, після чого подивилась на Рудольфа. Ну що? Як тобі Пітер?

 

 

 

Рудольф посміхнувся, дивлячись у бік куди втік вищеназваний чоловік.

 

 

 

– Знаєте, мені буде дуууже цікаво з ним попрацювати.