Персик і океан

Ранок починається з кави? У кожного по-різному, звісно, та багато хто просто обожнює пити каву зранку. Особливо, якщо це кава приготована коханою людиною. Чонін прокинувся з широкою посмішкою на обличчі і, не зволікаючи попрямував на кухню, звідки йшов терпкий, але приємний запах напою з корицею.

Кілька хвилин і руки його розмістилися на чужій талії, а губи торкнулися до потилиці, змушуючи його омегу посміхнутися. Його… Він його… Про це говорила багряна мітка, на його шиї, яку він поставив кілька днів тому в тому самому душі. Ян майже одразу запропонував Чану переїхати до нього. Але той, не зважаючи на вже поставлену мітку, надавав перевагу повільному розвитку стосунків. І його теж можна зрозуміти, тому Чонін не тиснув на нього.

– Як скажеш, коханий… – відповів на це альфа, змушуючи Кріса вкотре червоніти від такого звертання. – Будемо повільно і впевнено розвивати наші стосунки.

А саме зараз Чонін обіймав свого бойфренда за талію і ніжно цілував його в шию та потилицю, пускаючи по тілу молодшого електричний розряд. Рука прослизнула під футболку, як у їх перший раз, і Крістофер мимоволі закусив губу. Чонін вмів зводити з розуму лише одним дотиком. У нього до цього був талант. Коли диявольські губи тренера наблизитися до вуха Бана, той притис його до плеча, тихо сміючись.

– Лоскотно! – вигукнув він, а Ян розсміявся, відпустивши його. – Ти мені заважаєш!

– Добре, не буду. Що мені приготувала моя дружинонька? – грайливо запитав Чонін.

– Це ще хто дружинонька? – награно насупився Бан Чан і легенько штовхнув його в плече, викликавши тихий сміх. – На, їж.

Кріс поставив на, стіл тарілку з млинцями і чай і сів поруч, приступивши до сніданку. Чану було трішки ніяково знаходитися у квартирі альфи. Незважаючи на їхній договір, він часто ночував у невгамовного старшого, а потім вони разом прямували у спортзал. Уже всі тренери і адміністратори знали про те, що у Чоніна є омега. Бо той сам розніс новину на весь світ мало не в перший день.

А самого Чана зустрічали в залі з дивними посмішками, через що він часто відчував себе некомфортно. Він чув як його обговорювали за спиною. Чоніна тут любили, а от його – ні. Бо саме йому дістався красунчик тренер. Варто було пишатися собою, але Чан відчував себе некомфортно.

– Це так лише на початку. – сказав йому Мінхо. – А потім звикнеш. Краще не звертай уваги. Твоя увага має бути прикута до твого файного альфи, а всі інші нехай ідуть під три чорти. Вони не варті твоєї уваги. До речі, коли ти мене познайомиш з Чоніном? Мені цікаво, що ж за самець тебе підчепив.

– Будеш багато патякати, ніколи не познайомлю. – буркнув Крістофер під акомпанемент сміху друга. – От же ж дурник…

Коли нарешті сніданок закоханих був закінчений, Чонін ніжно накрив його руку своєю від чого на обличчі Бан Чана мимоволі з’явилася посмішка. Їхні погляди зустрілися і Чан чи не вперше не відвів очі, а дивився прямо на нього милуючись його гострими вилицями, темними очима і закоханим у нього поглядом. Як же приємно бачити такий погляд на собі…

Чонін ледь помітно посміхнувся і нахилився до нього дуже близько, залишивши між їхніми обличчями кілька сантиметрів. Кріс затримав дихання, дивлячись йому в очі, і здригнувся, почувши тихий низький голос альфи. Такий інтимний, особливий момент…

– Як так сталося, що ти завітав до нашого спортзалу? – поцікавився Чонін. – Я весь час думав, що тебе мені послала доля.

Кілька секунд Чан мовчав, а потім почав:

– Раніше я жив в Австралії. Мої батьки в дитинстві казали, що омега не може мати м’язи. Що омеги повинні бути слабкими і ніжними. І приносити альфам задоволення. Така наша функція. – відповів він, тяжко зітхнувши. – В мені тоді прокинувся бунтар. Зіграв підлітковий максималізм. І я почав таємно від батьків ходити у спортзал. Я хотів довести, що омеги здатні бути сильними. Так, не такими сильними, як альфи. Але ми можемо бути сильними і не лише приносити задоволення альфам.

– Ти приносиш мені задоволення… – тихо озвався Чонін, від чого щоки Бана почервоніли і він на секунду відвів погляд . – Навіть якщо Я просто дивлюся на тебе… Але не тільки задоволення… Ти ще й приносиш мені кохання…

Вони обидва посміхнулися і Чонін коротко поцілував його в губи.

– Що було далі? – поцікавився він.

– А далі… А далі я просто переїхав у Корею на навчання і подумав що було б непогано продовжити займатися спортом. І одного разу я помітив ваш спортзал. Так все й почалося…

– А потім ти зустрів мене і нахабно закохав у себе. – посміхнувся Ян. – Змусив втратити розум і думати лише про тебе…

– Хто б казав… – уже прошепотів Крістофер і альфа розсміявся. – Те ж саме ти зробив зі мною…

Цього разу їхній поцілунок був ніжнішим і глибшим, ніж попередній. Чонін переплів їхні пальці, намагаючись притиснутися до нього ближче, та цьому завадив стіл. Ян торкнувся його м’яких кучерів. Бан Чан відчув його язик і тихо простогнав, змусивши альфу задоволено посміхнутися в поцілунок.

– Значить… – прошепотів Чонін після поцілунку. – Ми квити… Один один.

Серед постійних клієнтів та персоналу спортзалу дійсно поповзли чутки про те що у Чоніна, одного з найгарячіших тренерів, тепер є омега. І шепотіння за спиною чулося з різних боків. Хтось казав, що улюблений для всіх тренер Ян лише розважається і що скоро він знову буде вільний, хтось – що Чан прийшов сюди лише щоб знайти альфу і що всі ці тренування для нього зовсім не цікаві, а хтось – що у Чоніна дивний смак, якщо він дійсно закохався, бо нібито у Чана зовнішність посередня.

Але Чоніну було начхати. У нього ще залишилося кілька прихильників, які намагалися фліртувати з ним, але він, як і раніше відсіював цей флірт, солодко посміхаючись лише своєму коханому. І все одно, що подумають інші. Віднедавна у нього була лише одна людина, якій хотілося посміхатися. Його коханий омега…

– Тренере Ян… – озвався якось омега з нової групи Чоніна. – Вибачте за нескромне питання, але… Ви б… Не відмовили мені у побаченні? Я хотів би вас пригостити сьогодні.

Альфа лиш поглянув на нього байдужим поглядом, а потім, насупивши брови, похитав головою.

– Я не ходжу на побачення. – коротко відрізав Чонін, відсікающи наступні спроби бідного хлопця, і пішов геть, а до омеги підійшли інші учні Яна.

– Немає сенсу з ним фліртувати. Тож не сподівайся. Ти що, не знав? – сказали йому. – У тренера Яна вже є омега. Він зайнятий. Тому все це марно. Він нікого, крім свого омеги не бачить.

– Ох, справді? – розчаровано зітхнув хлопець. – Шкода… Такий симпатичний альфа. Не дивно, що вже зайнятий.

– Якщо цікаво, то його омега зараз тут. Он, поглянь.

Кілька пар очей поглянули у бік бігових доріжок, де з задоволеною посмішкою стояв Чонін і дивився на доволі кремезного омегу, що до цього займався сам. В очах Яна мало не стрибали сердечки, коли він дивився на нього. Вони зовсім не звертали увагу на оточуючих, ніби знаходилися десь у своєму світі. Чонін наблизився до вуха Кріса, ніжно торкнувшись його талії, і прошепотів:

– Я тебе кохаю…

Щічки Чана за звичкою почервоніли і він посміхнувся. Але це лише був його рефлекс. Насправді ж омега звик до схожих випадів свого хлопця і від цього вони йому не стали менше подобатися. Крістофер зупинив бігову доріжку і повернувся до нього, вловиши щасливий вираз обличчя альфи. Озирнувшись, Бан Чан також нахилився до його вуха і так само тихо відповів:

– Я тебе теж кохаю…

Чонін тихо розсміявся, виглядаючи задоволеним, і несподівано коротко поцілував коханого в губи. Поцілунок був коротким, але наповненим ніжністю і безмежною любов’ю. Бан Чан знову панічно озирнувся.

– На нас же дивляться… – сказав він, помітивши кілька зацікавлених поглядів. – Знову ж плітки будуть…

– І нехай… Хай знають, що я належу лише тобі. Може хоч перестануть мене запрошувати разом повечеряти. – закотив очі Ян.

– Ти популярний. Тому тебе й запрошують. – мовив Кріс, мимоволі ловлячи губами короткі цілунки.

– Мені все одно… – пробурмотів Чонін, продовжуючи цілувати коханого. – Я не люблю вираз: “Щастя любить тишу”. Я хочу всьому світу розповісти, що у мене такий прекрасний омега як ти. І що запрошувати кудись мене немає сенсу.

Всередині солодкою патокою розлилося приємне відчуття. Чонін пишається тим, що Чан з ним, що Чан його і лише його. Крістофер посміхнувся і заплющив очі, дозволяючи альфі нормально його поцілувати. Ледь відчутні запахи океану та персика знову змішалися, огортаючи їх з усіх боків. Вони цілувалися, забувши, що вони в людному місці, і зовсім не чули, що про них знову почали шепотіти.

– Фу… Які огидні… При всіх… – пробурмотів якийсь хлопець, що проходив повз, коли вони нарешті відірвалися один від одного.

Закохані розсміялися, поглянувши один одному в очі, а Чонін переплів їхні пальці.

– Ну що ходімо? Поки нас не назвали збоченцями. – сказав Ян.

Чан посміхнувся і кивнув, після чого альфа потягнув його за собою в бік роздягальні. Сьогодні на них чекало побачення з морозивом зі смаком персика, колесом огляду та нескінченною романтикою. А потім ще дуже дуже багато кохання… Але це вже зовсім інша історія…