Перехрестя

Коли за спиною Ланґи зачинились вхідні двері, він озирнувся довкола, але поруч нікого не було. Хлопець вирішив написати другові.

– ” Рекі, де ти знаходишся?”

Але навіть після прочитання повідомлення відповіді не було.

Осінні вечори давали про себе знати, було трохи моросі після дощу, довкола був запах мокрого асфальту. Ланґа поїхав до роботи в надії знайти Рекі там.

Звук коліс лунав довкола, Хасеґава намагався зібрати думки до купи, продумати розмову з К’яном. «Дідько от треба було таке утнути.» У якийсь момент думки ставали такими гучними, що навколишні звуки здавались шумом. Хлопець різко загальмував і з усієї сили пнув скейт, той декілька разів перевернувся б’ючись об асфальт і прокотився пру метрів. Хасеґава сів на присадки, й запустив руки у волосся стискаючи його неначе от-от і висмикне його.

***

– В сенсі не було?- здивовано перепитав канадець.

– Він сказав що на день візьме лікарняний.

У виразі обличчя хлопця з’явилася тінь сумніву, це помітив менеджер.

– Знову щось сталось?

– А?! Ні! Просто… невелике непорозуміння. Я потім з ним поговорю.

– От і добре. Сподіваюсь у понеділок він буде на робочому місці.

Прибравши, Ланґа хотів погодувати Скетчі (хто не пам’ятає це фенік менеджера), але коли хлопець вже хотів насипати корм двері відчинилися.

– Вітаємо у Дроп Скетч,- промовив Ланґа. На його обличчі з’явилося здивування, він побачив того хлопця що замовляв дошку у минулий раз. «Рекі ж не має сьогодні. І що мені робити?»

– Я хотів забрати своє замовлення.

– Вибачте, але він ще у роботі! У понеділок все буде готово,- збрехав підліток. Він поняття не мав у якому стані та де знаходиться дошка, але казати що: “я засмоктав свого друга і тепер він зі мною не спілкується, от і не прийшов”, бажання теж не було.

– Добре. До понеділка.- двері зачинились за клієнтом.

Лнаґа шумно видихнув. Аж раптом відчув різкий біль у нозі, це був укус Скетчі котрий весь цей час чекав свій корм.

***

Після роботи на вулиці було сіро і прохолодно. Хасеґава вирішив що найкращим варіантом буде поїхати на crazy, там було більше шансів знайти К’яна.

– Лярво! Сподіваюсь що хочаб дощ знову не піде!- вилаявшись собі під ніс, він все таки попрямував до S.

Яскраві вогні, шум натовпу і постійне метушіння людей, от чим його зустрічає Crazy Rock, але хлопець тут був далеко не за цим. Пробиваючись крізь натовп він шукав знайомий силует, руде волосся, але чим більше він ходив туди сюди, тим менше в нього залишалась надія знайти тут скейтера.

У якийсь момент він зіштовхнувся з міцним, великим чоловіком.

– Ланґа?

Хлопець не одразу зрозумів хто це через штовханину довкола, але знайомий голос допоміг зрозуміти що, це був Джо.

– Гей, Джо, ти не бачив Рекі тут?

– Знову щось сталося? – голосно запитав чоловік. – Він був тут, але я не певен де він точно зараз.

– Добре, дякую! – кинув хлопець і побіг геть оглядаючись довкола.

– І що це може означати? – зацікавлено сказав кухар.

Це давало надію знайти друга щоб поговорити. Через декілька хвилин пошуку, біля стіни Ланґа побачив руде, до болю знайоме волосся.

– Гей, Рекі!- закричав хлопець щоб його почули.

І почули, але реакція була зворотна. К’ян швидко піднявся і пішов геть.

Це здивувало Хасеґаву. Він все-таки наздогнав хлопця і смикнув його за плече, щоб той звернув на нього увагу.

– Рекі, будь ласка, можна з тобою поговорити? – розгублено спитав канадець.

– Пусти мене. Я не такий як ти! Я не хочу з тобою ні про що розмовляти, – відрізав К’ян прибравши руку хлопця.

Ланґа так і залишився стояти на місці. Він не наважився знову завести розмову.

Щоб хоч якось відволіктись, Ланґа все-таки звернув увагу на скейтерів що зараз ганяли по трасі. Адама сьогодні тут не було, і це на краще. «Святе лайно, це ж треба бути такий тупим. Я навіть нормально не вибачився.» проганяючи ці думки, хлопець стояв спираючись боком на стіну, спостерігаючи за великим екраном, який транслював перегони. Це були якісь два “ноу нейми” для Ланґи, але натовп шаленів від кожного повороту і зміни лідера на трасі.

-Як це все тупо. – кинув скейтер перш ніж піти геть з цього місця.

Хасеґава їхав по набережній, спостерігаючи як змінюється світло ліхтарів, слухаючи шум хвиль, вітру і коліс під ногами. Це давало відчуття спокою десь у середині, а думки не були такими гучними.

Десь у далеку на сходах сиділа людина. Під’їжджаючи ближче вдалось розгледіти хто це.

– Рекі! – окликнув скейтер наближаючись до юнака.

К’ян повернув голову до джерела звуку, але його обличчя не виражало радості, воно майже нічого не показувало.

Вже спускаючись вниз по сходах, канадець відчув що його друг не налаштований на розмову із ним, але все-таки сів на сходинці поруч.

Рекі сидів притискаючи коліна до грудей, поклавши руки зверху і спершись на них підборіддям, дивлячись кудись на горизонт океану.

Хасеґава просто сидів поруч, намагаючись сказати хоч слово до скейтера. Але у горлі ніби свинець застиг, вперше йому було так тяжко промовляти слова.

– Пробач мені,- все-таки зміг вичавити із себе хлопець. – Це все що я можу сказати тобі.

– Для чого ти це зробив?- пробуркотів підліток відвернувши погляд від хлопця, упираючись ланітою* у руку.

– Я не знаю…, але мені шкода що так сталось.

– Якщо тобі буде легше, то знай, я не тебе не серджусь.

Це здивувало канадця, він вважав що це кінець їхньому спілкуванню. Але він не знав що відповісти, тому між ними сталося незграбне мовчання.

– Ланґа, я не знаю що ти відчуваєш і які у тебе були мотиви це робити, краще просто забути про це. Я не хочу до цього повертатись і обговорювати.- голос хлопця був трохи осілий із хрипотою.

– … Добре, мабуть, так буде краще.

Поведінка К’яна насторожувала юнака, він розумів що його друг буде вести себе інакше, але це було дещо інше. Після пари хвилин Ланґа збагнув що Рекі плаче. Хлопець не розумів що конкретно було причиною цього.

– Гей, все в порядку?- Хасеґава звернувся до юнака спираючись рукою на сходи зазиваючи, щоб побачити лице другого.

– Пообіцяй що це не вплине на нашу дружбу, я не хочу знову втрачати близьку людину.

Ланґа згадав що раніше його друг перестав займатись скейтингом із-за травми, мабуть він не хотів, щоб таке знов сталося.

– Так, обіцяю. Я сам не хочу цього.

К’ян подивився на друга, його очі були мокрі та червоні. Канадцю стало ніяково від цього. Через мить К’ян нахилився у бік спираючись на плече друга. Це було неочікувано для Хасеґави. Ланґа просто поклав руки йому на спину обіймаючи. Він не знав як його краще підтримати, тому нічого не говорив.

Вже повертаючись, дорогою до дому у хлопців зв’язався діалог стосовно профі на crazy.

– Тебе ж можна вже вважати профі?

– Я у цьому не більше декількох місяців, з чого ти це взяв?- прискіпливо видав канадець.

– Ти переміг Адама, тобто ти у вищій лізі. До того ж ти 15 років сноубордингом займався, це теж враховується.

– Що? “вища ліга”? Невже тут є таке?

– Ну офіційно – ні, але для себе ж можна класифікувати скейтерів по навичках.

– Як хочеш. Кожен може мене перемогти якщо буде змога, тож не бачу сенсу замислюватись над цим.

Рекі напрочуд не змінив свого відношення до хобі хлопців. Якби у пам’яті Ланґи не викарбувались ті моменти, він би та не сказав що щось таке могло статись. «Мабуть, це захисна реакція Рекі. Не хочу, щоб він змінювався.»

Ланґа загальмував на перехресті де хлопці мали розходитись. Трохи згодом Рекі теж зупинився через пару метрів від нього, дивлячись на хлопця.

– Добре, бувай.

– Так, бувай.

Але обидва залишились стояти на місці. Це виглядало досить незграбно і дивно.

– Можливо, – К’ян першим порушив мовчанку, – завтра якщо буде час можемо зустрітись.

– Так, я вільний завтра, тож можемо зустрітись.

– Добре. Мені вже треба додому. На добраніч.

– На добраніч.

Рекі опустив скейт і рушив у потрібному напрямку.

Ланґа ще деякий час дивився у слід хлопця. Канадець шумно вдихнув перевівши погляд на вулицю що вела додому, він пішов туди, дорогою вставши на скейт.

Відчинивши вхідні двері, роззуваючись, його почула мама що була у вітальні.

– Ланґа, ти вже повернувся?

– Так, я вже удома. – гучно, трохи втомлено відповів підліток.

Проходячи у вітальню він побачив маму що сиділа за переглядом фільму.

– Все гаразд? – запитала жінка коли Ланґа вже хотів підійматися по сходах.

– Так, в мене все чудово.

– Якщо хочеш їсти я приготувала вечерю.

– Добре, я потім поїм.

Увійшовши до кімнати, хлопець не вмикав світло. Пройшовши пару метрів він впав спиною на ліжко. По ланітах хлопця побігли гарячі сльози, приклавши зап’ястя до очей він почав їх витирати.

– Дідько!

______

*Ланіти- інше значення щоки.